Розділ 3244
Її густі і неймовірно довгі вії, витончений носик, заманливі губи — налита з боком персик — все це мало помітне й делікатне.
Коли б хтось бачив таку бездоганну особу, то не міг би відвести очей.
Наньгун Люунь дивився на це обличчя надзвичайно зосереджено, не відходячи ні на секунду, продовжую дивитися і дивитись ...
Невідомо, скільки часу минуло, але місяць поступово клонувався на захід.
Раптово.
Слабкі, спокійні вирази обличчя сплячої Су Ло почали поступово змінюватися.
Спочатку воно було тихим, спокійним і легким мрійництвом, але після цього її обличчя почало різко темніти, брови глибоко зійшлися на переноснику, а руки міцно стискалися в кулаках!
Здавалося, вона була в невимовній люті!
Вона з силою викинула кулак вперед, цілуючись прямо в груди Нангун Люню!
На щастя, Ненґун Левюнь не спав. Він мав блискавичну реакцію, і рефлекторно перехопив цю ніжну, ніби позбавлену кісток, білосніжну ручку. У той же час він злегка нахмурився і вільною рукою легонько потряс її за плече:
— Дівчинко моя, прокинься.
Він добре розумів, що Су Ло, мабуть, приснився кошмар.
Однак Наньгун ніколи не сподівався, що вона прокинеться, хоч би як він намагався її розізлити.
Крім того, вона відчувала глибокий сон і не могла збагнути його силу.
Наньгун Левуні ледве міг утримати її сувору руку!
— Ло-ло! — різко прикрикнув Наньгун Людюнь.
Аж раптом!
Су Ло всмоктнулася так, ніби її душа покинула тіло, і вона різко піднялась на ноги!
Її поза була абсолютно прямою, незнищенною, як у живого мерця-цзянші!
Очі Нанґун Левуня небезпечно звузилися.
Су Ло, яка встала на ноги, здавалося, все ще палала люттю. Вона нанесла ще один сліпий, нищівний удар прямо в груди Нангун Луюню!
Наньгун Люунґ швидко перехопив її зап'ястя і з відтінком легкої безпорадності сказав:
- Дівчинко моя, що ж з тобою таке!
Су Ло не відповіла.
Навіть тепер її очі були щільно закриті; вона зовсім не розуміла, хто стоїть перед нею.
І в цей момент.
"Шурх-шур!"
Один за одним люди почали підстрибувати з землі!
Наньгун Левюні не помилився: вся ця юрба, яка ще мить тому спокійно і нерухомо лежала на землі, раптово, наче зомбі, пружинисто підскочила на ноги!
І потрібно розуміти, що це був цілий ряд людей, які піднялися з землі абсолютно синхронно, наче за єдиною мовчазною командою!
Їхні рухи були жахливіші, ніж слажені!
Пощастило ще, що Нанґун Люнь мав залізну витримку. Потрапиш на його місце хто-небудь більш полохливий, він би тут же звалився на землю від паралізуючого жаху.
Наньгун Левуні, напівприкривши очі, окинув натовп крижаним, що пронизує поглядом.
Усі вони, включаючи юнака в білому і старому палаці, наче маріонетки або зомбі, зі заплющеними очима, поступово йшли прямо до озера півмісяця.
Двісті метрів.
Сто метрів.
П'ятдесят метрів.
...
Що позбавило Нанґун Люня дару мови, так це те, що Су Ло теж різко розвернулась і, все ще з закритими очима, наче сомнамбула, побрела в тумані до озера півмісяця.
Ніби місяцьик.
Хіба міг Нанґун Люнь тепер чогось не розуміти?
Це озеро Півмісяця абсолютно точно таїло в собі якусь чортовину!
Наньгун Левюня не мав часу на роздуми. Він миттєво зосередив свою духовну енергію і грюкав Су Ло по спині, сбравши всі звукові хвилі в одну пучок та безперервним потоком направивши їх прямо у вуха!
— А-а!
У той момент, коли всі звукові хвилі злилися докупи, Су Ло здавалося, що в її свідомості один за іншим беззвучно поранили оглушливі й розколені небо розкотити грому!
Один удар за іншим!
Су Ло, здригнувшись від страху, вигукнула.
Але, на щастя, після того як почувся цей пронизливий крик, вона відразу прийшла в себе.
Прокинувшись, Су Ло підняла голову і відразу ж зустрілася з незбагненними, бездонними чорними очима Нанґун Люня.
Наньгун Левюнґ не відкидав від неї пильного погляду, спостерігаючи за тим, як у її колишніх спорожнілих та пустих очах з’являється іскра життя й свідомість.
Розділ 3245
Її напружене, скуштоване обличчя також поступово розірвалося.
Він з силою, але ніжно розтягнув волосся на макушці Су Ло і видав довгий, глибокий подих:
- Нарешті вона прокинеться?
Су Ло міцно притиснула руку до грудей, в області серця, і досі здригаючись від пережитого жаху:
- Що це було?
— Тобі приснився кошмар, — Натан Люнь дбайливо стер дрібну іспанку на її білосніжній чолі.
- То був всього лише кошмар... — Су Ло повільно, з полегшенням видохнула. Тільки - но приснився сон, він був жахливий: вона бачила, як її меч стискав у руці і безжалісно встромляє його прямо в серце Наньгун Люня!
Су Ло мертвої хартії вчепилася до руки Наньгуна Люня, категорично не бажаючи її відпускати, до обдури боячись, що варто їй розтиснути пальці, і вона більше ніколи у цьому житті його не побачить.
Наньгун Левюнґ помітив її нервове напруження. Усміхнувшись, він знову трепав її по голові, простягнув довгу руку і згріб в обійми, ніжно поплескаючи по спині та потішаюча, наче переляканої дитини:
- Ну-ну, все добре, не бійся, я завжди поруч з тобою.
— Мне приснилося... Що я вбила тебе... — Серце Су Ло боліло. Коли вона тільки пригадувала собі цей сон, її серце стримувало спазми.
Наньгун Левуні притиснув її до себе ще міцніше. Вони міцно обіймали одне одного, зігріваючи своїм теплом.
Довкола панувала цілковита тиша. Подул легкий нічний вітерець.
"Плюх, пляха" - це безперервна черга сплесків води грубо розірвала цю зворушливу і замирючу картину.
Су Лоу відкрила очі і вислизнула з міцних обіймів Нангун Люня. Вона повернула голову і подивилася вперед...
— Ах... — Притулившись до алі губки, видихнула Су Ло в повному подиві. Тому що її погляд був надто шокований.
Уся група молодих людей у білому — понад п’ятдесят чоловік, кожен з яких витягнутий по струні, наче мертвий, і крок за кроком просторий. Перед ними розстелялася подерта бірюзова рябью озера Півмісяця.
Вони, здавалося, повністю втратили будь-які почуття. Ось так, з заплющеними очима, вони входили прямо у воду озера півмісяця.
І що ще гірше, продовжували повільно і невблаганно просуватися до самого його центру. Чим ближче до центру озера, тим глибшим стає дно і зрештою вони просто потонуть живцем!
Су Ло рішуче схопила Наньгун Люня за руку і вигукнула:
— Швидше, спаси їх!
Наньгун Левуні нахмурився, демонструючи крайнє небажання:
- Вони самі шукають своєї смерті.
Су Ло відразу відчула безсилля:
— Так, вони самі нарікали на себе нещастя. Якби вони прислухались до моїх слів і відразу залишили берег цього озера Півмісяця, такої небезпеки не було б. Я чудово розумію, що ти злишся за мене і хочеш їх навчити, але... — Су Ло зробила глибокий вдих і продовжила: « Але якщо вони поголовно помруть, з кого ми будемо трясти наші зелені кристали?
А це величезна сума! На цьому Континенті Чорної Черепахи без зелених кристалів вони і кроку наступити не зможуть.
Наньгун Левюнґ нахмурився, його чорні як смола очі наполовину прикрилися, попрямувавши похмурий і крижано погляд на поступово віддаляється вглиб води загону племені Лі.
Якби він не дав обіцянку безпечно вивести їх за межі Леса Цзянань, то з огляду на їхнє нещодавнє ставлення до Су Ло Нанґун Левюні стояв би і дивився як вони йдуть на корм.
— Як хочеш, — каже Нанґун Люнь з ніжністю об’їв волосся Су Ло.
І після цього Нанґун почав діяти.
У його ладонах швидко сконденсувалася гігантська прозора сфера світла, яка в наступну мить розщепилася на п'ятдесят дві сліпучо-білі п"яти конечні зірки.
І рівно в той момент, коли води озера півмісяця вже готові були поглинути рти і ніс всіх членів загону, п'ятдесят дві білі зірки Наньгун Ліюня блискавично, немов кулі, вистрілив прямо у спини цих 50 двох людей!
Су Ло бачила лише промені білого світла, які швидко встромлювалися у їхні спини.