Чорно-синій палаючий кіт дивився, як Райкаґе впав на уламки. Мататабі задоволена, хоча її рот і не рухався так, щоб це було помітно.
— Це для Югіто, — сказала вона з витонченим відкиненням назад, як це вміють тільки кішки. Чакра почала збиратися в роті, повільно формуючись у чорний шар, який ніби кричав про смерть, якщо на нього подивитися. Це була наймогутніша атака хвостових тварин. Мататабі не доклала всіх зусиль, бо в селі залишалися люди і вона не хотіла їх знищувати. Коли Райкаґе спробував піднятися на руки, вона випустила кулю в його бік. Він пронісся над землею з надзвичайною швидкістю і через мить досяг мети. *БУМ*
Великий вибух потряс село, і всі ніндзя занепокоїлися через боїв поблизу Райкаґе. На жаль, це була сватка на рівні, який більшість з них ніколи б не змогли досягти.
- Досить безжалісно. Я ніколи не думав, що ти любиш коли хтось добиває твого противника, - сказав Драгон, підходячи і сідаючи біля Мататабі, схрестивши ноги.
- Він не помер. Ось у чому справа, — відповіла Мататабі, підійшовши і влаштувавшись на колінах.
- О-о, дехто вже навчився, — піддружив Драгон і погладив її з голови.
- Щось у твоїй аурі приваблює мене, і твої коліна зручні, — сказала вона, немов не розуміючи, що таке збентеження або особисті обмеження. Хвостасті тварини живуть вже давно і дивляться на емоції по - іншому. Маатабі лежати на колінах Драгона не було чимось дивним. Крім того, Драгон був сильним. Підкорення сильнішій людині — це природне явище, чи то тварини, або люди.
- І я не хочу судити, жив Райкаґе чи мертвий. Тепер це твоя робота, він там ледве живий, — сказала Мататабі, вказуючи лапою у бік Ея.
Драгон помахнув рукою, і вітер відразу ж підкорився йому, схопивши Райкаґе та приніс його до них. Мататабі люто дивилася на нього, але, як і пообіцяла, залишила все Драгуну.
- Будь ласка, Лорде Драгон. Не вбивай його, — слабким голосом вимовила Югіто підійшовши ззаду.
- І після всього цього ти не хочеш його смерті? - Неуважно запитав Драгон.
- Він багато зробив для мене, і я просто не можу дивитися, як він помирає. Хоч би що він зробив зі мною, Юґіто відповіла: « Я бачу безжиттєве тіло Райкаґе ».
– Гм, — промичав Драгон.
- Тоді давай зробимо це, — він поклав Мататабі на бік і підійшов до Ею. Драгон поклав руку йому на груди і закрив очі. — [Стерти], — сказав він, і тіло Райкаґе почало світитися білим світлом.
- І що ж ти зробив? Та енергія, яку ти використовував, навіть я відчула себе домашньою кішкою перед нею. Що це? – запитала Маатабі в шокі.
- Я позбавив його здатності використовувати чакру. Відтепер і аж до смерті він більше ніколи не буде володіти нею, — відповів Драгон, спостерігаючи за тим, як щелепи всіх присутніх буквально впали на підлогу.
- Ти можеш це зробити? Як? – втрутився Бі, підходячи ближче. Чакра була життєвою силою будь-якого шінобі. Після її смерті людина втратила статус ніндзя.
- Не можу сказати. Комерсельська таємниця, — посміхнувся Драгон. Він боявся, що надто багато вбивств поверне його до стану без емоцій. Він надто любив Сильвію та своїх дітей, щоб дозволити цьому статися.
- І що тепер? – обережно запитала Югіто.
- Тепер я повертаюсь додому, і якщо хочеш, ти можеш піти зі мною, Югіто, — сказав Драгон, дивлячись на світловолосу шінобі.
- Чому ти питаєш мене про це? Інша село не прийняла б мене так легко, — відповіла вона з переляком у голосі.
- Я говорю не про село. Я говорю про те місце, куди збираються хвостисті звірі. У мене там є будинок, в якому ти можеш жити якщо захочеш. Ти могла б проводити час з Мататабі, а також тримати цих хлопців у вузді, коли мене немає поруч. А це відбувається більшість часу.
- Навіть не знаю. Мій дім тут, — сказала Югіто оглядаючись зруйноване село. Вона відчувала розчарування і гнів до всіх, хто був залучений в це. Райкаге, Драгон, навіть вона сама. Всі вони були винні.
- Якщо ти хочеш залишитися тут і розібратися з тим, що буде далі, я зрозумію. Адже, як ти казала, це твій дім, він не наполягав. У нього були й інші справи, і якщо вона відмовиться, він не буде сперечатися.
- Мабуть, я залишуся. Я не можу залишити село після того, як сталося. Вона мовчки дивилася на нього і думала про знищення та людей без даху над головою.
- Якщо це твоє рішення, я нічого не скажу. Мататабі, Гюки, ми йдемо, — Драгон помахнув рукою і всі троє піднялися в повітря.
- І я забув тобі дещо сказати. Один з моїх людей скоро приїде сюди. У мене є пропозиція для вашого села, і він розповість вам про це детальніше, Драгон прискорився та зник разом з хвостатими звірами.