Маленький рибальський човен племені Води завжди був легкою здобиччю для піратів, які мандрували у цих водах. Деколи вони вимагали викупу, іноді просто влаштовували нічні розваги. Все залежало від того, хто був у човні. І тепер пірати вже облизалися. У маленькому човні південних вод було троє дітей — дві дівчинки і хлопчик. Здається, що найстарша з них була головною. Човни піратів, що оточували їх, були не набагато більше, але вдвічі переважали розміри дитячого човна.
- Ну ж, малюк, — сказав чоловік на носі піратського корабля з клиною в руці. Його обличчя виражало готовність швидше вбити, ніж допомогу. - Перестань так себе вести. Ми хороші люди, так чому б вам просто не дозволити нам відвезти вас додому? Ми знаємо дорогу.
— Я б хотіла, щоб ви пішли, — відповіла старша дівчинка, стискаючи в руках просту копальню з акульячим зубом на кінці. - Вам тут не місце. В будь-який момент може повернутися мій батько, і він вб'є вас всіх.
- Смільні слова, – посміхнувся пірат. - Але, боюся, ви троє забрали не в той район. - Він підняв руку, і пірати навколо нього націлили свої метальні списи. - Не хвилюйся, це зовсім не боляче. - Він різко опустив руку, подаючи сигнал до атаки.
Копія полетіли в сторону старшої дівчинки. Холодна жорстокість чигала на обличчях піратів, а на обличчі дітей — страх і паніка.
- Можу я позичити ось це? Дякую, — раптом почувся голос позаду дівчинки. Чоловік, який з'явився нізвідки, вихопив у неї копальню. Одним швидким рухом він розгорнув його і блокував всі літаючі списи, відправивши їх назад у атакуючих. Один з піратів отримав своє ж копство в стегно, навіть не встиг зрозуміти, що сталося.
— Час іти купатися, — спокійно сказав чоловік. Він підняв праву руку і вдарив долонею в сторону одного з піратських кораблів. Великий удар повітряного удару зазнав піратів, скинувши їх за борт як гарматні ядра. Він повторив те ж саме з двома іншими кораблями. Тепер на воді залишився тільки головний корабель.
- Почекай тут, — сказав він дівчинці, повертаючи їй копальню. - Дякую, що позичила. - Вона взяла копальню, наче в стані шоку, рухаючись як автомат.
Чоловік ступив вперед і майже миттєво опинився на піратському кораблі. Пірати, побачивши його перед своїм капітаном, мало не втратили почуттів від страху. Він був як привид - з'являвся і зникав, коли хотів.
- Хлопці! Вбийте його! - Закричав капітан, намагаючись вдарити його ножем. Але чоловік був швидше.
- Ти підеш зі мною, — сказав він. - Я впевнений, що плем'я Води буде радий дізнатися більше про ваші операції. - Він легко поплескав капітана по шиї, і той знепритомнів. - Решта можуть поплавати. Я чув, вода відсвіжує. - Він помахнув рукою, і ще один удар скинув піратів за борт.
Чоловік повернувся на дитячий човен, кинув байдужого капітана на дно і сів.
- Вибачте, сер, але хто ви такий? - Старша дівчинка намагалась посміхнутись, але в її очах читався страх.
- Портгас Д. Драгон. Приємно познайомитися, — він вклонився, склавши долоні рупором, як було прийнято у цьому світі.
- Дякую, що врятували нас, але хто ви такий? - Вона повторила, обережно склавши долоні у відповідь.
- Найпростіша відповідь — я мандрівний кочівник. Він посміхнувся, і це трохи заспокоїло її.
- Це ж у біса на кукличках, як ви сюди потрапили? - Вирвався у неї.
- Нічого немає. Все десь є, і все має мету, — відповів Драгон, коли побачив, як дівчинка намагається зрозуміти його слова.
- Ч-що? Про що ви говорите? - Вона ледь не кричала.
— Не зараз, почекай секунду, — Драгон подивився в небо і посвиснув. Звук рознісся на багато миль, ясний і гучний. - Тепер чекаємо.
– Каа! - Через хмари донісся крик орла. Величезний орлан пірнув вниз, піднявши бурю. Він зробив коло навколо човна, мало не перевернувши його. Діти кричали від страху. Нарешті орлан заспокоївся і почав ширяти поруч.
- Як ся маєш, Орландо? Ти дуже повільно мене діставав, — засміявся Драгон і заспокоював вітер.
– Каа! - орлан здавався роздратованим.
- Я знаю. Вибач, що залишив тебе тут. Драгон підняв руки на знак поразки.
- Це гігантський вир! Я ніколи не бачила нічого подібного. Він ваш? - Обачно запитала дівчинку.
- Він не мій. Він мій партнер. Мій друг на все життя, а також наш спосіб дістатися до вашого дому, відповів Драгон, побачивши дітей в шоці.
- Ми поїдемо на ньому? - Вона дивилася на величезні крила.
- Якщо ти і далі так називатимеш Орландо, тобі доведеться добиратися додому однієї, — Драгон сердито нахмурівся. Йому не подобалося, як вона говорила про його друга.
- Мені дуже шкода. Так що ми поїдемо на ... Орландо? - Вона нервово сковтнула, мало не посперечивши все знову.
- Так, саме так. Так що тримайся, - Драгон схопив її за руку і кинув на спину орла.
- А-а! - Вона кричала весь політ, сльози текли по її щоках. Її мозок ледве міг обробляти все, що відбувалося.
- А тепер ви двоє, — Драгон повернувся до двох інших дітей. Вони відірвалися від нього, сльози самі текли по їх обличчях.