Магеллан з'явився перед Гінреєм через кілька секунд, вклавши всю свою силу на удар, направлений прямо у голову. Він був віце-адміралом, мав диявольський плід і його атаку була дійсно смертоносною.
— Тобі потрібно збільшити швидкість, мій хлопчику, — спокійно сказав Гінрей і вдарив кулаком, який перекрив весь огляд.
Магеллан не витримав удару і був відкинений назад, до океану.
- Упс, я не можу дозволити тобі померти через мене, — сказав Гінрей у тому місці, куди летів Магеллан. Він простягнув руку, і отруйна людина миттєво зупинився. Гінрей знову кинув його на міст і різко пнув, відправивши його врізатися у двері тюрми.
Цей обмін зайнявся не більше двох секунд, так що Бастілія навіть не встиг як слід простежити за діями Гінрея.
— Розчаровуєш, — сказав Гінрей, з’явившись позаду Бастілії і схопив його за горло. Він підняв його в повітря, спостерігаючи, як той бореться.
- Хм, я залишу тебе живим. Не бачу причини вбивати тебе, — сказав Гінрей, злегка зтиснувши горло Бастілії, поки той не втратив свідомість. Він кинув його на землю і попрямував до в’язниці.
Усередині, відразу за дверима Магеллан лежав на підлозі, стогнав від болю, отримавши два удари від користувача рівня імператора. Сказати, що це було боляче, означає нічого не сказати.
- Просто залишайся там, і мені не доведеться завдавати тобі більше болю, — сказав Гінрей, проходячи повз нього з руками за спиною.
Через годину після того, як стіни і підлогу в’язниці зазнали серйозних ушкоджень, Гінрей зрештою дістався до потрібного рівня — шостого.
- А тепер давай подивимося. Де ж цей чоловік? - Пробурмотів він, проходячи повз безліч камер, поки не почув чоловічий голос.
- Що робить тут імператор, відвідуючи мою в'язницю?
Гінрей зупинився і подивився на камеру, яка щойно пройшла. Усередині було настільки темно, що важко побачити риси обличчя в’язня, але він знав, ніби знайшов того, кого шукав.
- Я шукаю тебе, — сказав Гінрей, підійшовши до камери і заглянувши всередину.
- То чого ж ти хочеш? - Чоловік із тіні запитав.
- Я хочу запропонувати тобі приєднатися до Готею-13. Думаю, ти чув про нас до того, як тебе замкнули тут.
- З чого б мені приєднатися до вас? - Чоловік, його голос звучав скептично.
- По-перше, я знаю, що ти цього хочеш. По-друге, хто захоче провести своє життя в клітці? Ха-ха, - Гінрей посміхнувся. Він міг читати людські думки, і ця людина не була складною.
- Ха-ха-хо, що ти можеш обіцяти, якщо я все-таки вирішу приєднатися до твоєї маленької шайки піратів? - запитав він, його голос став серйозним.
- Ти будеш моєю правою рукою. Якщо захочеш, можеш боротися зі мною за посаду капітана, - Гінрей виголосив це так, щоб його голос рознісся по всьому тюремному рівні. Він хотів, щоб кожен в’язень почув його слова.
- Ха-ха-хо, чудово, я приєднаюся до вашої команди. Я помру через кілька секунд після початку битви, так що ти зможеш зберегти свою позицію, капітан, - він розсміявся, приймаючи пропозицію Гінрея.
- Чудово. Давай підемо звідси, — як тільки він це сказав, решітки камери були повністю зрізані.
- Гей, звільни мене, і я теж приєднаюся до твоєї команди!
- Так, так, як він сказав. Звільни мене, і я стану твоєю лівою рукою!
- Забудь про них, я – все, що тобі потрібно. Вони ніщо в порівнянні зі мною!
Такі пропозиції передавалися з усіх боків. Саме для цього Гінрей розповсюдив свій голос. Він хотів, щоб нульова дивізія Готея-13 була заповнена найсильнішими, кого він зможе знайти.
- Ви всі можете піти зі мною. Йдіть за мною! - Гінрей почав рухатися, і всі решітки на клітках були перерізані.
Чоловік, який ішов за Гінреєю, дивився на все з широко розкритими очима.
- Я тільки мірошком бачив, як він витягає меч. Його швидкість зовсім нелюдська. Я ніколи не бачив чогось подібного, — думав він, йдучи за Гінреєм.
З армією за спиною Гінрей почав підніматися на поверхню. На його обличчі з'явилася усмішка, коли він відчув наближення морського героя. Той з'явився перед в’язницею і стояв зовні, очікуючи, коли вони вийдуть з Імпел-Дауна.
Через деякий час Гінрей та його армія з’явилися на першому поверсі в’язниці. Всі вони побачили ворота виходу. Сльози щастя виступили на очах піратів, коли вони побачили сонячне світло, що пробивається крізь розбиті двері.
Через двері пролунав голос, який налякав усіх крім двох чоловіків, що стояли попереду.
- Буковеню, ти повинен був залишитися у своїй клітці ще на кілька років. Що ти робиш зовні?
Голос належав комусь, кого Ширю добре пам'ятав.
- Я отримав одну пропозицію в житті, від якої просто не зміг відмовитися. Ти ж розумієш, Гарп! - Казав Буковеню, покурюючи сигару, яку Гінрей люб’язно запропонував йому, коли вони покинули шостий рівень.
- Я знаю. Але, боюся, я не можу дозволити тобі залишити це місце. Ти ж розумієш, Ширю, — сказав Ґарп усміхаючись від вуха до вуха. Але його очі були зовсім не усміхливими.
- Джентльмени, це було весело. Але я боюся, що нам доведеться виїхати. У мене небагато часу, щоб провести його тут і розмовляти з тобою. Хоча я дуже радий нарешті познайомитися з тобою, Ґарп, - сказав Гінрей.
— Тобі було б корисно залишитися у цій в’язниці, — сказав Ґарп з пильним поглядом на Гінрея.
- На жаль, я не в настрої залишатися тут довше. Це місце досить похмуре, — Гінрей зник з такою швидкістю, що Гарп навіть не помітив його руху, поки не отримав удар по голові і не полетів на багато миль в океан.
- Джентльмени, пора йти, — Гінрей махнув рукою, і всі, кого він привів з собою, піднялися в повітря швидко зникнувши за хмарами.
Через кілька секунд Ґарп знову з’явився на порозі в'язниці, де був великий синець праворуч. Він озирнувся і помітив, що всі пішли.
- І куди ж вони поділися? — Він розгубився, дивлячись на морських дозорних, які ховалися на військовому кораблі, де прибув Бастілія.
- С-сер, вони всі полетіли вгору, — перелякано сказав один з дозорних.
Він та інші тільки що стали свідками того, як героя морського дозору одним ударом послали в політ на багато миль. Не дивно, що вони тремтіли за своє життя.
- Улетів, так. Так от чому ми не можемо їх знайти? Він голосно розсміявся і піднявся на корабель, тримаючи Бастілію на плечі.
– Курс на штаб-квартиру, — наказав він.
Здавалося, ніщо не могло зіпсувати його настрій. Він з подивом подивився на небо.
- Він що, з'їв диявольський фрукт, як Шикі? - Ґарп почав будувати здогадки, поки корабель продовжував рух.