Глава 3613
Дев'ята зірка ранга Юйхуа! Від заповітного, напівбожного рангу Шеньхуа її тепер відокремив всього один-єдиний крок!
Протягом останніх днів Сур’я тренувалася з таким злочином, ніби від цього залежало доля світу. Її дух був натягнуті, як струна, а розум змучився від жахливого напруження. Побачивши це, Вчитель Гей пройнявся жалем:
« Звичайно, культивація — це дорогоцінна учениця і спосіб життя, але не можна так карати себе без сну й відпочинку! » Якщо ти станеш бездимним автомобілем для тренування, то серце вчителя не витримає такої втрати! Ну-но, кидай все, вчитель зводить тебе погуляти і розлучатися.
Саме в ці дні у лісі Рені передбачалося рідкісне явище — цвіт Віхрової Феніксу. Тому вчитель Бай був на місці її уявного походження, не зводячи очей із заповітного бутона.
Ця квітка була місцем, де вона ледве розпустилася. І варто було його пелюсткам доторкнутися грунту, як квітка миттєво обернувся в порох, не залишаючи після себе нічого. Затримка навіть на долю секунди була неприйнятною.
Вчитель Бай був стриманим, здібним до тривалої та зосередженої засідки. А ось вчитель Гей, з його вибухним темпераментом і незграбною мовою, просто фізично не міг би сидіти на одному місці так довго, не видаючи ні звуку. Тому вони чітко поділили обов’язки.
Проте Вихрова Феніксова лілія росла не просто десь у лісі, а в самому серці темного лісу, який у свою чергу був ядром Великого гірського хребта Йор.
Чорний ліс існував ще від створення самого континенту. Протягом мільярдів років він розрісся до неймовірних, загрозливих розмірів.
Крики стародавніх дерев населялися в такий щільний щит, що крізь них не пробивався ні один промінь сонця. День тут стояв морок, схожий на ту темну ніч, а видимість обмежувалася жалюгідними стовбоями метрів.
Ноги людини стукали тут дуже рідко, але це місце кишило магічними звірами.
Континент Лунці вважався першим, наймогутнішим серед усіх вісімнадцять матеріальних планів. Великий гірський кряж Йор мав назву перша гора. А темний ліс по праву заслужив репутацію найогиднішого і смертоносного первісного лісу у всьому населеному всесвіті.
З її поточної силою дев'ятої зірки ранга Юхуа Су Ло вже цілком могла більш-менш безпечно пересуватися по самому гірському хребта Йор і навіть прогулюватись в околиці Темного лісу. Однак у найглибших хащах, де жили справжні Володарі Зверей — монстри рангу Шенхуа, їй поки що нічого протиставити.
Але вчитель Гей, спонуканий параноїдальною турботою про безпеку своєї дорогоцінної учениці, знайшов просте і радикальне рішення... Він просто пройшовся по окрузі і вирізав під корінь усіх монстрів рангу Шенхуа, які мали необережність опинитися на їх шляху.
Су Ло, дізнавшись про це, могла лише безмовно заколювати очі...
- Учителю, тут абсолютно безпечно. Тобі краще піти і допомогти Вчителю Баю, а я погуляю сама. Су Ло без вагань мчала рукою, намагаючись відв’язатися від набридливого опікуна.
Але вчитель Гей залишив їй дуже неохоче:
ти впевнена? Ти впевнена, що сама зможеш? Може, краще я покличу Учителя Байа щоб він склав тобі компанію?
У цей момент Су Ло була захоплена пошуком рідкісних трав, а вчитель Гей, який крутиться під ногами зі своїми нескінченними розпитами та порадами, лише відволікав і перешкоджав.
Су Ло потерла віскі:
- Вчитель Хей, ти ж сам знищив у цьому районі всіх експертів і монстрів рангу Шеньхуа! Незліченна дрібна жива істота розбігалася. Яка тут небезпека? А Вихрова Феніксова лілія вкрай непередбачувана. Тобі дійсно варто піти і подивитися за нею разом з Учителем Баєм. Інакше, якщо ви її відпустите, наступна доведеться чекати три тисячі років.
— Ну добре, тоді погуляй, розлучайся. Тільки не йди далеко, не біжи зламай голову, і залишайся суворо в межах цього зачищеного сектора, зрозуміла? - Вчитель Гей упрошував її тим же тоном, яким дбайлива мати наставляє нещасного малюка перед ярмарку. Він бачив, як люди щиро тривожаться.
Перед тим як піти, він ніжно погладив Су Ло по макушці. "Ех, ця дівчинка виглядає такою тендітною і ніжною... Як не хвилюватися за неї?" - подумав він.
Нарешті Су Ло віддала своє улюблене заняття, залишаючись на самоті.
Через те, що нога людини ступала в Темний ліс дуже рідко, тут росли неймовірні кількість диких лікарських рослин, і більшість з них були рівня Грандмайстра. А Су Ло, який намагався досягти рангу Імператорського алхіміка, потребував величезної кількості практики, експериментів і рідкісних складників, щоб прокласти свій власний шлях до цієї вершини.
— Вау! Трава Бодхідхарми, що розсіює міазми! І не один кущ, а ціла поляна!
— О небеса! Непорочний квіток Таїнстичної Околурі! У ньому є такі пишні, лікувальні властивості!
- Нічого собі! Корень Сяючого Окоуронного Маса! Яка ж могутня, товста кореневиця! Чудово, чудово!
— Здуріти! Тут навіть Пурпурна Драконія Орхідея з Тумана росте! Ось це я вдало зайшла, чудовий скарб!
Радісні, сповнені щирого захоплення вигуком Су Ло то й справа порушувала тишу стародавнього лісу.
Сюрприз слідував за сюрпризом, і її радості не було меж!
За межами цього лісу такі трави не могли купити за які-небудь гроші, вони були безцінними.
Глава 3614
Але Су Ло мав велику перевагу - її власний простір, наповнений густою і насиченою духовною енергією. Тому вона обережно викопувала кожну рослину з корінням і земляним комом, щоб потім дбайливо пересадити її у свій світ.
Можливо, саме зараз ці трави їй були без потреби. Але в майбутньому, коли у неї з'явиться вільний час для алхімії, вони послужать їй велику службу.
Сама того не ведаючи, Су Ло збирала запас, який у найближчому майбутньому врятує її в критичній ситуації.
Дівчина неквапно просувалася крізь лісову чащу, насолоджуючись прогулянкою і методично викопуючи все, що було цінним. Кожен знайдений примірник негайно відправлявся в її простору.
Для цього вона виділила окрему ділянку родючої землі, влаштовуючи справжній ботанічний сад для рідкісних рослин.
Те, що у зовнішньому світі вважалося б казковим дорогим і майже недосяжним скарбом, тут росло в нерозгаданих глибинах темного лісу майже на кожному кроці, як звичайні бур’яни.
Урожай перевершив усі найбільш сміливі сподівання.
Щоб прискорити процес, Су Ло не тільки працювала сама, але й закликала на допомогу Малого Божествованого Дракона (Сяо Шень Місяць) і маленького чорного кота. З цими спритними помічниками справа пішла швидше.
За десять днів наполегливої праці ця маленька компанія буквально "грала" вибраний їм сектор, не залишивши жодного цінного корешка.
І ось, коли Су Ло прала потирає нитку, вирішила зробити перерву і як слід відпочити прямо перед нею, наче з повітря, виникла фігура.
Це був молодий у бездоганно чистих білих одягах. У ньому відчувалася порода і яскрава перевага. Його обличчя з тонкими, аристократичними рисами було холодним і суворим, а погляд, повний пихатості, дивився на Су Ло зверху вниз. Здавалося, що він не з тих людей, з якими легко знайти спільну мову.
Юнака окинув поглядом її світло-розрядове плаття, дуже перепалене землею і соком рослин, і його густі, подібні на мечі брови брезгливо зійшлися на переноснице.
- Хто ти така? І що ти робиш в цьому місці? — Його очі звузилися, охолоджуючи й підозрюючи.
Су Ло, не приховуючи роздратування, закотила очі:
- А ти хто такий? Що ти тут робиш?
Молодий чоловік, показуючи свою вищість і відреставрацію на льоду, сказав:
- Я прийшов сюди, щоб знайти двох старших -- "Черно-білих Свердлих". Те, що ти вільно розходиш по їхній території говорить про те, як ти якось з ними пов'язаний.
Су Ло мовчки кивнула, не заперечуючи очевидного.
- Хоча ти володієш дуже миловидним, елегантним личком, твоя сила нікчема. З цього видно, що ти — служниця цих двох старших — з абсолютною впевненістю дивився на Су Ло. У його крижаному тоні була вимощена вручена нота, коли він, як і сама людина, сказав: « Іди та довжидай Старшого. Скажи, що Ситу Хунцзюнь, старший учень секти Тяньйо з Великого гірського хребта Йор, покоріше просить про аудієнції!
Е?
Су Ло з незваженою цікавістю, від ніг до голови, озирнула цього Ситу Хунцзюня, "старшого учня секти Тяньйо".
З якого погляду він записав її у служниці її ж вчителів? І за яким правом він віддає їй накази таким тоном, ніби вона його власна рабиня? Що дає йому таку непохитну впевненість у собі?
Помітивши, що ця перепачена брудом, але неймовірно гарна служниця в всі очі затріпається на нього своїми ясними, як осінні води, очима, Ситу Хунцзюнь відчув, наскільки у його серці щось тремтіло. "А дівчина і справді хороша, а навіть дух захоплює", - подумав він. "Коли ці двоє старших приймуть мене в учні, я попрошу їх віддати цю служницю мені в особисте услуження. Упевнений, молода дівчина буде набагато приємнішою прислуговувати такому молодому і перспективному таланту, як я, ніж заслуговувати двох старих".
У своїй уяві Ситу Хунцзюнь вже намалював картину, як він "спасає" цю бідолаху від старих і даруючи їй щасливе та непереможне життя поруч з собою.
Су Ло з підозрою спостерігала за ним. Спочатку цей хлопець був гордим і холодним, але чому зараз на його обличчі раптом розплилася така... Похітлива усмішка?
Він навіть на секунду не дозволяв, щоб старші відмовляли йому. У своїй свідомості він вже вважав Су Ло своєю приватною власністю. Тому його тон набув ще більш високомірних ноток, характерних для розпещеного барчука. Він скосив на неї очі:
— Чого застигла, як вкопана? Перемістити ногами, показувати дорогу!
Су Ло: «...»
Оцінивши ауру хлопця, вона зрозуміла, що його сила вища за її власну і в прямому випробуванні їй зараз не витримати. "Що ж", висновила Су Ло, "зараз я не можу помститися сама, нехай це зроблять вчителі за мене". До того ж, останнім часом старші просто з шкури лізли геть, щоб догодити їй і стимулювати до тренувань, і вже не знали, чим би ще її розважити та підбадьорити. Цей зарозумілий юник підвернувся як можна було б.