Глава 3651
Уявіть собі, що елітні учні внутрішнього кола сектантської секти подолали тисячі труднощів і ризикували життям у смертельних дебрях темного лісу!
А от тамошній Король магічних звірів - це до крайнощів дрібна і мстива. Хтось вихопив хоча б одного звіра Юхуа, як він відразу ж відправляв своїх прибічників до погоні, щоб винищити наглециків аж до останнього коліна.
Звичайно, третій старійшина не мав жодного уявлення про те, що Король Темного лісу справді « вибирав їжу по едоку ».
Перед елітними учнями Секти Тяньдао він здавався як холодний, величний і неперевершений володар лісу — мовляв, хто, якщо не я, захистить моїх підданих?
Але перед тим, як стати Божим головним потомством Сюаньаєм, він став звичайним обивативальником, який завдавав головного болю і безсилля. Їх було стільки, що вони займали забагато місця і дали парочку-тройку - добре діло, адже це звільняло життєвий простір для підростаючого покоління...
Якщо б третій старійшина дізнався про справжні наміри лісового володаря, він би втратив відчуття обурення.
Але тепер старійшина розгнівався перед Сяо Ке, бо величав кулінові висидки. Хлопчик своїми білими тонкими пальцями брезгливо підчепив маленький шматочок м'яса і, нахмурившись, неохоче відкусив.
Третій старійшина таємно знущався: « Прикидайся, прикинься! Поїдеш себе так, ніби ми тебе отруюємо. Ось розпробуєш цей смак - сам потім будеш сльозно вимолювати добавку! "
Не встиг старійшина відчути свій тріумф, як Сяо Ке з глухим стуком "Бум" зіштовхнув шматок м'яса "Лучених Чорного Сечжи" на землю. Він навіть демонстративно виплюнув те, що було в роті, дивлячись при цьому по-справжньому розлютованим і роздратованим:
- Яка гидота!
Старійшина, який серйозно ставився до м’яса на землі, перекладав його. Сяо Ке був щирим, бо коли йому не хочеться брехати, то це означає, що він не буде вразливим.
Але це означало лише одне: на піку дев’ятої зірки ранга Юйхуа він вважав м'ясо Чорного Січжі огидним?
« Як же мені годувати цю нещасну дитину в майбутньому? » — знову хотів розридатися третій старійшина.
Якщо у цьому замішанні був сам наставник, то його учні втратили дар мови.
- Учителю, цей хлопчисько... Хто це буде? — Не стримався від питання Цзоу Цзечен.
- Справді, наставнике, звідки він такий взявся? — Дав Юнь Іхан із явною ноткою заздрості у голосі. — Бачити, багато диковинок в житті побажав, раз так нос краде?
Звідки третій старійшина знав родоводи цього бурряна? Він знав лише одне: цей паршивий чоловік є найсильнішим з усіх учнів і має найбільше шансів бути в Імператорській академії.
Тому він лише напустив суворість і кричав на учнів:
- Не ваша справа, хто він такий! І не здумайте лізти в свої справи. Просто пам’ятайте: хоч би чого він вимагав, дайте йому це негайно.
Але старійшина не знав, що його слова зупиняться саме в ту ж мить.
Ледве він договорив, як "Шух" зірвався з місця і зник.
Старійшина відгопелив:
- Що сталося? Де Сяо Ке?
Су Ло, звичайно, здогадалася про що справа, але зараз вона вирішила зобразити повне здивування:
- Не знаю.
Як уже згадувалося, головна їдальня знаходилася неподалік Відекового Дерева Цан’юй Сюншена і зона серед птахів та тварин там же.
Тож коли Сяо Ке повернувся, він тримав у руках чудову безсмертну пташку.
Ця « Вангу» (Ваковий безсмертний птах) сяяла сліпучо - білим, гордо вигинала свою тонку шию і виглядала надзвичайно величною. Але що було важливішим для Сіо Ке - вона була дуже удостальною і м'ясистою.
Юнак з тріумфальним виглядом тягнув свою здобич, а оскільки птах відчайдушно опирався і билася в його руках, він просто - "Хрусті" — вивернув їй крила. Бідне відгодоване створіння затихло, а в його очах застигли сльози; воно жалілось на третього старійшину і благаючи про спасіння.
Коли старійшина побачив цього птаха, то мало не втратив почуття в очах нього потемніло.
— Сяо... Сяо Ке, скажи на милість, навіщо ти притягнув цю Векову безсмертну птицю? — У душі у старого закребли кішки, відчуваючи неправильне. Це ж не звичайна пташка, в її жилах тече кров стародавніх диваків. Вона надзвичайно цінна!
Глава 3652
- Саме так, наставнике, вона неймовірно цінна! — Цзоу Цзечен і Юнь Іхан закидали, підтверджуючи слова вчителя.
Юнь Іхан з сумом подумав: « Коли я вперше вирішив погратися з цією пташкою, мій вчитель суворо покарав мене! А я його улюблений учень. І якщо мене так приструнили, то цьому голцю, який посмів зламати їй крила, точно не схвалювати!».
Він з нетерпінням чекав на вчителя, сподіваючись, що той розгнівить свій гнів на порушника всіх правил.
Проте його вчитель не збирався метати грім і блискавки. Навпаки, він прийняв найлагідніший вид і мало не благав тоном примушеним докорити зброванця:
— Сяо Ке, хороший мій, ну ж же, відпусти цю пташку, а? З нею зовсім не весело грати, давай я знайду тобі забаву цікавіше, йде?
Маленький роздратовано зірвався на старійшину. Хто це тут зібрався грати? Він збирався її зажарити і з'їсти!
Коли третій старійшина побачив, що юнак мовчить, то зрозумів, як його аргументи вплинули на нього і підбадьорився:
— Давай, віддай птицю мне. Я керуватиму нею крила, і ми відпустимо її на волю, домовилися?
Сяо Ке подивився на нього як на закінчного ідіота. Тон став суворим і повчальним.
- І що мені тоді накажеш їсти?
— Э?.
Старійшина і двоє його учнів знову впали у Ступор. Який зв’язок існує між його обідом і безсмертною пташкою?
Зате сама пташка, яка потрапила в полон, все чудово зрозуміла. Від її колишньої гордості не залишилося і сліду, вона залилася гіркими слізьми, дивлячись на старійшину... "Оу, я не хочу бути гарячим!"
Але Сяо Ке не розводив церемонії. Одним точним ударом кулака він -- "Бум" - оглушив птаха і простягнув його Су Ло:
— Прожарка на сім десятих (середня), побільше перцю, багато озирів, менше сичуаньського перса і ніяких зелених лукових пір’я.
Третій старійшина, чий розум повністю помучився від такого повороту:
—...
Вражені брати-ученики:
—...
Джуніоре, Юнь Іхан, згадався першим. Він з силою стиснув кулаки і видихнув:
— Та ви знущаєтеся! Він і справді зібрався запалити Вакову безсмертну пташку на вугілля!
Цзоу Цзечен глибоко зітхнув. Події сьогоднішнього дня завдали такого сильного удару за його світоглядом, що воно вимагало повного перевантаження.
Тим часом Сяо Ке, який відчував себе голодним, потягнув Су Ло до їхнього дерев’яного будиночка — він хотів скуштувати їжу. Проходячи мимо, він жартома кликнув птаха по голові — мовляв, духовна енергія так і є; м’ясо ніжне й жирок має бути об'їденим! Навіть слинки потекли від цих думок.
Але тут третій старійшина, наче випущена з луки стріла, кинувся напереріз:
— Постой, постой! Ти що, серйозно вирішив її з'їсти? Це ж не просто птах! Сам Глава Секти колись годує її власними руками!
Сяо Ке подивився на нього як на дурка:
— Я б і їсти не мав достатньої кількості птахів.
Третій старійшина втратив дар мови:
- Але це... Це ж духовна звірина нашої школи! Ми вирощуємо їх для битв, як можна їх споживати!
Маленький підопічний дав йому очі, сповненого щирого співчуття до чужої дурниці:
- Та я її одним пальцем прибити можу, багна від неї в бою.
Побачивши, що старійшина знову завестиме свою волинку, Сіо Ке втратив терпіння і дав переконливий аргумент:
- Якщо я не можу її з'їсти, то на чорта я взагалі сюди прийшов!
Він погодився, бо тут обіцяли делікатеси! « Це старий такий зануда! Як же він дратується!» — читали на його обличчі.
Третій старійшина, якого щойно відкрито зненавиділи, ледь не розплакався... « Сучасна молодь стала такою... своєрідною?»
Що ж до дитини, яка б’ється за межі думок? Зрештою, йому не залишалося нічого іншого, крім як капітулювати.
А що ще він міг зробити? Він, мабуть, сам би не впорався з цим неконтрольованим генієм.