Глава 5 — Подарок Ю.
- Ю ти вже можеш використовувати ніндзюцу в такому юному віці?
- Ю ти чудовий!
Побачивши, як Ю використовує Ніндзюцу Момока і Маюн з поглядами на нього дивилися.
- Ю ти молодець, навіть деякі ніндзя не вміють використовувати цю техніку так добре, - похвалила його Нона.
Коли Ю бачить, як його нахвалили і фанатичні очі двох дівчат, він усміхнувся.
« Чому цей хлопчик такий знайомий? » — думав Ю, який ще не зрозумів, що перед ним був маленький Кабуто.
Не було нічого дивного в тому, що вигляд Кабуто був неповним і йому бракувало ключового елемента. Тому Ю не міг ніяку згадати його, хоча і відчував, що десь бачив його.
Дивлячись на хлопчика з сірим волоссям, рана якого поступово оздоровлювалась під його технікою. Юний старався зрозуміти, кого він пам’ятав. Але не досягнувши успіху в цьому питанні і вирішив, що дізнається про це, коли прийде час.
« Лише через рік, відколи я підібрала його і привела до притулків, я лише декілька разів показувала йому медичний дзюцу, дивно, він зміг розвинути його до такого рівня, талант цього хлопчика величезний." - ніби заворожена, Ноно дивилася на Ю та роздумувала.
Дзюцу зцілення, це медичний ніндзеюцю, який зосереджує чакру в ладонах і потім скеровує на ціль лікування, таким чином отримують ефект одужання.
В Конохе цією технікою володіли переважно тільки офіційні шинобі-медики. Це тому, що для цієї техніки потрібно було не тільки володіти чакрою, але й вимагати того, хто має контроль над чайкою, який перевершував контроль звичайних людей.
Але Ю був лише хлопчиком п’яти років, і йому потрібно було всього лиш рік для того, щоб освоїти цю техніку. Навіть для Нано, яка була в багатьох місцях і країнах минулого, було надзвичайно приємно бачити такий талант.
...
Ноно знайшла Ю в невідомому селі, яка була на кордоні між країною Огня і Країнам Ветра, він зміг привернути її увагу своєю поведінкою. На відміну від інших дітей, які плакали і називали себе батьками.
Коли він вперше його побачила, хоча його обличчя було в крові, очі бурштинового кольору випромінювали спокій і були повністю розслаблені, у них навіть був невеликий натяк на цікавість. Він був наче немовля зовсім недавно народжене.
Найгадковішим було волосся хлопчика, яке він бачив у місячному світлі. Тоді вона підійшла до нього і в них відбувся дивовижний діалог.
- Привіт, мене звати Ноно. Я директор притулку для сиріт у Конохі, а як тебе звуть?
- У мене немає імені.
- То як щодо того, що я дам тобі ім'я, і це буде Якуші Сукоши?
- Не подобається? Твоє ім'я означає маленький Цільник, хіба це не чудово?
"......"
- Маленький Цілитель? Чи це буде доречно, коли я виросту?
"..."
Якуші Нано трохи розгубилася, і тільки після кількох хвилин відновив свою ніжну та милість усмішку на обличчі вона знову заговорила.
- Тоді чому б нам просто не назвати тебе Ю? Якуші Ю як тобі? Я сподіваюся, що в майбутньому ти зможеш бути вільним як птах, вільною і необмеженою.
.......
- Сестра, він прийшов в себе, - пролунав крик Маюни, який відразу повернув Ноно у реальність.
Дитя з сірим волоссям майже повністю виліковувало Ю. Ноно похвалила Ю за його видатний подвиг. Це не могло розладнати Уруші, який також мріяв про славу і похвалу Ноно, це була чиста й наївна дитяча мрія.
- Як тебе звати? - Ноно, побачивши, що дитина вже себе почуває. Але відповідь була порожнеча обличчя хлопчика.
- А як звати твоїх батьків? - І, почувши друге запитання, діти думали, що втратили своє світло.
- То ти нічого не пам'ятаєш? - Знову Ноно, але й цього разу дитина мовчала.
- Директор, я думаю він втратив пам'ять від сильного удару по голові, - сказав Ю, Ноно повернулася до нього і посміхнулася кивнулась, підтверджена вірність його діагнозу.
- Неважливо, давайте спочатку повернемося в притулок, Уруши допоможи йому, - сказавши це Ноно піднялася і пішла до притулку.
- Чому такі завдання постійно достають мені? - Вбивця Уруші - Зчитай тобі пощастило, - але незважаючи на всі незадоволення Руйнівні був хорошою дитиною він зробив те, що довірила йому Ноно
Ю та інші відправилися до притулку на спину сивоволосого хлопчика Уруші. Їм знадобилося небагато часу, щоб повернутися, через якихось десять хвилин вони вже стояли біля порога притулку.
Нарешті хлопці розслабляться, цей притулок стояв далеко від центру Конохи і тут було спокійно вночі, на відміну від шумного села. Сам притулок був побудований повністю з дерева, він був довгий зі безліччю кімнат всередині і зверху мав синий дах.
Хоча він був досить простим, для сиріт це місце було їхнім домом і місцем, де вони можуть спокійно спати та гратися без турбот про всі ті труднощі зовні.
- Нарешті ми дійшли, - весь спітнілий Уруші поклав на підлогу хлопчика і сам сів поруч з ним відпочити.
- Извини Уруши що змусила тебе так напружуватися, - з посмішкою сказала Ноно, після чого повернувся до Ю і вже серйозним тоном продовжувала.
- Ю, у тебе є талант стати ніндзя, якщо ти зможеш закінчити академію, ти напевно можеш бути відмінним ніндзя. Але...прости Ю з посібником і моєю зарплатою ми не зможемо ...
Очевидно, Ноно помітила талант Ю і розуміла, що з нього вийде відмінний ніндзя, а якщо він зможе закінчити Академію та показати хороші результати можливо він навіть може стати сильнішим ніндзя ніж вона сама.
Але реальність була суворою, у них просто не вистачало грошей щоб дати Ю ходити в академію.