Драгон і Шісуі вийшли з кафе « Сільвія » й попрямували до найближчого пляжу. Вони стояли на маленькому плоті, який Драгон використав свою магію води і направив через океан. Він відчував, що вони наближаються до райського острова і дізнавався магічні знаки від нього.
— Здається, що Алора все ще жива, — сказав Драгон, пригадуючи дракона, якого він приручив багато років тому, коли вперше знайшов цей острів. Саме її він призначив хороницею острова. Через магічний зв’язок він відчував її життєву силу. На острові жили й інші звірі, але вони були полохливі і рідко залишали свої сховища. Серед них були й інші дракони, якими керувала Алора.
Зрештою острів з’явився на обрії. Драгон і Шісуі побачили його у всій красі. Завдяки змінам, які Драгон вніс, цей острів виглядав як справжній рай — місце, про яке люди могли тільки мріяти.
- А ти як думаєш, Шісуі? — запитав Драгон.
- Ім'я підходить. Це схоже на справжній рай. Ви все це зробили? - Він запитав Шісуї, у голосі якого лунало благоговіння. Це було щось більше, ніж те, що могло бути створене за допомогою ніндзюцу. Чим довше Шісуі проводив час з Драгоном, тим більше він розумів, що те, про що вважав неможливим, насправді існує.
- Я знайшов цей острів багато років тому і повністю змінив його. На це пішло кілька років, і результат — те, що ти бачиш зараз, — відповів Драгон.
Плот причав до берега, і вони зійшли на землю. Ледве вони зробили перші кроки, як відчули наближення чогось великого і потужного. Це був охоронець острова.
- Розслабся, Шісуі. Це вартовий острова. Вона служить мені, — заспокоїв Драгон, помітивши, як напружився тіло Шісуї.
- Вона і є... а...? - почав Шисуі, але його слова опадали коли з-за скелі виникло величезне створіння. Воно нагадувало гігантську ящірку, але було набагато величнішим. Це було наче істота з казки.
- Дракон. Так. І перш ніж ти запитаєш, ні, я сам не дракон. Це лише ім’я, — сказав Драгон, прикриваючи обличчя плащем.
Коли вона приземлилася на пляжі, то підняла піщану бурю.
- Мілорд! Нарешті ви повернулися. Ласкаво просимо назад на райський острів, — сказала Алора, схиливши своє масивне тіло на знак поваги.
- Дякую, Алора. Як справи? І я бачу, ти дуже виросла з тих пір, як я бачив тебе востаннє, - сказав Драгон, почав гладити її по носі. Алора, здавалося, насолоджувалася його дотиком і дозволила йому продовжувати.
- Я еволюціонувала завдяки вам, мілорд. Ваша магія, що залишилася на острові, змусила всіх тутешню тварин змінитися. Ми не розуміємо, як це сталося, бо ми не повинні були розвиватися так само, ніж це трапилось, — сказала Алора, ненавмисно видаючи рик щастя від ласки.
- Я розумію. Я бачу ваші зміни і можу запевнити, що все гаразд. Я радий, що з тобою все добре. А як поводяться інші? - Він запитав Драгон про інших драконів, що живуть на острові.
- Вони поводяться як завжди. Такі самі боягузи, як багато років тому, — відповіла Елора з легкою зневагою у голосі.
- Ну що ж, пішли. Ми не можемо залишатися тут, на пляжі. Алора, відведи нас у мій каюту, — наказав Драгон, застрибнувши їй на голову.
- Хлопче, ти йдеш? - Алора сердито подивилася на Шісуї, який застиг.
– Я... Я ніколи раніше не їздив на драконі... - З сумнівом вимовив він.
- Просто йди, — з гіркотою сказав Драгон.
Шисуї, нарешті, схопився на голову Алори і сів. Вона змахувала крилами, і через кілька секунд вони вже летіли над островом. Вид з висоти був невимовно чудовий.
- Я майже впевнений, що цей вид сам по собі міг би принести мир цілим світом, — сказав Шісуі, намагаючись передати почуття спокою, яке охопило його.
- Це дуже гарна фраза. Я дуже пишаюся цим місцем і думаю зробити його чимось на зразок другого будинку для гільдії Хвоста Феї. Мавес любила це місце, тож мені варто зробити це в її пам'ять, — сказав Драгон.
Шісуї не знав, хто така Мавіс, але відчув сильні емоції, що походили від Драгона, коли він говорив про неї.
— Я думаю, що будь - який з них пишався б і радів би, якби міг назвати це місце своїм домом.
Драгон знову погладив її по голові, і вона буквально ширяла від щастя. Завдяки магічному зв’язку, який вони розділяли, кожен його дотик був божественним.
- Я вас більше не відпущу, мілорде. Це відчуття буде моїм назавжди, — прошепотіла Алора, будуючи плани, як зберегти свого лорда поруч з собою. Вона дуже насолоджувалася його дотиками, щоб дозволити їм зникнути.