Розділ 3447
Поки вони вагалися, Нанґун Льоунь крок за кроком з крижаним виразом обличчя попрямував прямо до голови залу.
А голова залу під пристойним поглядом крижаних очей Наньгун Льоюня мимовільно поплескав назад.
За його спиною була спеціально розчищена натовпом дорога.
І зараз він відступав по цій самій дорозі, у жаху п'яячись.
Наньгун Лууні робив крок вперед - він відступав на крок. Четверо його підручних теж синхронно відступали слідом.
Голова залу розумів, що так не може тривати. Він не міг дозволити собі втратити обличчя і тому голосно закричав:
— Ви четверо посміли не слухатися? Коли повернуся, я вб'ю всі ваші сім'ї!
Ці слова чотири підручних миттєво перелякалися до смерті. У їхніх очах промайнула жорстока рішучість, і всі четверо, наче скажені бики, відчайдушно кинулися на Наньгун Левюня!
Але вони не встигли навіть наблизитися до нього.
Права рука Наньгун Левюня, від передпліччя до кінчиків пальців, раптово покрилася легким золотистим сяйвом, наче золоті святі обладунки.
Цей золотий блиск швидко став яскравішим, насиченішим і зрештою засяяв настільки сліпучо, що на нього було боляче дивитися.
У той момент, коли четверо підручних кинулися на Нангун Люня...
"Пі-лі-пава!"
Ще один оглушливий тріск роздався.
Четверо, які атакували з чотирьох різних сторін, тепер лежали на землі в одну пряму лінію, розтягнувшись між главою залу і Наньгун Люнем, наче справжній міст із людських тіл.
Нога Наньгун Люня стала на цей справжній "мост з людських тіл".
« Хрусть... кришталь..."
Чулося звук ламаних кісток.
Усі присутні дивилися на це з оціллю.
Наньгун Луюнь крок за кроком йшов по тілах чотирьох. Там, де він проходив, фонтанами била кров, кістки дяяли, м'язи перетворювалися на місиво...
Але вся ця бруд і кров ні краплі не запаковували білосніжного одягу цього юнака, чистого наче сніг.
У світі Духів царював закон слабкого пожирають сильні, всюди йшли битви і все вже давно звикли до смерті. Але ось так, живим розтоптати людину, перетворити її в криваве місиво ... Це було справді шокуюче.
Навіть голова залу була шокована до глибини душі.
Його обличчя спотворилося від жаху, кроки назад стали частіше, а в голосі з'явилися плаксичні нотки.
— Ты-ти... Не подходи! Не подходи! « У той час, коли вся влада стала невід’ємною і зарозумілою, голова залу була охоплена великою панікою.
Але Наньгун Льоуні не забарився. Ще один крок - і черговий підручний видав розпачливий крик болю, а голова залу знову стернувся.
Кутки губ Наньгун Люня прогнулися в хижій усмішку.
Ця усмішка була наче цвіт, який розквітає в морі полум’ям.
— Ты... Ти чого хочеш... — Голова залу вже був готовий заплакати.
Він хотів втекти, але ноги наче приросли до землі. Що це взагалі таке...
Наньгун Лууні з легкою, недбалою посмішкою, ступаючи по трупах і крові, крок за кроком підійшов до глави залу і зупинився, дивлячись на нього зверху вниз.
Потім його довга, сильна рука несподівано схопила того за горло.
— Кхе... - Голова залу був піднятий над землею.
Він не сподівався, що перед цим хлопцем навіть не з’явиться бажання чинити опір.
- Відпусти мене... - Голос голови залу став хриплим. Через здалений горла його обличчя швидко налилося темно-червоним кольором.
Його ноги безпорадно дёргалися в повітрі.
Розділ 3448
- Хотів взяти мою Ло-Ятоу в тридцять шості молодші наложниці, так? « Голос Наньгун Левуня був зовсім не злим, навіть на обличчі зберігалася усмішка. Але від цієї усмішки кожен по спині пробігав холод, ніби перед ними стояв демон з пекла!
— Я... не...
- Хотів забрати все припаси моєї Ло-Ятоу собі?
— Я... не... Кхе... - Як же боляче!
— Чи хотів би я забрати людину?
— Я... Пощади... Будь ласка... тебе... — глава залу дійсно мало не плакав.
Але Наньгун Левун, який вже повністю поринув у стан « захисту своєї дружини», втратив розум. Хоч би скільки він благав, це було марно.
— Пощадить тебе? — Наньгун Льюнюнгь легковажно похитав головою. — Не пощаджу.
— Мій дядько - Левий... Лівий... — Голова залу побачив спокій у очах Нанґун Левюня і відчув велике передчуття нещастя. Він відчайдушно намагався вирватися!
Але Наньгун Левуні лише похитав головою, а потім пролунав парний звук.
« Хрусть —»
Нещасний голова залу прямо на очах у всіх задушив Нангун Люнь.
Можливо, він до останнього моменту не міг повірити, що помре саме так.
Разом з цим звуком "хрусть"
Світ на мить затих.
Усі присутні розкривали очі і з великим захопленням дивилися на цього видатного, надзвичайно чудового юнака в білих одязі.
Така досконала зовнішність є настільки рішучою і безжалісною.
Голова залу, як правило, тиран і гнобив людей, його ненавиділи. Тепер, коли його вбили, в серцях багатьох промайнула радість, але водночас вони дуже переживали за цю пару.
— Юначе, ти краще скручуєш торгівлю і швидше підеш звідси.
Тут більше залишатися не можна. Ви ж не знаєте, що цей розділ має дядько - Лівий Захисник банди Дракон і Тигр!
- Сила Левого Захисника на стадії Юйхуа. Навіть наглядач повинен поважати його.
Коли люди побачили цю чудову пару, вони проймалися жалем і співчуттям та почали їх заохочувати.
Су Ло подивилася на Нанґун Лууня.
А Наньгун Лууню взяв її за руку, посміхнувся і запитав:
- Дружина, що скажеш?
Су Ло знала, що Нанґун - Левюнь класний і мудрий. Якщо він зробив крок, то вже давно прорахував наступні п'ять-сім ходів. Якщо він убив голову залу, значить у нього є план.
— Що скаже чоловік, то й буде: Су Ло усміхнулася солодко, наче мед, і міцніша стискувала руку Наньгун Люня.
Наньгун Люуні ніжно вщипнув її за білий носик:
- Тоді залишимося.
— Добре, — підтримала Су Ло.
Потім вона обернулася до натовпу і весело сказала:
— Ладно, э-эй! Торгівля продовжується. Все, не упустите момент!
Люди: «...»
Це найбільша банда на острові — Дракон і Тигр! Вбито єдиний племінник Левого Захисника! У нормальній ситуації ці двоє мали б втекти і ховатися! А вони поводяться так дивно...
Су Ло чудово розуміла, про що вони думають. Вона посміхнулася і поквапилася:
- Хто знає, може вже через хвилину сюди прийдуть люди з банди Дракона і Тигр. Тоді, навіть якщо у вас будуть зелені кристалічні самородки, ви можете не встигнути обміняти їх на товари.
Люди задумалися. И правда!
Чудова думка ніколи не зрівняється з власними вигодами!
— Мені потрібно обміняти їжу!
— Мені взуття!
— Мне пігулки!
У мить натовп знову з шумом рнувся вперед, щільно оточивши Су Ло.
Су Ло нагадала Старині Юаню, який стояв з гірким і вкрай стурбованим обличчям:
— Швидше за роботу!
І так почалася ще одна бурхлива, вогненна хвиля обміну.