- Час прокидатися, чуєш? - Незрівнянний старий сидів у нескінченній порожньому стані, спостерігаючи за душею, яку сам і вибрав.
- Агх, — спочатку вирвалося від душі тільки напружене дихання. - Де я перебуваю? - Вона запитала.
- Це місце можна назвати Землею між існуваннями.
- Земля між існуваннями?
- Давай спростимо і скажемо, що це рай. Або щось дуже схоже на нього.
- Отже, я дійсно помер. Яке дивне відчуття - усвідомлювати, що я мертвий. Може, мені й потрібна була смерть щоб нарешті щось відчути.
- Для чоловіка, який щойно помер ти говориш дуже дивні речі. Але знову ж таки, я вибрав тебе саме з цієї причини — спокійно відповів старий. Це не перша душа, яка так відреагувала на власну смерть.
- Незвичайно? Я завжди вважав, що мені бракує цієї риси. За сімдесят років я не сказав нічого особливого.
— Ти набагато цікавіший, ніж думаєш, — сказав чоловік з білим одягом.
- Кажуть, щодня дізнаєшся щось нове. Хм, можливо це вже не про мене, якщо я мертвий.
- Ти ще можеш побачити, як прийде завтра. Це залежить від вибору, який ти зробиш з цього моменту. Дозволь мені перейти до важливої проблеми, - старий злегка випростався, намагаючись виглядати величавіше. - Я Бог, як ти напевно вже здогадався.
- Так, я думаю, навіть мавпа могла б це зрозуміти.
- Отже, питання залишається відкритим. Що тобі від мене потрібно?
- Я тут, щоб виконати твої бажання про життя після смерті. Все, що ти хочеш, скажи мені, і я це зіграю.
- Хіба я заслуговую цього після того життя, яке вів? Я думав, що тільки хороші і чисті отримують такі шанси.
- Не те, що судять за життя коли приходить час. Головне — сила волі й переконання душі. Серед усіх людей на твоїй планеті у тебе найбільш вражаюча душа.
- О, я не знав, що у нас є душі на яких можна базувати життя після смерті. Але, чесно кажучи, я і в тебе не вірив, так чому я повинен вірити, що душа існує у всіх людей?
- Я вже можу сказати, що ти принесеш мені безмежне задоволення. Виложи свої бажання, людина.
- А скільки я отримаю?
– Я - Бог! Ти можеш потягувати воду або випити весь океан. Виклади побажання — великі чи малі, довгі або короткі. Я не проти.
- Ви робите це важче. Тепер у мене немає ніякого тиску або мотивації, щоб придумати щось дійсно варте. Давайте перейдемо до посередництва.
- Дайте мені путівник. Щось, що містить знання і на що я можу покластися, коли зіткнусь з невідомими ворогами або ситуаціями.
– Зроблено. Я постараюся, щоб там було все необхідне — сказав Бог і чекав наступного бажання.
– Добре... Якщо можливо, дайте мені зовнішній вигляд Монкі Ді Драгона. Мій онук змушував мене читати мангу, коли я був у лікарні. Цей вигаданий персонаж був його улюбленцем, так що в якості данини поваги моєму внуку дозвольте мені стати на місце свого героя.
- Це що, сентиментальність, яку я чую? Я не думав, що ти здатний на таке.
- Я теж. Здавалося б, смерть змінює людей.
- Ты прав! - Сказав Бог з умилкою. - У тебе є ще що-небудь, що потрібно зробити перш ніж я відправлю тебе в дорогу?
- Ні, можете відправляти мене, — урочисто вимовила душа.
- Тобі не терпиться вибратися звідси, чи не так? Живи добре! - Бог сказав, що душу відіслав у нове життя.
У темному перевулку розверзлася тріщина, і на Землю виплюнуло людину. Він був високим, набагато вищим від будь-якого іншого мешканця цього міста. Він встав і відтрухнув одяг.
- Хм, цікаво, куди мене послав Бог. Я забув запитати його про подорожі в різні світи. Сподіваюся, що зможу зробити це в майбутньому, — сказав він, озираючись на бік. Він раптом помітив, що щось змінилося. У нього були всі спогади з попереднього життя, і він був впевнений, що це не його старе тіло.
- Отже, у мене тепер новий вигляд. Я думаю, що зміна вже відбулася. Він подивився вниз і помітив, як на Драоні був той самий одяг у манзі. Природно, це відчуття виникло через те, що тепер він був трохи вище 250 см ростом, з довгим чорним волоссям і грубою сміливою особою.
- Мені це подобається. Певно краще, ніж раніше. Приємно підніматися майже над усім і всіма.
Він не був буквально піднесений над будинками, але ця висота була просто відмінною в порівнянні з його минулим, де він був близько 180 см.
- Тепер я повинен спершу вивчити цю систему. Тоді я зможу дослідити світ. Як би активувати систему фантазій... - Він сів біля одного зі стін перевулку. Навіть у такій ситуації він все одно вивищувався б над звичайною дитиною.
- Активація! Система!? Я наказую тобі почати! - Він перепробував багато різних команд, але нічого не вийшло.
- Якого біса? Він міг би хоча б пояснити, як активувати систему, перш ніж відправити мене.
— [Я тут, щоб служити!] — почув заспокійливий жіночий голос у його голові відразу після того, як він заговорив сам до себе.
- Система? Це ти? - Він запитав уголос, і через кілька секунд отримав відповідь.
- [Так! Будь ласка, поговоріть зі мною всередині. Ми ж не хочемо, щоб хтось дізнався про мене зараз.]
- Напевно. Це справді полегшує завдання. Бог добре подумав про це. Було б прикро, якби люди дізналися про це, — сказав він, сидячи нерухомо з закритими очима. Він намагався зосередитися на голосі, щоб краще розчути його. У його голосі майже не було емоцій. Так само, як він просив у Бога.
- Розумію. Давай просто залишимо все як є. А тепер покажи мені свої функції, — сказав він і відкрив очі.
- [Зрозуміло. Знову заплющіть очі і вимовите слово "статус".
– Стан.
- [Ім'я: . . .]
- [Зріс: 114 років.]
- [Титули: Блаженний небеса.]
- [Раса: Людина.]
- У тебе є ще якісь функції? - Він звернувся до системи. Він хотів знати все, перш ніж розглянути інші питання. Наприклад, ця історія містить імена.
- У мене є ще три функції: Інвентар, Магазин і Подорослішая по світу. Пан хотів би отримати пояснення?]
- Ні, я думаю вони цілком пояснимо.
– Щось, у що можна складати речі, а інше - для подорожей по світу. Останнє використовується, щоб купувати все що заманеться. Чи є у них якісь обмеження? - Він запитав.
- Ні! Бог не створює нічого, окрім досконалого. У тебе нескінченний простір, і ти можеш подорожувати куди побажаєш. Ти можеш купити все, що коли-небудь було створено і все це безкоштовно, - відповів голос.
- Гаразд, я зрозумів. Цього повинно вистачити. Тепер потрібно з'ясувати, в якому світі я перебуваю. Можливо, варто запитати у системи, але набагато цікавіше зрозуміти самому — пробурмотів він.
- Ой, дядю. Ти схожий на багатого хлопця, тому давай сюди гаманець, який ти ховаєш під плащем, — почувся голос поруч, поки він обмірковував свій наступний крок.
- О, чудово! - Він підняв очі на чотирьох грубуватих хлопців, які тримали ножі. Очевидний лідер серед них тримав по одному ножу в кожній руці.
- Ти що, глухий або німий, старий? Віддай нам все, що у тебе є, або помреш. Нас четверо проти одного. Не намагайся жартувати з нами, — сказав один із хлопців, що стояли поряд з ватажком.
Він тільки хмуро дивився на них, а вони усміхалися, думаючи, що він боїться або нервує.
- Скільки вам років, четвертим? 16? 17? Що ви робите, йдучи цією життєвою дорогою? - Він запитав. - Не те щоб я мав право судити про щось подібне. Який же я лицемір! - Він все ще сидів, притулившись до стіни, так що хлопці не відразу зрозуміли, який він високий в цьому новому тілі.
- Заткнись, старий! Просто віддай нам все, що у тебе є - сказав вожак, піднімаючи ножі трохи вище.
- Ти ніколи нікого не вбивав, правда? Навіть тварину не пошкодиш. Адже так? Ти на сто років молодший, ніж повинен бути, щоб стояти зі мною в цій сцені, - він встав, і його неймовірно високий ріст разом з низьким та ричучим голосом залякали хлопців до смерті.
- Б-босс. Може, нам варто переосмислити все це. П-поглянь на нього. Він виродок від природи, - прошепотів хлопець ззаду, щоб чоловік не почув. Він і не здогадувався, що йому нічого приховувати від велетня, який стояв перед ними.
- Заткнись! Залишайся там, боягуз. Нам не слід було брати тебе з собою. Поїхали, хлопці! - Двом іншим ватажок крикнув, і всі троє кинулися на чоловіка з ножем у руках.
Він уважно оглянув хлопців - вперше з тих пір, як вони виникли. Час, здавалося, затягнувся, коли його очі металися від одного до іншого, і він вже знав майже все про них, принаймні, якщо справа сягала до бою. Лише з одного погляду він зрозумів, що кожен із них буде робити в бійці. Вони були цілком новачками у всьому розумінні цього слова.
- Він нагадує мені Райлі, мого другого внука. Я не завдам йому такого болю, бо це буде схоже на побиття Райлі — подумав він.
У цьому маленькому переулці у нього був один хлопець праворуч і ліворуч. Начальник стояв перед ним. Вожак стрибнув вперед, і незабаром до нього приєдналися його подружки.
- ВИКУСИ ЦЕ! - Він виставив ніж вперед і був вкрай приголомшений, коли відчув, що ніж зупинився як закопаний. Він був упевнений на сто відсотків, що попаде, але коли цього не сталося і його атака зупинилася, він відразу випустив ніж.
- Що таке, хлопче? Ніколи раніше не вбивав? - Чоловік запитав.
– Нет, Дон... - Він почав ватажку, але відразу замовк. Його руки тремтіли.
- Чому б вам, хлопці, просто не повернутися додому і спати. Але спершу дозволь мені навчити тебе, що я таке, — сказав він, і в наступну секунду вже стояв над трьома поваленими хлопцями, які втратили свідомість.
- Що ти таке? - Останній хлопець викинув ніж і впав, тому що його коліна були занадто слабкі, щоб тримати його далі.
- Хто я такий? Хто я? Велике питання, чи не так? - Він поклав руку на підборіддя і задумався. - Я взяв тіло з Ван Писа, так що я повинен взяти ім'я і звідти. Ну, я знаю лише кілька імен, тож давайте об'єднаємо два з них. – Я — Портгас Д. Драгон. Я мандрівник по всьому світу. Приємно познайомитися, — сказав Драгон і простягнув руку допомоги хлопцеві, який, як він бачив, ледве тримався на ногах через страх, котрий він викликав тут сьогодні.
- Дуже приємно познайомитися, пане Драгон! - Сказав хлопець, будучи неймовірно невпевненим в тому, як звертатися до цього чоловіка перед ним.
- Не бійся мене, хлопче. Твої друзі не мертві, я тільки вирубав їх на деякий час. З ними все гаразд, — сказав Драгон, прямуючи геть від перевулку.
- О-вони мені не друзі! - Він гукнув, бо був занадто спонуканий на мить і не міг належним чином контролювати свій голос.
- Чого ти чекаєш? Ходімо, хлопче, - сказав Драгон махаючи рукою і все ще стоячи спиною, коли він йшов.
Хлопець на мить змутився і розгубився, а потім побіг за Драгоном, щоб нагнати його.