Адмірал Акайну стояв по стійкі струнко позаду людини, яка сидів на іншій людині, використовуючи його як стілець. Той, хто служив сидінням отримував удари, але його не давали впасти на землю. Кожного разу, коли він був готовий здатися, Акайну спалював частину його тіла своєю лавою. Все це відбувалося за наказом людини з головою, що нагадує міхур.
– Сопляк, схоже, морські дозорні думають, що можуть робити все, чого хочуть, без наслідків. Дозволь мені показати тобі, що відбувається, коли хтось злить мене - почувся голос позаду Акайну і чоловіка з пузирчастою головою.
- Хто ти такий? - Чоловік з кузирчастою головою обернувся і побачив розлюченого Гінрея, який стояв там, шалено дивлячись на Акайну.
- Відповідай! Хто ти і чому перебуваєш на моєму кораблі? - Стули криком чоловік-пузир, і по його носі токли спарки.
- Заткнись, кровоссмок! - Він відповів сердито.
- Що? Акайну, вбий його зараз! - Збудив бульбашок.
Акайну просто дивився на Гінрея, все ще не розуміючи, чому він опинився тут, на цьому кораблі.
- Навіщо ти тут? - Акайну запитав, нехтуючи криками чоловіка поруч з ним.
- Ви думаєте, що можете забрати мою онуку і очікувати, щоб я не буду діяти? - Сказав Гінрей, і його королівська воля вибухнула, тому всі люди на кораблі втратили свідомість, крім Акайну.
- Робін – твоя внучка? - запитав Акайну, очевидно здивований цим відкриттям.
- Більше ніяких розмов! - Сказав Гінрей і повільно витягнув меч.
- Чудово! - Акайн використав свою швидкість і раптом опинився за спиною Гінрея, кинувши в нього лавовий кулак.
- Занадто слабо! - Гінрей вже повернувся обличчям до Акайну, коли той з'явився за його спиною. Він зупинив лавовий кулак одним пальцем і підняв меч.
- Я не з тих, хто бавиться з противниками коли злий! - Сказав Гінрей і вдарив Акайну. Він намагався ухилитися, але удар був майже зі швидкістю світла, і голова Акайну злетіла в повітря під напіром вітру від удару меча.
Гінрей подивився на труп Акайну, потім змінив погляд на світового аристократа, відповідального за все, що сталося тут.
- Ти страждатимеш тисячу років від болю. Хисока і Гробівник ідеально підходять для цього. Я дозволю їм спробувати їх Першу світову знатність. Але після цього дня ти, звичайно, не будеш останнім для них, — сказав він і зник.
Він з'явився всередині корабельної в'язниці. Поглянувши на головну камеру, він побачив Робін, пов'язану і з кляпом у роті. Її тіло було вкрите синцями і шрамами. Висихлі сльози на її обличчі змусили все море в радіусі сто миль почати трястися, немов від землетрусу.
— Мені дуже шкода, Робін, — сказав він і перерізав клітини. Він увійшов всередину і звільнив її від мотузк, які тримають її в повітрі.
– Я обещаю. На війні в Маринфорді я знищу всіх морських дозорних, а потім перейду до світової аристократи і винищу їх усіх. Я також вирву язик тому, хто дозволив їм правити світом, — сказав він утримуючи гнів. У нього був план, і він повинен був його дотримуватися.
- Д-Дедця? - слабкий голос Робін мало був чутний.
- Так, мала. Я тут і обіцяю, що ніхто більше не підніме на тебе руку. Твій дідусь знищить світ, якщо вони коли-небудь спробують знову, - сказав Гінрей, коли все навколо нарешті заспокоїлося.
- Ходімо, маленька. Час повертатись додому. Більше ніяких пригод для тебе, — сказав Гінрей, і Робін заснула в його обіймах, нарешті відчувши безпеку та любов.
- Сильвіє, ти тут? - Гінрей заговорив у пристрій, який знаходився в його вухах.
[Так, майстер Гінрей!]
- Скажи Хісоке, нехай прийде і забере тіла світового аристократа та Акайну. Віднеси голову до Гробівника і скажи йому, щоб він особисто привіз Акайну в штаб морськогозору — наказав Гінрей.
Він вже з’явився на палубі і спостерігав, як Алукард у приступі радості вбиває одного за іншим морських дозорних. Гінрей зник у напрямку свого острова.
Алукард помітив, що капітан йде і швидко повернувся до роботи. У цей момент він вирвав серце новачка морського дозору, у якого по обличчю текли сльози і сльози.
- Зупинися, виродку! - Він кричав у гарному костюмі і морській куртці. Його костюм був залити кров'ю, але що б він не робив, монстр повертався в повну силу.
- Ваша команда неймовірна на смак! - Алкуард сказав, облизуючи шию морського дозорного у своїй хватці.
- Ублюдок! - Чоловік кинувся на Алукарда і відрубав руку, яка тримала новачка.
- Це було не дуже приємно! - Сказав Алукард і вдарив дозорного по обличчю, через що той впав у капітанську каюту.
Коли людина знову вийшла, Алукард уже прикріпив всі свої кінцівки. Його очі були криваво-червоними, і він був близький до божевілля. Корабель був переповнений тілами без голів, сердець і кінцівок.
- Чому ти не помираєш? - Він кричав назорий, летівши на Алукарда з усією швидкістю.
- Тому що, як ти і сказав, я монстр! - Алукард схопив дозорного за горло в середині стрибка.
- Дай мені спробувати, — сказав він, показавши свої клинки, і вкусив чоловіка за шию, висмоктав всю кров за кілька секунд.
- Аа, Віце-Адмірале Стайнлес. У тебе було досить нудне життя. Яка ж невтішна їжа, — сказав Алукард, озираючись навколо.
Корабель, на якому він стояв, ось-ось мав зламатися остаточно.
- Час повертатися до господаря, — сказав він і зник.
- Ой, я маю на увазі капітана, - виніс хтось, але його слова перервав протяжний сміх Алукарда. Його тіло почало розчинятися, перетворюючись на густий туман, і незабаром сам сміх теж зник, залишивши після себе лише зловісну тишу.
Те, що залишилося, було кривавою сценою, яку ще не бачили в цих водах. Кожен, кого викликав Гінрей, отримував те, що система називала "спадкоємством". Алукард не став винятком. Спочатку він був одним з наймогутніших у світі істот, і ця спадщина підняла його на новий рівень сили. Тепер навіть Гінрей, здавалося, не міг бути впевнений, що зможе повністю знищити його.