Орландо летів з неймовірною швидкістю, якою ніколи раніше не досягав. Він відчув наполегливість в аурі Амелла, і це змусило його відкинути дитячий наївний спосіб життя. Амелл зосередився на аурі Аанга, намагаючись визначити точне місце розташування.
- Цікаво, він знаходиться в селі племені Води. Цікаво, чи знають вони, з ким мають справу? - Амелл відкрив очі, і його погляд ніби пронизав простір між ним та селом. Потім він різко повернув голову в інший бік. - Вогнені маги? І ще один великий магістр. Що за цікавий збіг. Цікаво, чи знають вони про Аангу?
Амелл не звернув на них уваги і продовжив зосереджуватися на селі Водди. Нічне небо, що нависає над ними, почало світле з наближенням них. Ніч змінилася рано - вранці, і світ став яскравішим. Невдовзі Амелл і Орландо досягли Південного полюсу, де перед ними відкрився вид на знайому, але крихітне село Води. Вони були на висоті кілька сотень метрів, але обидва добре бачили землю. Вони прибули якраз вчасно, щоб побачити корабель вогню на острові. На кораблі був великий магістр.
— Аанг, радий знову тебе бачити, — сказав Амелл, спостерігаючи за молодим повітрям до села. Схоже, що незабаром мало початися бійка, і Амелл вирішив ще просто спостерігати.
Внизу, на землі, корабель вже пробив слабкий сільський мур. На палубі стояв сердитий підліток. Він виглядав рішучим, і половина його обличчя була обпечена, мабуть, через травми, завданої вогнем. Коли передня частина корабля опустилася і знищила залишки стіни, Сокка, єдиний чоловік віком від десяти років, який залишився в селі, був скинений на кілька метрів назад. По трапу спустилася дюжина солдатів вогню. Його аура говорила про те, наскільки це важливо для нього.
- Цей хлопчик дійсно цікавий. Його душа викривлена і полонена тяжкою боротьбою, як моя. Його гарна сторона примусово придушує їх. Він чинить зло і жорстоко, бо вважає це його обов’язком. Дуже цікаво, що Амелл знайшов хлопця чарівним і хотів побачити, як він справиться з цією ситуацією.
- АААA! - Сокка кинувся на підлітка, але був переможений лише двома ударами ногою. Амелл повільно похитав головою, будучи відсутньою у Сокки будь-яких бойових навичок. П’ятирічний Аанг не міг би цього зробити.
- Мені потрібен Аватар. Я знаю, що ти його ховаєш, так що віддай його зараз же, — вимагав підліток з племені Огня.
Сік знову встав і підняв свою зброю. – АААA! - Ще одна спроба, і знову невдача. Він був кинутий через голову і приземлився на спину, на мить втративши дихання.
- Цей хлопець! Не оголошуйте свого місця так ясно, що Амелл знову похитав головою, дивуючись передбачуваності Соккі.
- Останній шанс для всіх вас — привести мені Аватара! - Він закричав, сердито озираючись у селі. Його терпіння було на кінці.
- Я ЗДЕСЬ! - Голос позаду нього, і Аанг, який з'явився верхи на тваринному пінгвіну, збив підлітка з ніг. Аанг підстрибнув і приземлився перед мешканцями села. Він витягнув свою палицю і направив його на чарівників Огня.
- Хто ви і що тут робите? — Аанг запитав його, намагаючись виглядати страшними, як вчив Амелл. Він переконався, що всі селяни безпечно за ним сидять.
- Мене звати Зуко, і я шукаю Аватара. Приведи його до мене! – Зажадав Зуко.
- Боюся, ти дивишся на нього, — сказав Аанг з жалем і винним у голосі.
– Ти і є Аватар? - одночасно вигукували Катара і Сокка.
— Вибач, я повинен був сказати тобі, — Аанг подивився на брата і сестру з вибаченням, але продовжував захищатися проти Зуко.
- Ти не можеш бути ним. Ти маєш бути сто років. Я тренувався кожного дня, але ти лише дитина, — сказав Зуко з шоком і недовірою. Він не міг повірити, що людина, яку не зміг знайти і зловити навіть його прадід, була лише дитиною.
- Дитина, яка може надрати тобі дупу, аанґ прийняв бойову стоянку, якої навчив Амелл, і відразу відчув, як по його тілу пробіг холодок.
На кораблі стояв невисокий і повний чоловік, спостерігаючи за Аангом. — Хоч би хто навчав його, це дуже страшна особа, — подумав він, відчуваючи небезпеку від Аанги, хоча сам уже давно досяг статусу великої магістра.
- ААА! - Зуко кинувся в атаку, але Аанг, навчений Амеллом, легко ширяв і стримував кожне полум'я, яке посилав Зоко. Вогонь не поширювався, і мешканці села залишалися в безпеці. Зуко не міг отримати перевагу.
- Зробіть це! - Зуко наказав, і його солдати оточили мешканців села, направивши зброю та палаючі кулаки. - Здавайся, і вони не постраждають.
— Це брудно, але на війні все чесно, — сказав Амелл і помахнув рукою. Кілька вибухів повітря збили солдатів без свідомості.
- Що? - Зуко в замішанні озирнувся навколо, але Аанг вже підійшов і вдарив його кулаком у обличчя, відправивши до снігової стіни.
- Зуко! - Старий на кораблі випустив свою ауру, готуючись втрутитись, але чиєсь рука опустилася йому на плече, утримуючи на місці.
- Ми, старші, не повинні втручатися в бійку між дітьми, чи не так, великий магистр? - Амел сказав пошепки, але в його голосі звучала погроза, яка заставила старого замеріти.
- Хто ви такий, сер? - Він потихеньку підняв чашку, що стояла на перилах корабля. Він зробив ковток, дозволяючи солодкому аромату заспокоїти себе.
– Я - хоронитель Аватара. Великий магістр Айро, я вам не ворог, — біла щипка пролетіла через повітряний потік і приземлилася на перила. - Ми хочемо одного і того ж для цього світу, тому не змушуй мене робити те, про що я потім пошкодую.
Голос Амелла затих, і Айро відчув, як зникла хватка на його плечі. Він взяв щепку і зітхнув, спостерігаючи за тим, що відбувається.
— Може, світ зрештою матиме шанс пережити цей кошмар, — сказав він, прибираючи чіп і спостерігаючи за тим, як солдати несуть на борт корабля бездушного Зуко. - Відступаємо! Ця операція провалена, відступаємо! - Змовив Айро, кидаючи погляд на мешканців села, які радісно святкували перемогу Аанга і Соккі. - Залишайся сильним, Зуко, — тихо додав він, перш ніж знову сховатися всередині корабля.