- С-Сильвія, т-ти вагітна? - Амелл важко вірив своїм вухам. Те саме можна сказати і про гена й 12 гвардійців, що оточували їх. Генма перший оправився від шоку:
- Вітаю, мем! Повірте, я буду захищати вас і вашу дитину всім, що у мене є! - Він опустився на коліна перед Амеллом і сказав чітко та рішуче: — Ваша величність! Прошу призначити мене відповідальним за захист дитини. Я віддам своє життя за цей борг!
Слова Генми вивели Амелла з оцепеніння. Він подивився на коліноприклонного бородача і голосно зітхнув:
- Генма, я ціную твій ентузіазм, але мені щойно вдалося зрозуміти новину, яку повідомила моя дружина. Давайте поговоримо про це пізніше.
Він повернувся до Сильвії, заглянув їй в очі і, зробивши крок вперед, опинився прямо перед нею.
- Можна? - Він вказав на її живіт.
— Звичайно, — з усмішкою відповіла Сильвія. - Я впевнена, що добрий і теплий дотик батька потішить нашу дитину. Це твоя дитина, так що ми повинні бути першими з ким вона взаємодіє.
Амелл нервово кивнув і поклав праву руку їй на живіт. У той же момент він відчув нову життєву силу всередині Сильвії. Коли перший імпульс цієї енергії торкнувся його, по щоці скочувалася сльоза.
- У цього чоловіка сильна душа. Тримаю парі, він буде до біса хорошим бійцем! - З яскравою посмішкою сказав Амелл.
Але Сильвія швидко шлепнула його по голові.
- Чорт забирай, ні! Я не дозволю ще одному з моїх дітей стати одержимим битовою маніяком, — строго сказала вона.
- Але, люба, наші діти повинні вміти захистити себе. Амел, коли встає, відповідає тим самим.
- Ні! Я сказала - ні! З тобою, Ґілдартсом, Браделі, Бьякуей і всіма Готеями я була б здивована, якби хтось у світі зміг наблизитися хоча б на два кілометри до цієї дитини, не втративши голови, - посміхнулася вона, повернулася і пішла, а її охорона послідувала за нею.
- Побачимо! Дивись, як я перевертаю нашу дитину в найсильнішого бійця у світі! - Пошепотом сказав Амелл.
***** * ЛИПКАВ
У країні Вано чоловік з довгим каштановим волоссям, одягнений в класичний костюм самураючи і велику солом’яну капелюх, йшов по безлюдній дорозі посеред ночі. На його обличчі була спокійна усмішка, яка відбивала його гарний настрій. Вітер тріпав його волосся і розвів коричневий плащ. З кожним кроком він наближався до квітучої столиці, де була його мета. Його очі зупинилися на великому замку в центрі міста.
- Курозумі Орочі, я прийшов за твоєю головою. Нехай ангел смерті змилуватиметься над твоєю душею, — із холодною усмішкою сказав він, і його присутність зникла.
***** * ЛИПКАВ
Минуло кілька днів. Після подальшої сварки з Силвієм Амелл вирішив виїхати. У нього було багато справ у підготовці до війни з Кайдо, і голова боліла після всіх криків, які вони обидва видавали останні дні. Він розумів, що між ним і дружиною буде війна ще до народження дитини. Можливо, він програв битву, але зрештою виграє війну.
- Босе, ти виглядаєш втомленим. З тобою щось не так? - Лаббок підійшов до Емілі, яка стояла на кораблі.
— Ах так, - Амелл озирнувся на свого командира і посміхнувся. - Забув, що не говорив вам. Сільвія вагітна, тож у нас буде ще одна дитина — сказав виснажений імператор.
Лаббок притулився до перилах поруч з Амеллом і подивився на океан із глибоким поглядом.
- Я бачу. Мої співчуття дуже зворушили його, і він почав голосно зітхати.
У той же момент Тошіро вдарив Лаббока ногою в спину, кинувши його через перила.
- Ідіот! Чому я повинен бути пов'язаний з цим безмозким, холоднокровним зеленим хмарою пердежа! - Тошіро приземлився на місце, де секунду тому стояв його брат. - Капітане, прошу вибачення від імені мого брата. Будь ласка, не вбивайте його, — шанобливо вклонився він, сподіваючись, що Амелл став менш безжалісним.
- Ха-ха, все в порядку, Тошіро. Не потрібно бути таким напруженим. Мені подобається цей аспект твого брата, і вона надає йому характерного характеру — від душі засміявся Амелл.
- Тут я змушений з вами не погодитися, капітане. Спробуйте провести з ним більше десяти років, і ви також відчуєте полегшення від його стосунків — холодна аура Тошіро випадково прохолодилася й температура довкола корабля різко впала.
- Капітан Хіцугая, п-п-пожалуйста, припиніть заморожувати територію. Ви можете вбити нас! - тремтячи, сказав один з піратів.
— Извини, я так злюся через цю повітряну голову, — Тошіро перестав випускати ауру, і температура повільно повернулася до норми.
Раптом канат обв’язався навколо порцю, і Лаббок вилетів з моря, приземлившись на палубу.
- Якого біса це було? Твій пінок кинув мене між двома морськими королями! Знаєш, як це дратує - вбити двох королів, які знають як використовувати хаки? - Лаббок, важко дихаючи від гніву.
Навколо корабля випливли сотні шматочків двох морських королів, а сам Лаббок був без жодної подряпини.
- Ні, я не знаю наскільки це дратує і не збираюся з'ясовувати. А що стосується того, чому я вдарив тебе це напевно очевидно, - з роздратуванням сказав Тошіро.
- Та невже? Просвіти мене!
- Ти образив капітана, не подумавши двічі.
- Може, він і не проти, але я точно проти ти, неосвічене зелена смердюча хмара! - Тошіро знову випустив свою ауру, хоча цього разу контролював її силу. - Я не ображав його! Я просто озвучив добре знану істину!
Тошіро нахилив голову, очевидно збитий з пантелику. - Чи я знаю правду?
- Чоловік ніколи не повинен осідати! Щоночі — нова жінка! Це єдиний і незмінний закон всесвіту! - Лаббок зробив це з таким переконанням, що навіть сам собі повірив. Його обличчя розлилось, але йому було дуже весело. Почувши це, Амелл розхвилювався, а Тошіро закрив обличчя ладонами і тихо застовпав. - Ідіот! Як ти взагалі можеш щось про це знати, ти ж, чорт візьми, незайманий! - Тошіро вигукнув так голосно, що кілька піратів на кораблі мимовільно випили свої напої. Вони з усіх сил стримували сміх, знаючи, що інакше їм доведеться на собі випробувати, чому Лаббока назвали Вбивцей.
Лаббок почервонів, як помідор, і його лють досягла такого рівня, що навіть Амелл з цікавістю підійняв брову. - Я не якийсь довбаний незайманик! - Зрадив Лаббок, кидаючи погляд на команду свого брата, роздумуючи, чи варто їх вбити за те, що вони це почули. - Ми ж близнюки! Я знаю тебе краще, ніж свою праву руку! - Тошіро вигукнув у відповідь, відкинувши вбивства брата, щоб його команда не задушилася. – Огидно! - Лаббок закричав, закликаючи сотні струн навколо себе. Його гнів досяг межі.
Перш ніж ситуація вийшла з-під контролю, за спиною Лаббока, як привид, з'явився високий чоловік з колючим світлим волоссям і в довгому червоному пальто. Він миттєво схопив Лаббока за горло, і через крайньої люті та втрати контролю той швидко приспати себе сам. - Хоча я завжди готовий до бою, але я б хотів, щоб усі вбивства були направлені на наших ворогів, а не союзників, — сказав він з усмішкою і кинув Лаббока на землю, як мішок з картоплею.
— Ласкаво просимо на борт, Веш, — сказав Амелл усміхаючись новоприбулий блондину. - Гей, капітане! Вибач за запізнення, але якась команда початківців-запиратів побачила мене і захотіла отримати нагороду за мою голову, так що довелося спочатку розібратися з ними, — відповів Веш, потягуючись. - Не хвилюйся, ти якраз вчасно, — сказав Амелл обертаючись і дивлячись на острів, який піднімається з-за горизонту. - Ласкаво просимо до Дрессроуз, хлопці! - З усмішкою сказав Амелл, озираючись команду.