Глава 3619
Спочатку вони прийняли її в учениці виключно через те, що вона неймовірна, рідкісного дару - Тела Святої Іні, яка зустрічається раз на десятки мільйонів років. Але коли вони проводили з нею час, навчали її та дізнавалися все більше і менше, їхнє ставлення кардинально змінилося. Тепер ці два старих монстрів, гроза Центрального Континенту, давали таку безмежну любов і прихильність до Су Ло, що це перейшло всі думки кордону. Їхня байка доходила до абсолютного безглуздя!
Дівчинка виявилася настільки чарівною, розумною і милою, що збудувала лише одне бажання - пограбувати весь світ, зібрати всі найцінніші скарби всесвіту та покласти їх до її ніг, дозволивши вибрати все, чого вона хоче.
Під надійним захистом і пильним одягом вчителя Хея Су Ло щасливо повернулася в долину, де вони тимчасово оселилися.
Ця долина була справді райським місцем. З усіх боків вона була схована високими, неприступними горами, які захищали її від вітрів і чужих очей. Землю вкривали густим килимом смарагдово-зеленою, шовковистою травою. У повітрі пурхали міріади барвистих метеликів, кружляючи у затишному танці над пахучими квітами. Пейзаж був настільки чудовим, що здавався схожим на полотен великих художників, нагадуючи справжній об’єкт небажаних людей.
Спочатку "Чорно-білі Свердлі" не були привидами в биту. Їм було байдуже, де спати — на голій землі чи в скелях. Але з появою цієї тендітної, ніжної « перлини», їхні стандарти докорінно змінилися. Вони дуже боялися, що їхня дорогоцінна учениця відчуватиме хоч найменший дискомфорт чи злидні.
Тому після довгих і старанних пошуків вони вибрали саме цю долину. А потім, не пошкодувавши власних божественних сил і дорогоцінної духовної енергії, вони перетворили її на ідеальну весну протягом цілого року.
Їхні зусилля були виправдані. Коли їхня улюблена учениця вперше побачила це місце, її обличчя засяяло такою світлою, щасливою і променищеною посмішкою, що серця старих майстрів розташували.
Заради неї двоє великих старців - легендарні особи, що входять у десятку найсильніших воїнів Центрального Континенту — засуваючи рукави, наче звичайні будівельники, взялися за роботу. Один носив колоди і каміння, інший зварив молотком та пилою. Коли б вони дізналися про це, то напевно подумали б, що збожеволіли і світ змінився з ніг на голову.
Але самому дідусеві було абсолютно байдуже на свою репутацію. Якщо їхня дорогоцінна дівчинка була щасливою, вони вважали це найбільшим і найпочеснішим заняттям у світі.
У Долині вони побудували три вишуканих оселі.
Вчитель Гей оселився в гарному кам'яному будинку зліва. Вчитель Бай зайняв точно таку ж кам'яну будівлю праворуч. А в самому центрі, оточеному квітами, височіла розкішна дерев’яна хатинка для Су Ло. Вона була настільки милою і казковою, що нагадувала мініатюрний замок для принцеси.
Су Ло з душею прагнула стати сильнішою. Бажання здобути силу, здатну захистити її саму і повернути того, кого вона любила, жгли його зсередини, не даючи спокою. Тому вона не дозволяла собі марнувати хвилини дорогоцінного часу.
Вона заборонила собі зупинятися, забороняла занурюватись у безробітки і тиші.
Адже варто було їй тільки залишитися в тиші і бездіяльності, як думки про Нанґун Люне накривали її з головою. Пам’ять безжалісно підкидала картини їхнього щасливого минулого: його усмішки, його тепло і голос. І ці спогади перетворилися на гігантську, невидима руку, яка стискала її серце так сильно, що перехоплювала подих. Біль, тупа, пульсуючий і постійно розливаючись по всій грудній клітці.
Це не було різким, як удар кинджала, стражданням. Ні, це була повільна, тягуча, нескінченно довга і виснажливий біль, який, здавалося, ніколи не вщухне.
Тому Су Ло раз за разом зробила глибокий вдих, силою волі зав’язала тугу по Наньґун Люню в найвіддаленіші куточки свого свідомості і з головою йшла у виснажливе тренування. Тільки так вона могла вижити.
Прості божественні технології Тела Учителі Хея та Божественна технологія Пильного сонця, яка називається "Байя" були з ста вісім рівнів постилення. Су Ло могла лише подумки, з легкою долею іронії, покакати головою: ці двоє старих суперників вгамували свої вміння навіть у міру того як вони досягають рівня та стайні складності. Справді, їхня впертість не знала меж.
Трохи пізніше відбулася довгожданна подія: Вихрова Феніксова піднебесна лілія нарешті зірвалася зі свого стебла.
Вчитель Бай, продемонструвавши неймовірну спритність і швидкість реакції, встиг перехопити її в польоті, не дав доторкнутися землі, і з тріумфом повернувся у долину. Завдання було виконано бездоганно.
Але, заповнивши умовну квітку, старші люди зіткнулися з новою проблемою набагато серйознішою: швидко наближався час їхнього грандіозного поєдинку-турніру, про який вони домовилися заздалегідь.
Вчитель Бай, заклавши руки за спину, знервував смарагдову траву перед будиночками. Він, завжди такий неврівноважений і стриманий, зараз явно не знаходив собі місця й не міг прийняти рішення.
— Моя дорогоцінна учениця зараз знаходиться в самому розпалі критичного етапу закритої культивації! — Розлютився Учитель Хей, розмахуючи руками. — Я нікуди не поїду! Я залишуся тут і буду її охороняти!
Лао Бай кинув на брата роздратований, спечений погляд:
- Можна подумати, що я сам горю бажанням тягтися назад на Центральний Континент! Але пам’ятай, що саме ти прийняв виклик на Турнір десяти великих Експертів гори Вайлю! Ти сам під цим підписався!
— Я... — Вчитель Хей в серці плескав себе по лобі.
Як же він міг знати, що незабаром зможе зустріти таку вродливу, розумну і милу малу ученицю, яка стане для нього нестерпною мукою?
— Це битва за звання найсильніших, яка проводиться лише раз у десять тисяч років! — Роздратовано продовжував Учителем Бай. — Зараз на горі Ваньлью збираються найбільш потужні і найвпливовіші фігури всього Центрального Континента! Якщо ми, заявлені учасники, не з’явимося на турнірі, наше ім'я буде покрите невимовною ганьбою протягом тисячоліть! Це ж просто... Це був неймовірний сором!
— Але як же наша маленька учениця? — Вчитель Гей був на зриві, його голос тремтів від тривоги. - Ти ж знаєш, як проходять наші битви. Один такий бій може затягтися на добру сотню років, а то й більше! На кого ми залишимо її на такий довгий термін? Як вона тут одна впорається?
Глава 3620
Су Ло все ще не досягла рангу Шенхуа. Це означало, що взяти її з собою на Центральний Континент було абсолютно, фізично неможливо. Цей факт викликав у старших людей сильний головний біль і тривогу.
« Якщо ми затримаємося в цих нижніх світах надто довго, рано чи пізно наші давні вороги прояснять це », — задумливо сказав вчитель Бай, хмуривши брови. - Вони не зможуть нічого зробити з тобою, ми відб'ємося. Але ось якщо вони захочуть відігратися на нашій учениці... Це принесе їй незліченні страждання. Ми не можемо так ризикувати її безпекою.
Його очі блищили, а він сказав:
- Ти клонуєш до того, що нам потрібно спершу зустрітися з ними і вирізати всіх наших ворогів під корінь? Яка ж чудова думка! Ми знищимо їх усіх до єдиного, і наша дорогоцінна дівчинка буде в безпеці!
Вчитель Бай лише зітхав і закочував очі.
За мільярди років свого життя яким же людям вони перейшли дорогу? Це були не один чи два чоловіки, і навіть не сотня або дві! Вороги були тисячі, і багато з них тепер мирно жили у своїх кланах та сектах. Вриватися до них і налаштовувати масову різанину заради профілактики? Це було не просто безглуздо, це було б божевіллям, яке настроїло би проти них весь світ.
Після кількох роздумів вчитель Бай виніс остаточний вердикт:
- Ні, з ворогами на Центральному Континенті поки що не будемо розбиратися, це занадто важко. Що ж стосується нашої учениці... Ми зведемо навколо цієї долини потужний захисний бар'єр. Якщо ми вкладемо у нього наші об’єднані сили, то прорвемо цю перешкоду тільки тому, що сам знизив головний Бог. Нікому це не під силу. Вона буде в безпеці.
Су Ло, яка випадково підслухала розмову, завмерла. Усвідомлення того, що її вчителі збираються покинути її, і не на день-два, а на строк від десяти до сотні років, важким каменем ліг на серце. У її очах промайнула тінь глибокої смутку і самотності.
Якщо бути до кінця чесною, ці двоє старих майстрів ставилися до неї неймовірно, казково добре. Вони дбали про неї так, як ніхто і ніколи. І робили це абсолютно безкорисливо, не вимагаючи нічого взамін.
Саме в цей період, після жорстокої і раптової втрати Наньгун Люня Су Ло повністю спалила чашу справжнього самотності.
Кажуть, що самотність починається тоді, коли ти закохуєшся. Також кажуть, що найстрашніше, найтяжче самотність — це коли вас було двоє і залишився тільки один. Коли половина твого душі вирвана з коренем.
З того самого дня, як Нанґун Льоунь покинув її, Су Ло на своїй шкурі дізналася про глибину цих слів. Вона дізналася, що таке порожнеча, в якій ехо віддаються лише твоїм власним крокам.
Вдень вона змушувала себе посміхатися, сміятися і робити вигляд, що все в порядку. Але ніхто не знав, що кожної ночі вона заривалася обличчям у подушку і ридала, як втрачений, переляканий дитина, поки сльози не вичерпалися.
І саме в ці темні, найжорстокіші дні у її житті раптово з'явилися ті два дивакуватих старих. Своїм шумом, своїми нескінченними спорами, безмежним обпалюванням і ніжною турботою вони наповнили її дні фарбою і не дали їй зійти з розуму від горя.
Хоча вона ніколи не говорила їм цього вголос, в глибині душі Су Ло була їм безмірно, до сліз вдячна. Вони стали для неї справжньою сім'єю, рятувальним колом у бурхливому морі відчаю.
І ось тепер ... Навіть вони йдуть? Залишають її одну?
Горло здувало спазмом, а серце охопило невимовну гіркоту. Невже це її доля? Всі, хто щиро любить її, рано чи пізно йдуть геть з її життя, залишаючи її одну на розшарування самотності?
Але вона розуміла, що в наставників є свої обов’язки, і це надзвичайно важливо. Як правильно зауважив Вчитель Бай, якщо вони не з'являться на цьому турнірі, їх репутація, створена тисячоліттями, буде остаточно знищено. Вона не могла дозволити собі бути егоїсткою.
Су Ло насилля волі підвела тугу за собою, потягла на обличчя саму ярну і щиру посмішку, яку тільки була здатна, і, повернувшись до них, сказала енергійним тоном:
- Досить вам тут сваритися! Ви тільки відволікаєте мене від медитації своїми криками. Їздіть на цей свій турнір найвидатніших експертів, надберіть там всіх дупи і повертайтеся з хорошим місцем в рейтингу! Нехай ваша учениця пишається тим, які в неї круті наставники!
Вчитель Гей, який до цього моменту був готовий вчепитися у Су Ло і нікуди її не відпускати, почувши її слова, миттєво змінився. Його очі загорілися азартним вогнем, він з розмахом плескнув долонею по кам'яному столі:
— А правда! Заради того, щоб наша маленька дорогоцінність могла нами пишатися, ми просто зобов'язані перемогти! Навіть якщо не візьмемо перше місце, то в будівництво лідерів увійде кров з носа!
Вчитель Бай кинув на брата погляд, в якому було ясно сказано: « Ти ідіот! »
Тоді настав час прощати.
— Моя послушна дівчинка, ось тут всі манускрипти і вказівки, які знадобляться тобі для подальшого навчання. Вчитель залишає їх усі тобі, навчає їх поступово, не поспішай і не перенапрягайся...
— Ох, моя ненаглядлива крихітка, вчитель не побачить тебе стільки довгих років... Як же я буду без тебе... — Вчитель Гей відверто розпускав нюні, витираючи неіснуючі сльози.
— Дитинко моя, не тривожся ні про що. Ми підвели навколо долини такий бар'єр, що навіть миша не проскочить. Ніхто не зможе увійти сюди, окрім самого Головного Бога або якщо нападаючий не виявиться артефакту, зарядженої силою головного Бога. Але це практично неможливо. Так що ти в абсолютній безпеці.
« Бережи себе, бережися до учениці й добре харчуйся та в міру тренуйся ». Як тільки ми з твоїм другим наставником завоюємо місця в першій тройці, ми відразу ж, не гаючи ні секунди, повернемося по тебе! Чекай на нас!
Ці два старих монстри, яких весь Центральний Континент знав як непередбачуваних, жорстоких і ексцентричних безумців зараз вели себе як дві метушні комах. Вони ніяк не могли покинути свого об’єднаного Су Ло, і їхні обличчя були наповнені тривогою та сумом. Вони повторювали свої поради та вказівки знову і знов, по десятому, за сотом, ніяк не вирішуючи зробити останній крок...