У порожньому просторі між всесвітами та вимірюваннями, в різнокольоровому потоці, пливли п'ять фігур. Один з них, із заплющеними очима, здавалося, насолоджувався моментом, в той час як інші дивилися на безкрає зоряне небо, що простягається за межами цього потоку.
— Це просто чудово, майстер, — сказав Гробівщик, його голос тремтів від благоговіння. Він та інші почали звертатися до Гінрея як до майстра, перейнявши манеру Алукарда, коли вони опинилися в цьому потоці вимірів.
— Так, видовище вражаюче, — погодилася Гінрей, закривши очі.
- А що там, за межами цього потоку? — запитав Рю, вказуючи на зоряне небо, яке бачило здалека.
— Це саме існування, — відповіла Гінрей. - Всі ці сяючі точки, які ви бачите є різними всесвітами. Цей потік зв'язує їх усі, і саме так я подорожую між світом.
— Мій пане, невпевнена здібність, — сказав Алукард своїм низьким і моторошним голосом, від якого усі пробігли мурашки.
- Так і є. Тож я не злите на мене, а залишу вас у всесвіті, де смерть є єдиним результатом, — сказала Гінрей зі соромною посмішкою.
- Майстер, можна вас запитати? - запитав Рю, який швидко заспокоївся після того, як побачив цей потік. Він був холодним і розраховувався, і його запитання завжди мали глибокий зміст.
- Звичайно, запитуй, - дозволила Гінрей, хоча звернення "майстром" все ще звучало для неї трохи дивно, особливо з уст Рю.
- Це ви зараз? Справжній ви? - Рю не зводив очей зі спини свого вчителя, пливши позаду нього.
- Ти питаєш, чи я дійсно такий? - Гінрей повернулася і подивилася на своїх супутників. Їхні погляди свідчили про те, що всім стало цікаво дізнатися правду з Рю.
– Да. Ви кидаєтеся занадто простим для людини, яка може подорожувати між вимірами та всесвітом. Рю підбирав слова і намагався висловити свої думки.
- У цьому є сенс, Рю. И ты прав. Дозволь мені показати тобі справжню себе, — сказала Гінрей, і її тіло почало змінюватися. Її ріст збільшився до восьми футів, фігура стала м'язистою, але не надмірно. Волосся стало темно-каштановим, зачесанними назад, а очі придбали сріблястий відтінок. Тепер вона виглядала як втілення краси, яка привертала б увагу всюди, куди б вона не пішла.
- Це мій оригінальний вигляд. Ось яким я народився, — сказала вона. Це була її форма з попереднього життя, але вона ніколи не розповідала нікому, звідки вона насправді прийшла.
- ККААAa! ТАКИЙ Красовий, ГОСПОДІН! - Різе відчайдушно намагалася підпливти до неї, щоб обійняти і притиснутися до цієї нової дивовижної особи.
- Стій тут, малятко! - Алукард схопив її за голову своїми довгими руками і утримав на місці.
- Відпусти мене, дияволе! Я повинна обійматися! - Різе намагалася вирватися, але Алукард був сильнішим.
- Ви обидва, заспокойтеся, — голос Гінрей змінився і став глибоким та привабливим, з легким ричанням, яке могло б змусити будь-кого закохатися в неї.
- Це те, як я був створений і моє справжнє ім'я Портгас Д. Драгон, — сказала вона. Це ім'я вона придумала на ходу, і воно не було найбільш оригінальним, але звучало досить велично.
— Ви справжня загадка, майстер, — сказав Рю і вперше усміхнувся.
- Ти правий, Рю. Навіть я не знаю, навіщо я існую. Я не знаю, чому мені дано ці здібності — вона була частиною правди. Вона ніколи не задумувалася про те, чому їй було дозволено все це робити, і чи була вона єдиною в своєму роді.
- Незважаючи ні на що, ми вам віддані, майстер Драгон. Ми тут, щоб служити вам, як ви того забажаєте, - сказав Гробівщик, посміхаючись з-під волосся, які ховають його породжене обличчя.
- Так! У будь-якому випадку, як ви вважаєте за потрібне! - Вона вигукнула Різе, облизавши губи і дивлячись на свого господаря з шаленим блиском в очах. Її погляд виражав голод, але не розумів якого саме.
- До речі, майстер. Як вас називати? — запитав Рю, допомагаючи Алукарду утримати Різе.
- Можете називати мене просто Драгоном або майстром, як вам зручно, — відповіла вона втомленим тоном.
- Ще одне. Всі ви поверніться до мене. Мені потрібно привести в порядок ваші одяги. Вони не підходять для світу, який ми збираємося відвідати. Стійте спокійно! - Драгон підняла руку, і її супутники почали світитися. Їхній одяг змінився: тепер вони були вдягнені в класичні чорні куртки кунг-фу з довгими рукавами і чорними штанями. Сама Драгон була в білій формі таїцзі-кунг-фу з чорними штанами.
Якщо подивитися на всіх як на одне ціле, то відразу стає очевидним, що Драгон був вчителем, а решта — його учнями. Це було видно не тільки по кольорах їхнього одягу, але й за тою домінувальною ауре, яку Драгон випромінював. Його тіло, доповнене одягом, робило його особливим. Він виглядав одночасно просвітленим і грізним. Спокійний, як море в ясний день, але у той же час лютим, наче найстрашніший шторм.
- Чудово! А тепер будьте готові, бо скоро прийдемо на місце призначення, — сказав Драгон, зв’язавшись з системою і підготувався до появи у світі елементальних націй.
Драгону ніколи не подобався сюжет « Наруто». Раніше це було для нього просто анімація, але тепер все стало реальним. Люди, яких він вважав уявними, тепер будуть справжніми живими і посланцями. Він не міг ставитися до них як до чогось нереального, тому роздумував про те, що відчуватиме, коли зустріне тих, кого вважав лише плодом чиєїсь фантазії.
[Пісіння через 10 секунд], — розповсюдилось попередження системи.
Потік світла почав світитися і вібрувати, а потім все навколо стало сліпучо білим. Капітани, що стояли позаду Драгона, один за одним втратили свідомість.