Розділ 3220
При думці про це чоло хлопця в білому миттєво покрилася дрібний іспанний страх.
У цей напружений момент палацкий кинув на Су Ло погляд, гострий і холодний, як крижаної клинок!
Пам’ятайте, що дворецький від самого початку підозрював, ніби ці двоє підслані ворогами, щоб посміятися над їхнім розпачливим становищем.
— Сто тридцять тисяч, це вже більше ніж достатньо! Чого ви ще хочете добитись? Якщо вас це не влаштовує, то зволікайте! Не думайте, що без вас ми не зможемо звідси вибратися! — З праведним обуренням виплюнув палац.
Дворецький не розумів, з ким має справу.
У випадку з Нанґун Левунем образити його самого ще залишало примарний шанс на виживання, але якщо хтось наважився ображати його дорогоцінну Су Ло, ця людина була гарантовано приречена.
— Дві шістдесят тисяч зелених кристалів, без сумніву, відчепив Наньгун Левюнґ.
Юнак у білому якраз збирався стиснути зуби і дати згоду на виплату ста тридцяти тисяч зелених кристалів, як раптом почув ці слова. Він ледве не підскочив на місці від шоку!
- Що? Дві шістьдесят тисяч зелених кристалів? — Його очі розширилися до неможливого розміру.
Дворецький теж був приголомшений, але швидко прийшов в себе і люто витріщився на Нангун Люня:
— Дві шістдесят тисяч зелених кристалів? Це ж нечувана грабальська зухвалість! За такі шалені гроші можна найняти цілу армію найманців з тисячі!
— П’ятсот двадцять тисяч, — з абсолютною апатією промовив Нанґун Люнья, знову подвоюючи ціну.
Дворецький підстрибнув на місці, його очі викотилися з орбіт і стали схожими на мідні дзвіночки. Він тремтячим пальцем вказав на Нанґун Левуня.
Але перш ніж він встиг розкрити рот, його власний молодий пан різким ударом руки відштовхнув його в сторону, тому що побачив, що Наньгун Люні знову збирається заговорити.
Молодий пан чітко розумів: якщо Нанґун Ліюнь скаже хоч слово, ціна без коливань злетить до мільйона сорока тисяч!
Отже, він не мав часу на роздуми. Він поспішно виступив вперед і відчайдушно закричав:
— По рукам! П'ятсот двадцять тисяч! Нехай буде п'ятсот двадцять тисяч! Ми домовилися!
Коли його крик вірш, над поляною повисла мертва тиша...
Глухая, абсолютна тиша.
Здавалося, що повітря затвердило.
Усі присутні оглядали цього юнака в білому.
Адже ще хвилину тому всі сумнівалися і торгувалися через сто тридцять тисяч, а тепер одним ривком ціна злетіла до п'ятисот двадцяти 000!
Навіть Су Ло дивилася на хлопця з округлими від подиву очима, що вже говорити про його старому слугі, який останні двадцять років віддано захищав інтереси свого пана.
Старий палаций спочатку застиг у очепенінні, а коли до нього дійшов сенс того що сталося, він підскочив і пронизливо здивував:
- Молодий пане!
Але юнак не дозволив йому продовжити. Свирепо зиркнувши на слугу, він рявкнув:
— Заткнись!
Треба усвідомлювати, що в минулому молодий пан майже ніколи не підвищував голос на свого палаца. Він, по суті, виховав його з пелюшки і завжди ставився до нього як до старшого члена сім’ї.
Почувши цей окрик, старий палац знову впав у ступор.
Але що він міг зробити, якщо молодий пан прийняв таке рішення? Він просто кидав на свого юного господаря свої погляди, сповнені безмежної образи.
Сказати правду, юнак у білому самому було донезято на душі...
П'ятсот двадцять тисяч зелених кристалів!
Чи може кров’ю не обливати серце, якщо воно втратить такий стан?
Помітивши його терзанію, Су Ло м'яко посміхнулася і сказала:
— П’ятсот двадцять тисяч зелених кристалів — це, звичайно ж, величезна сума. Але багатство - це наживне, річ світська. Якщо людина мертва, то який прок від того, що її кишені набиті зеленими кристалами?
Ці слова Су Ло вразили юнака в самому серці, озвучивши його власні таємні думки.
Вороги були занадто могутні. Якби не захист пана Наньгун, то їхній загін був би неминуче знищений до останньої людини на цьому небезпечному шляху. І тоді його неймовірне багатство виявилося б абсолютно непотрібним — з собою в могилу не візьмеш його.
Першотравневий біль юнака відступив перед неперевіреною логікою Су Ло.
Він відповів їй легкою посмішкою, затверджуючи свою згоду:
- Слова пані надзвичайно мудрі.
Розділ 3221
Старий палаций остаточно втратив дар мови...
Він тільки люто пробурмотів собі під ніс:
— А спочатку просили лише сто тридцять тисяч зелених кристалів...
— Заткнись! — Він сердито зрикнув на нього юнак у білому.
Якщо б старий слуга не вивів пана Нанґун з себе, то чому б йому заручитися ціною? Це була очевидна помста, хіба ні?
Під лютим поглядом свого пана старий палац з’ївся і не посмів більше вимовити ні звуку.
Однак він продовжував кидати на Наньгун Левуня і Су Ло повні озлобленості погляди!
Він уже пройнявся до цих двох глибокої, щирої ненависті!
Дворець не міг позбутися параноїдальні думки, що ця парочка - шпигуни, підіслані ворогами, щоб спостерігати за їхнім крахом. І не просто спостерігати, а також безсовісно викачувати з пана кровозароблені гроші!
Але з сприйняттям Су Ло, яке було гострим, як бритва, хіба могла вона не помітити цю глибоку злобу, що виходить від старого? Але яке значення для них міг мати якийсь дрібний слуга?
Тому Наньгун Левун і Су Ло, тримаючись за руки, йшли по смертельних небезпеках первісним джунглем з такою легкістю, ніби прогулювалися на городі.
Решта загону, яка зазнала великих втрат у битві з великими зеленими вовками, перебувала в жалюгідному і нервовому та напруженому стані. Атмосфера була важкою. Лише Су Ло з Наньгун Левунем безтурботно розмовляли і сміялися, наче туристи, які вирушили в гірський похід.
Вони йшли в самому авангарді.
Оскільки їх найняли за такі гроші, їм слід було виконувати роль захисників і розчищати шлях.
Можливо, вороги довідалися про те, що загін перебуває під захистом жахливого Наньгуна Люня або ж він просто почав возити, але протягом наступних п’яти днів не виникало нових небезпек.
Першого дня все було спокійно.
У другий день теж.
На третій день палацій почав украдатися, з підозрою подивлятися на Су Ло і Наньгун Левюня.
Четвертий день його мислення став ще дивнішим і більш дивним.
На п’ятий день він відчиняв рот і знову закривав його, явно борючись із бажанням висловитися.
Нарешті, настав шостий день...
Дворецький більше не міг тримати це в собі. Він потай потяг хлопця в білому за рукав і шепотів:
- Молодий пане, тут щось негаразд.
Хлопець лише нахмурився, не вимовивши ні слова.
Двореций розглядав це мовчання як сигнал продовжувати і, ще сильніше знизивши голос, змовившись прошипів:
- Молодий пане, придивіться до цих двох. Чи ви думаєте, що вони поводяться дуже підозріло?
— Подобливо? - Ще більше налякав брови.
Він добре знав, що палацовий не любив цих людей, але сам вважав їх винятковими людьми з піднесеним ауром. Якщо б вони дійсно хотіли завдати йому шкоди, від нього вже не залишилося би давно і кісток. Тому молодий пан не мав жодних сумнівів щодо намірів Су Ло і Наньгун Люня.
Слухаючи параноїдальні промови палацу, він зрозумів: коли не зупинити старого чоловіка, то його здогади можуть накликати нещастя.
Отже, юнак кинув на нього грізний і застеріг:
— Якщо ти нічого не скажеш, вдавайся до нього! Ніхто тебе за це не судить!
Попередження було більш ясним, але дворецький, покладаючись на свій статус староста, вперто продовжував свої спроби переконати господаря:
— Юначе, присягаюся, я хочу вам тільки добра! Від часу, коли ці двоє приєдналися до нас, вороги ніби провалилися крізь землю. Про що це говорить? Це незаперечний доказ того, що вони ворожі шпигуни! Їх підіслали, щоб виманити у нас всі зелені кристали до останньої краплі!
Старик схопився за груди, наче у нього боліло серце, і вещував з таким запалом та обуренням, активно розмахуючи руками, що здавалося, ніби він зараз лусне від праведного гніву.
Су Ло, яка йде попереду, тільки з усмішкою подивилася на Нангун Лууня.
Його обличчя було холодним і байдужим.
Для нього такі нікчемні букашки не коштували і змахувала руки, тому він зовсім не брав у голову їх жалюгідне дзижчання.
Су Ло ж була дуже веселою поведінкою цього старого слуги, але не приділяла йому особливої уваги.
А втім, палаци продовжували блукати й обмовляти на них своєму молодому панові.