- Молодий пан, я намагалася перешкодити йому увійти, але не змогла. Пробачте мені! - Бейбі 5 стояла біля дверей кабінету Дофтламінго, опустивши голову. Вона почувалася винною, але не могла нічого зробити. Чоловік, якого вона привела був Бьякуя, пірат з нагородою майже в два мільярди. Хто вона порівняно з ним? Ніхто, ось хто.
- Нехай лежить. У нас є важливіші справи. До речі, я хочу, щоб ти взяла Буффало і роздала флот Кайдо. Мені потрібен повний звіт про те, кого він привів із собою, — ліниво виголосив Дофламінго, який виглядав дуже спокійно попри військовий стрес.
- Так, молодий пане! - Бейбі 5 поспішила вийти з кімнати, де за дверима її чекав розгублений Буффало.
- Як все пройшло, Бейбі 5? - запитав він, злегка нахиливши голову.
- У нас важлива місія, здоровяк! - Бейбі 5 промчалася повз нього, наче за нею гналися.
- Почекай, Бейбі 5! Що сказав молодий пан? Тебе покарали? - Буффало закричав і кинувся за нею.
У кімнаті запанував тиша. Ніхто не вимовив ні слова, не було чути навіть скрипа стільців.
- Ти нервуєш? - Амелл змінив погляд на Дофламінго.
- Поки ти будеш дотримуватися нашої угоди і вб'єш Кайдо, я не сумніваюся в нашому блискучому майбутньому, — з розслабленою посмішкою відповів Дофламінго, відкинувшись на спинку стільця.
Амелл помітив глибоку стурбованість його обличчя, хоча Дофламінго старанно тримав її.
- Я бачу, — погляд Амелла затримався на ньому ще на мить, перш ніж він відвернувся і втупився у порожнечу.
***** * $xa = auble
- Не можу повірити, що це місце ще відкрите, — сказав Лаббок стоячи перед величезним Колізеєм. Будівля була вражаюча, і навіть він не міг заперечувати цього. Він залишив брата розбиратися з агентом і тепер просто блукав навколо, очікуючи початку видовища. Лаббок відійшов від входу й спостерігав за нескінченним потоком людей, які виходили і вийшли з будівлі. Він не приховував свого обличчя, і більшість перехожим впізнавали його з першого погляду. Командири Ґотеїв були найвідомішими людьми у світі.
- Колізей корріда, давай подивимося, що ти можеш запропонувати сьогодні, — Лаббок стрибнув на дах будинку. Перше, що він побачив - це гігантська арена, де легко одягнені чоловіки і жінки билися на смерть. Він помітив Діаманте, який сидить у кабінці з видом на арену.
- Здорово, мужик! - Лаббок голосно сказав, приземлившись на перила поруч з Діаманте.
- Якого біса! - Діаманте вскочив, ледве не витягнув меча.
- Вибач, що налякався, друже! - Лаббок сів на перила.
- Чого ти хочеш, Лаббок?
- Хіба я не можу просто прийти сюди і поговорити з моїм хорошим другом Діаманте, не очікуючи, що він чогось захоче? - Лаббок зобразив на обличчі біль.
- Ні? Я думаю, що ні! - Діаманте спустошив склянку з алкоголем.
- Я поранений! - Лаббок усміхнувся. - Але ти правий! Мені нудно, Кайдо добирається сюди цілу вічність, так що я вирішив приєднатися до наступного матчу.
- Навіщо тобі це? Жоден з цих хлопців не зрівняється із силою мізинця Кайдо, Діаманте зі здивуванням схилив голову.
- Не знаю, але в мене гарне передчуття. І сподіваюся, ти не спробуєш мене зупинити! - Аура Лаббока потемніла, і серце Діаманті пропустило удар.
- Ні, це ти! - Діаманте жестом наказав слугам наповнити келих.
- Неймовірно! Думаю, це буде весело! - Лаббок повернувся до арені.
- Ти боїшся того, що має статися? - недбало запитав він.
- Якщо ти маєш на увазі Кайдо, то ні. Після зустрічі з твоїм босом я навіть не можу уявити, як він зможе перемогти. Сила Амелла поза цим світом, Діаманте злегка здригнувся.
- Так. І не забувай про це. Якщо хтось з вас покаже хоч би натяк на нелояльність, сюди буде посланий командир, щоб витерти всіх із обличчя землі - слова Лаббока змусили кров Діаманте застинути.
— Я обов’язково буду мати це на увазі, — тихо сказав Діаманте, потягуючи напій і спостерігаючи за битвою на арені.