Розділ 2970
Наньгун Левуні лише зачарувався, не поспішаючи давати прямі пояснення. Замість цього він зробив короткий, але владний жест, закликаючи всіх негайно почати копати ями і ховатися глибоко під землею.
В очах Су Ло спалахнула огорненість справжнього захоплення. Вона відразу розгадала його намір.
- Це ж блискучий хід! — Су Ло з радістю плескнула в долоні, її обличчя засяяло захопленням. — Демони будуть впевнені, що ми несемося вперед і кинуться в погоню. Вони і не підозрюють, що ми залишилися в них у глибокому тилу!
Почувши це пояснення, всі присутні прозріли. Їхнє здивування переросло в глибоку повагу, а віра у мудрість Наньгун Левуня ще більше зміцнилася. Тепер їх зовсім не турбувало, як саме він змусить місцевих монстрів і демонів вчепитися один одному у горлянку. Навіщо ламати голову, якщо поруч з ними пан Ло Ін? Поки він веде їх, успіх гарантований. Це переконання пустило глибокі корені в душах старійшин за короткий час, що їхній молодий командував ними.
Поки загін поспішно переховувався в недрах землі, Наньгун Люунь безшумно рушив вперед у повній самотності. Його завданням було вивести переслідувачів-демононів точно на ціль. Якби Юнь Ці не брав участі в гонитві за цим, усе було б простіше. Але присутність Володаря демонів вимагала надзвичайної обережності. Будь - яка помилка могла стати фатальною.
Коли вона з Ло пішла разом, Натан Люньгун трохи поміркував і погодився. Жодний план не дає 100 відсотків гарантії успіху. А що, коли демони якимось чудом виявлять засідку під землею? Навіть якщо ризик був малим, Наньгун Левуні не міг дозволити Су Ло залишатися без його особистого захисту.
Переконуючись, що все надійно сховано, Наньгун Льоуню взяв Су Ло за руку і вони швидко рвали вперед. Вітер з диким свистом "Шу-шу-шо" хлестав у вухах дівчини, а навколишній пейзаж слювався в божевільну, ніжну співену. Побачивши, що їй важко справлятися з таким темпом, Наньгун Льоуні підхопив Су Ло і посадив собі на спину, щоб звільнити її від шаленого бігу.
Через чверть години він раптово завмер. По дорозі юнак свідомо залишав сліди своєї присутності, як це було можливо, щоб збити демонів і заманити їх у пастку. На його обличчі промайнула холодна, хижа висмішка.
- Ми на місці? — Прошепотіла Су Ло йому прямо на вухо, намагаючись не порушувати тиші.
— Так, - ледь чутно відповів Нанґун Люнь, не поспішаючи опускати її на землю.
Су Ло виглянула з-за його плечей і побачила тих найтемніших істот, про які попереджав Сіо Худяйо. Їй ніколи раніше не доводилось зустрічати чогось подібного. Складені вони були як могутні тигри, але все їхнє тіло було сліпучо білим, наче прирошене вічним снігом. Але це не була вовна. Придивившись, Су Ло з жахом усвідомила: все їхнє тулубство було вкрите густим лісом гострих, як голки, костяних шипів. Зловидні відростки цих комах, які були забруднені сонцем, покривали шкіру мурашками лише з одного погляду.
Су Ло мимовільно сковтнула. Одна річ — обстрілити цих тварин здалека, а зовсім інша — зійтися з ними в ближній бою. Будь - яке доторкання могло перетворити ворога на криваве решіто.
Наньгун Левуні стояв нерухомо, надійно схований в густих заростях. Він ніби розчинився в лісі; колір його одеж і самої шкіри невловимо змінився, набувши темно-зелений відтінок хвої. Навіть стоячи в кількох кроків, його було б неможливо виявити.
- Що це за навички? — Пошепотом вихитилась Су Ло. Вона і не знала, що він володіє подібним мистецтвом маскування.
На обличчі Наньгун Левуня було настільки гарно, що дух захоплювався і промайнула мимолітна усмішка.
— Він випадково натрапив на стару книгу навичок і вивчив її, — недбало кинув.
Су Ло лише скептицизм. Якби все було так просто, хіба він був би єдиним, хто здатний на таке? Але в цей момент Нанґун Левюнь жестом наказав їй замовкнути.
- Демони близько? — Одною губами запитала вона, не видаючи жодного звуку.
Наньгун Люуню не потрібно було бачити її губ: по найменшому колебанію повітря він зрозумів сенс питання. Юнак кивнув і знов одними губами сплутав:
— Ни звука.
Су Ло зосередилась на відповіді. Вона не могла допомогти йому в цій частині плану, але твердо вирішила, що не стане для нього тягарем. І в цю мить навіть вона відчула, як позаду наближається аура небезпеки, немов холодне дихання смерті.
Розділ 2971
У очах Наньгун Льоуня спалахнув крижаною блиск. У його долоні почала швидко фокусуватися колосальна сила. Засліплена світлова куля, схожа на маленьке сонце, з’явилася прямо над головами білих монстрів.
Перед тим, як створіння почало відреагувати, пролунав оглушливий вибух - "БУМ!". Шар підсідав з надзвичайною силою, змусив землю здригнутися. Грохот "Гр-рах!" луною рознісся ліс, а на всі боки посипалися вогняні іскри.
Багато білих створінь були буквально розорені на шматки, їхня кров помалювала білі колючки в багровий колір. Але це лише розпалило лють тих, хто залишився живим. Величезна зграя, яка сягала тисячі років, розпалила гнів праведності. Ліс наповнився їхнім моторошним, пронизливим воюванням і ревом, від якого закладали вуха.
У наступну мить безчисленна лавина білих монстрів зірвалася з місця. Як і нестримне цунамі, вони кинулися вперед, змітаючи все на своєму шляху.
До цього моменту Наньгун Льоуні, схопивши Су Ло, злетів на вершину стрімкої скелі. Пік йшов високо в хмари, а його стіни були гладкими і гострими, наче леза мечем - зачепитися тут було не за що. Тільки майстер такого неймовірного рівня, як Нанґун Левюнь, міг піднятися на подібну висоту.
Тим часом, у тісному ущелині, біла орда падала вперед, немов смертоносний потік. І саме в цей момент їм назустріч, сповнені рішучості атакувати ворога, вилетіли воїни клана демонів під керівництвом Юнь Ці.
Коли Юнь Ці почув яротний рев, що трясе небо, то дуже посміхнувся. Він заздалегідь дослідив місцевість і навмисно переслідував групу Нанґун Левюня саме тут, вважаючи, що вони першими зіткнуться з місцевими тварями.
Імператриця « Коварного Шіпа» почула цей гуркіт і не змогла стримати сумної посмішки.
— Здається, їм не поздоровиться тепер, - в її очах мілина холодна жорстокість. Вона вже подумки похоронила тут і Наньгун Люня, і Су Ло.
— Гм, — зимно кивнув Юнь Ці, не зменшуючи швидкості.
— Нам навіть не потрібно вступати у бій відразу. Почекаємо, поки вони стомляться і просто поспостерігаємо за браком тигрів з боку, — це ще більше потішило Імператриця. Але від її захоплення, вона зайшла в сухому надсадному кашлі. Жінка притиснула руку до грудей, ледь не випльовуючи кров.
Раптом обличчя Юнь Ці різко змінилося. Імператриця також відчула нещасливе.
Повелитель Демони глибоко нахмурився. - Ці звуки... Вони неправильні.
Якби Нанґун Люнь вступив у бій, білі істоти не стали б так вилити. Це не був рев тріумфальних маршів, а розлючена зграя, яка пішла на полювання.
У цю мить на виході з тезини здалося бездонне біле море. Здавалося, що снігова лавина накрила землю, але цей « свіч » рухався з страшною швидкістю. Імператриця в жахі застила, її очі округли від шоку.
- Де вони? Де Наньгун Люунь? Де Су Ло? Де люди чистилища? Де зрадники з "Коварного Шіпа"?
Перед ними була тільки нескінченна біла порожнеча з копотілих монстрів, але не було сліду тих, кого вони сподівалися побачити. Група Наньгун Льоуня ніби розчинилася в повітрі.
— З силою Ло Іна він не міг загинути миттєво разом з усіма, - впевнено прошила Імператриця, все ще відмовляючись вірити в очевидне.
Юнь Ци лише смілив її зневажливим поглядом і різко згострував своїм людям:
— Назад! Відступаємо!
Але було занадто пізно. Лавіна білих монстрів вже накрила їх, ніби земля розвернулась під ногами. Юнь Ці та Імператриця ще могли встигнути врятуватися завдяки своїй швидкості, але іншим пощастило значно менше.
Ті, хто потрапив у кільце білих тварей, зникали в мить ока — монстри обгладили їх до кісток за секунду. Крім того, зазублені колючки на тілі тварей робили ближній бій для демонів сухим пеклом.
— А-а! — Вистукувато закричав один з демонів, який виявився в самому хвості. Білі істоти обліпили його, і за мить його тіло прокололи сотні гострих голок. Кожен такий шип був завдовжки півметра і мав неймовірно гостроту, встромлюючи у рани смертельну отруту!