- Джинраммі, як ти себе почуваєш? — Амел, його голос звучав спокійно, але в ньому відчувався сила.
– П-преккрасно, с-сер, Л... Лорд, — відповіла Джінраммі, відчуваючи себе крихітною і безпорадною перед його великою присутністю. Вона не знала, як звертатися до нього і не могла піднести очей.
- Зови меня просто Амелл. Не потрібно формальностей, — сказав він, злегка усміхнувшись.
– Окей. Чому я тут? - Вона озирнулася на подвійні двері, що ведуть з кабінету, а потім оглядала саме приміщення. Вона ніколи не бачила нічого більш простого і вражаючого.
- Щоб вислухати мою пропозицію. Ти згодна? - Його голос не дав йому, він просто запросив її сісти на стілець перед столом.
- Яку пропозицію ви могли б мені зробити? Я ніхто, краще просто відпустіть мене, - вона не була впевнена у своїх шансах на виживання, але якщо був хоч якийсь шанс вибратися звідси живою, вона готова за нього вхопитися.
- Так, ти й справді ніхто. Переді мною сидить той, хто зламався від одного погляду моїх очей і усвідомлення того, наскільки вона слабка в порівнянні зі мною, — він нахилився вперед, і вона інстинктивно відхилилася назад. - Як ти себе почуваєш, Джинраммі? Що це означає бути ніким? Хтось, хто біжить при першому ж ознаку реальної небезпеки?
Його слова зачепили щось глибоко всередині неї, і вона не змогла стриматися.
- Я не така людина! Я просто не настільки дурна, щоб вести програну битву! - її голос тремтів, але вона викрикнула це, схопившись зі стільця.
Амелл не зупинив її. Вона сама зрозуміла, на кого щойно кричала і знову опустилася на стілець, тремтячи всім тілом.
– О-о боже... Вибачте, я не хотіла кричати на вас, сер! - Вона схилила голову, відчуваючи, як серце шалено трясеться.
- Не вибачайся. Це те, що я шукав. Отже, ти готова вислухати мою пропозицію? - Він відкинувся на спинку стільця, його усмішка була спокійною.
— Мабуть, — швидко відповіла вона і все ще не піднімаючи голови.
Амелл дістав щось із-за столу і поклав перед нею. Це був дивний фрукт, і він погладив його поверхню.
- Подивися, ти знаєш що це?
- Дияволський фрукт? - Вона ніколи не казала, що знає про світ більше ніж імператор, але їй здалося дивним, якщо він думав, ніби вона навіть не знає, як це.
- Так. Але я питаю не про це. Я запитую, чи знаєш ти, що це за фрукт, — він повернув його рукою, даючи їй повний огляд.
- Ні, сер, я не знаю.
- Тоді дозволь дати тобі підказку. Гігантський дубин, тіло як велетень і схильність до самогубства — він з радістю спостерігав за тим, як на його обличчі розвинулось розуміння.
– К-Капітан... Він мертвий?
- Вони всі такі. Але, як ти тепер знаєш, це диявольський плід Кайдо.
- І навіщо ви мені це показуєте? Ви не можете навіть подумати про те, щоб запропонувати це мені! Я вже з'їла один.
- Щодо цього, я прибрав диявольський фрукт, який у тебе був. Неймовірно потворна справа, ці штучні фрукти - він насолоджувався її реакцією.
- В-ви його прибрали? Щ-що? Чому? - Вона підскочила і закричала на нього.
- Спробуй використати їх, якщо не віриш мені, — недбало кинув він, відкинувшися на спинку стільця.
Джінраммі спробувала трансформуватися, але нічого не сталося. Вона сіла, перелякана і розгублена.
- Чому я? У чому підступ? - Вона не знала, що відповісти, але знала одне: у піратському світі ніщо не дається просто так.
- Радий, що ти запитала. Подвох у тому, що ти будеш служити Ґотею. Я скажу це зараз, і тільки від тебе залежить, повіриш ти мені чи ні. Врешті-решт, Ґотей буде правити світом. Ми вже контролюємо його, просто чекаємо слушного моменту, щоб оголосити про це. І з цим фруктом ти станеш однією із чотирьох найважливіших і наймогутніших піратів у прийдешній ері.
- Чотири? Ви пропонуєте мені посаду імператора?
– Да. Але це не те, що ти думаєш. Мої імператори будуть слугами Готея. Миротворцями всього світу. Просто кажучи, ти будеш нижче мене, але вище всього світу. Отже, що ти скажеш? - Його тон був смертельно серйозним, і його погляд почав тиснути на неї.
- Якщо я з'їм це, то знайду силу Кайдо, але буду змушена приєднатися до вас?
- Саме так! Ти швидко все схоплюєш.
- Я згодна! - Вона простягла руку і взяла фрукт. Амелл не зупинив її. Вона подивилася на нього всього секунду, перш ніж відкусити шматочок. Її обличчя спотворилося від огиди.
- Як це? - запитав він, коли вона стояла на колінах, намагаючись не вирвати.
- Огидно! - Видихнула вона, нарешті проковтнувши шматок.
- Добре, це працює. Його обличчя осяяла виразна усмішка.
- Ублюдок! - Прошепотіла вона собі під ніс.
- Фантастика, один з чотирьох готовий! - Сказав він, відкинувшись на спинку стільця. - Тепер обговоримо, що буде далі для тебе.