Розділ 3909
Коли Су Ло повернулась у свої спокоєм, то відчувала в глибині душі тривогу. Її серце часто завмирало від поганих передчуттях, а думки плуталися. Вона не могла просто викинути той випадок з дев’ятим старшим братом Ґюіньян, Цяо Пін'юн.
Су Ло довідалась, що таємнича хвороба Облакового моря виявилися лише через три години після того, як він вибрався на палубу. Тепер вона вважала, що це був жахливий період часу.
І ось тепер Су Ло і її маленький підопічний, молодий відрив Сюаньу - Cяо Ке, сиділи на ліжку один навпроти одного. Вони застигли в напруженому мовчанні, обміняючись лише короткими і сповненими занепокоєння поглядами. Су Ло то й справа прикусила губу, а малюк, хоч і не повністю розумів причини її хвилювання, мимовільно заразився цим станом. На його круглому личку відображувалося незвичне сум’яття, а тіло було напружено, наче натягнута струна.
У цьому напруженому, тишу час тягнувся дуже повільно, наче густа патока.
Пройшов першу годину.
Су Ло обережно, майже з Опакою, доторкнулася пальцем своєї білосніжної та ніжної шкіри на руці. Вона з цікавістю оглядала кожен міліметр, очікуючи побачити найменші плями або почервоніння. Але шкіра була бездоганно гладенькою, але ніяка не реакція.
Минув другий час.
Її шкіра все ще сяяла здоров’ям і свіжістю. Вона вважалася прозорою і чистою, як цінний нефриту, та й ніколи не мала жодного натяку на початок розкладання чи опіків.
Настала третя година — вирішальний момент.
Су Ло затамувала подих, озираючись у свої руки. Все ще залишилося. Ніяких змін.
Четверта година.
Вона все ще була абсолютно здорова, сповнена сил і енергії. Ніякого зуда, ніякого болю, ніякої слабкості.
П'ята година... На той час Су Ло, виснажена величезним нервовим напруженням, не помітила, як її назавжди відтяли. Сон зморив її раптово. А коли вона нарешті прокинулася, то першою справою схопився з ліжка, наче ошпарена, і стала гарячково оглядатися себе!
Упевнившись, що її тіло все ще бездоганне, Су Ло не змогла стримати захопленого вигуку. Радість захопила її тривогою, відкидаючи всі колишні страхи.
— Добре! Це чудово! Ха-ха-Ха-хо! - Її сміх відлупцем рознісся по кімнаті.
Про що це говорило? Це означало не лише те, що вона і Сяо Ке чудом уникнули знищення. Це відкрило перед ними неймовірні перспективи: тепер вони вдвоє могли вільно спускатися у глибини Хмарного моря, не боячись, що їхнє тіло роз’єднається коррозійними водами!
Тоді як для всіх інших пасажирів шлях до пучіну був замовлений, вона і малюк отримали ключ до підводного царства. Що це означало? Яка ж це була необмежена можливість! Це був козир, здатний перевернути всю гру. З цього можна було отримати стільки користі, що Су Ло навіть завоювала від розкриття горизонтів.
Вона була надзвичайно вражена. Су Ло була дівчиною, яка бачила багато чудес. Тому вона швидко взяла себе в руки. Підперевши підборіддя долонею, вона занурилася в глибокі роздуми. « Чому? Чому води Хмарного моря щадять саме нас, в той час як всіх інших вони вбивають?" - це питання не давало їй спокою.
Чи може бути, що родовід Божого Головного Бога робить їх невразливими? Су Ло відразу похитала головою, відкидаючи цю теорію. Якщо б це було так, то чутки про подібні риси божественної крові вже давно розлетілися б по цілому світі.
Отже, причина в чомусь іншому. У чомусь, що відбулося зовсім недавно.
Су Ло стала стомливо відновлювати в пам'яті останні дні. Нарешті, не особливо сподіваючись на відповідь, вона звернулася до Сіо Ке:
- Послухай, малюке, чи було щось таке, що ми робили безпосередньо перед тим, як все сталося?
Сяо Кэ на мить замислився, смішно помішавши носик:
— Ели жарене м'ясо? — припустив он.
Су Ло лише закотила очі:
— Мимо... Ще варіанти?
— Лови рибу? - Знову спробував малюк.
- І знову ні... — Су Ло зітхнув.
— О! Нас кусала вилка? — Раптом випалив Сяо Кэ.
Су Ло замерла.
— Погоди-ка... "Нас"? Тобто тебе вона теж вкусила? що ця вилка кусається!
У цей момент, якби Су Ло не зрозуміла, що в цій злощасній золотій виделці і затаїла розгадку їхнього раптового імунітету, вона не заслуговувала б свого імені. Все встала на свої місця!
Вона ривком піднялася, схопила Сяо Ке за плечі, і її очі гарячково обезлюднювачі:
— Вилка! Де вона? Де та золота вилка? Куди ти її вчора кинув?
Сяо Ке винен почесав затилиць, смущо дивлячись на Су Ло:
- Здається... Я викинув її кудись назовні...
— Ищи! Негайно шукай її! — Су Ло вже зрозуміла, що ця штучка є безцінним скарбом і дає можливість вільно пересуватися під водою. Втратити такий артефакт було верхи глупоти.
Не гаючи ні секунди, Су Ло і маленький відрив Сюань розділилися. Вони почали обшукувати кожен закуток сповідінського корабля « Сенн-хао», поступово прочісуючи палуби і переходи.
Через годину після того, як вони вискочили з сил, то зустрілися у своїх вілли. Обидва були розчаровані виделками.
"Невже хтось інший її підібрав? — З тривогою подумала Су Ло. - Якщо так, то чи це означає, що тепер і сторонній людина зможе безкарно пірнати в Облачне море?» Одна річ якби це був випадковий прохожий, але якщо артефакт потрапив до рук Гуіньян та її прихвостів... Одна думка про це змушувала Су Ло скрипіти зубами від досади.
Вона відчувала себе зовсім розбитою, але раптово в її очах спалахнула огню надії. Вона уважно подивилася на Сіо Ке:
— Слухай, а ти пам'ятаєш, в якому напрямку і з якою силою ти кинув ту виделку?
Враховуючи, що малюк діяв у пориві люті через те, щоб виделка посміла поранити Су Ло, за звичайних обставин було б неможливо запам'ятати такі деталі...
Глава 3910
Але маленький Кей, на превелике здивування Су Ло, впевнено кивнув:
— Да, пам'ятаю.
- Ось і чудово! Це просто чудово! — Су Ло колись сама тримала ту золоту виделку в руках, а тому прекрасно знала її вагу.
Вона стала гарячково ритися у своїх речах в просторі і незабаром витягнула важкі кам'яні туші для чорнила. Су Ло миттєво оцінила її масу і, приклавши духовну силу, відколола шматок, який по вазі точ-всього відповідав золотій виделці. З серйозним видом вона простягнула цей обломок Сіо Ке:
- Швигай! Точно в той же бік і з тією ж силою, що й вчора! А я заберуся на дах і простежу, куди він приземлиться.
Малюк пильно кивнув, приймаючи завдання.
Як тільки Су Ло зайняла позицію на даху вілли, вона дала команду:
— Раз, два, три... Кидай!
Роздався яскравий свист розсікаючого повітря — обломок тушічниці стрілою вилетів за межі їхнього подвір'я і кинувся на південний схід. Су Ло почала проводити один сеанс телепортації за іншим, постійно тримаючись літаючого снаряда. Зрештою вона замерла на іншому даху, спостерігаючи, як камінь впав прямо в один з багатих двориків.
— Ой! Та хто це плазує камінням мені в голову? - Донісся з цього подвір'я до болю знайомий голос.
Су Ло, яка вже збиралась зістрибнути вниз, різко замерла.
« Я не можу цього зробити! - Пронеслося у неї в голові. - Невже світ настільки тісний?»
Цей голос належав не кому іншому, як Гу Сін’ян.
Су Ло несхвально знялася « вдачі» Сяо Ке.
Зайшовши за коньком даху, Су Ло спостерігала, як роз’яснена Гуіньян вискочила на вулицю і почала гнівно оглядатися по сторонах, шукаючи кривдника. Але Су Ло вже давно була майстром прихованості — що там могла побачити ця дівчина? Зрештою, коли Ґу Сін’ян потирала шишку на чолі, то була змушена ні з чим повернутися в будинок, злодійка прокляття.
Сю Ло, дивлячись їй в слід, була трохи збентежена. Схоже, що Гу Синян відновлювалася після поразки на риболовлі надзвичайно швидко: якщо раніше її рівень сили впав до дев'ятої зірки рангу Юйхуа, то за цей короткий час вона якимось чином змогла повернутися до рівня першої зорі Ранги Шеньхуа.
Гу Сініан, вибухаючи гнівом, скрилася за дверима і та з гуркотом зачинилася!
Можна було тільки уявити, який вогонь люті шаленіла в її душі після того, як вона отримала веселу шишку ні з чого не з цього.
Су Ло чекала ще порядного часу після того, як двері зачинилися, і тільки тоді почала повільно, немов тінь, пробиратися вперед. Незабаром вона опинилася прямо над подвір’ям своєї суперниці.
Су Ло приступила до черепиці і почула, як Ґу Синян плаче своєму старшому братові через несправедливість долі.
Су Ло знала, що завдяки силі вона зараз поступається Вей Сіхуа. Тому затамувала подих і завмерла через страх видати навіть шорхів. Вона намагалась злитися зі світом, ставши практично невидимою. Її тіло не рухалося, але очі гарячково сканували простір внизу. Вона була впевнена, що золота вилка повинна бути десь тут, на подвір'ї або зовсім поруч.
Сантиметр за сантиметром Су Ло обшарувала поглядом території. І раптом її погляд зачепив щось дивне. У променях яскравого сонця виблискує іскра.
Вона швидко зосередилась, впившись очима у те місце.
Так!
Золота вилка знайшлася. Вона встромилася у стовбур, який ріс на подвір’ї Дев'ятизіркового Утуна. Не будь Су Ло настільки ближна і не знай вона, що саме шукає, вона би пропустила цю бліографію.
Су Ло вже приготувалася було безшумно ковзатися вниз, щоб вирвати артефакт і сховатися у темряві, як раптом двері будинку зі скрипом відчинилися.
На порозі з'явився Вей Сіхуа.
Су Ло з досадою знову притиснулася до даху, сповільнюючи серцебиття і заводячи циркуляцію духовної енергії майже на нуль, щоб стати « порожніми».
Вона всім серцем сподівалася, що Вей Сіхуа зараз же піде по справах, і тоді вона зможе одним стрибком забрати свою здобич.
Але, до її повної відчаю, Вей Сіхуа, немов знущаючись, не тільки не пішов, але і розташувався прямо під тим самим Дев'ятизірковим Утуном. Він сів, схрестивши ноги, прикрив очі і почав занурюватися в глибоку медитацію. Схоже, він вирішив увійти в стан « Єдинії Неба і Людини » повністю відреставрившись від зовнішнього світу.