Розділ 2948
Серце Су Ло пропустило удар. Броншный мелодец? Епоха її матері закінчилася дуже давно. Це означає, що дитина прожила довге життя і, мабуть, сам уже став старшою.
— Тобто ви хочете сказати, що Святий старійшина Лан У є саме тим підкидком, якого знайшла моя мама? — Здивована перепитала вона.
Якщо це правда, то іронія долі була просто неймовірною.
Старійшина підтвердив її здогадку легким кивком:
— Ты абсолютно права. Твоїй матері стало шкода крихту, і вона підібрала його. Але сама вона була заклопотана великими справами, не мала часу на виховання і тому просто вручила його мені.
Старший гірко похитав головою:
- Вона звільнилася від турбот, а ось я нажив собі проблем. Цей покидьок виріс у справжній негідник, який у свою чергу породив ще нікчемного мерзотника. І цей мерзотник ледь не знищив тебе.
Нарешті Су Ло прояснилося. Тепер зрозуміло, чому старійшина задушив Лан Іна без найменших вагань — він посмів покуштувати на життя дочки жінки, якій старійшина був зобов’язаний так багато.
Раптом очі Су Ло спалахнули азартом.
- Якщо так, то той самий фрагмент карти Гробниці "Восьмої Пустоші", про який згадувала матуся, знаходиться у вас?
Вона не зводила очей зі Святого лорда-старейшини. Справді: « Він шукав залізні сандалії, а знайшов її без жодних труднощів ».
Старійшина з м'якою посмішкою дістав через пазухи вишукану щутку і простягнув її дівчині:
— Я думав, що ти прийдеш за нею лише через кілька років. Не сподівався, що ти впораєшся так швидко.
Су Ло тремтячими руками відкрила ящик. Усередині лежав невеликий, що пожовтішав від часу клаптик пергаменту з овечої шкіри.
Вона добре знала цей матеріал, адже в його просторі вже зберігалися три інші фрагменти.
Су Ло відразу дістала їх. Однак у цей момент вона вже не могла зробити іншого. Ці фрагменти, що були в її розпорядженні, відчули близькість останнього шматочка і захвилювалися. Вони буквально металися всередині її особистого простору, намагаючись вирватися назовні.
Як тільки всі чотири фрагменти опинилися поруч, вони змили в повітря і зближалися один з одним.
Почувся тихий, ледь помітний гул.
Слідом за цим вниз вдарили стовпи сліпучого божественного сяйва. Повітря наповнилось таємничими й складними символами, які закручувалися в примху танець. Від цього видовища рибіло в очах, перехоплюючи подих.
Це магічне дійство тривало близько чверті години, перш ніж світло почало повільно згасати і символи розчинялися.
Зрештою Су Ло опустилася в руки одна, ціла карта, що визирала дуже давною і суворою. Це і була справжня Карта Гробници вісім Пустошей.
Вона була зовсім маленькою, розміром лише з долоню. Але на ній з надзвичайною точністю були винесені гори, річки та ущелини... Кожне місце мало чітку марку.
Су Ло і Наньгун Левюні схилилися над артефактом.
- Де це місце? — Вона запитала, що через кілька хвилин неплідних спроб знайти орієнтири. Вона подивилася на Нанґун Люня, сподіваючись його досвід.
Але він не провів багато часу на зовнішньому полі бою, тому просто заплутався.
Але Святий лорд-старшей, взявши карту в руки і кинувши на неї лише кілька поглядів, раптово насупився. Його обличчя вміг стало надзвичайно серйозним і навіть похмурим.
Су Ло інстинктивно відчула, що не варто чекати на добрі звістки.
- Ви знаєте, де це? — запитала вона.
Старші стали ще глибшими на чолі.
- Я думав, що вхід до Гробниці Восьмою Пустошею знаходиться в якомусь небезпечному місці, але щоб тут... - Він зітхнув. — Тепер зрозуміло, чому твоя мати вимагала від тебе набрати десять тисяч окулярів перед тим, як піти туди. Дістатися туди... Важко. Неймовірно важко.
— Важко? — Перепитала Су Ло, заінтригована його тоном.
« Це місце, — понизив голос старшого, який був легендарним Примарним каньйоном.
Розділ 2949
« Примарний каньйон з’явиться, і все суще повернеться до пороху », — процитував старійшина. — Це стислий опис того місця. З Примарного каньйону не було верну. Жоден з тих, хто ризикнув увійти туди, так і не повернувся. Твоя мати... Вона дійсно поставила тобі завдання.
— Зовсім ніхто не повертався? — перепитала Су Ло. Їй це здавалося дивним. Має бути якась причина, якийсь прихований механізм.
— Так, жодного з них. Міста Чистилища часто відправляли розвідувальними загони, але результати були трагічні. Зв’язок з ними швидко обірвався, і про них більше ніхто не чув.
Старійшина зробив паузу, його погляд затуманився, ніби він знову переживав старий кошмар.
« У свій час я таємно вирушив туди сам, бо не хотів вірити в ці байки. Но...
Су Ло і Наньгун Левюні затамували подих, не зводячи зі старого очей.
— І що ж сталося? - Не витримала дівчина.
- Там є привиди. У глибинах Примарного каньйону живуть тіні, і це не просто легенди, а щось справді жахливе... — На плечі старійшини трохи здригнулися. - І ці привиди... Вони пожирають людей! У буквальному розумінні!
Су Ло і Наньгун Левюні переглянулися. Якби це розповідав хтось інший, вони б лише посміялися над забобонами. Але коли це сказав голова міста Чистилища на зовнішньому полі бою, людина сталевої волі і колосальної сили, то серце захоплювало погані передчуття.
Невже Примарний каньйон справді такий страшний? Але якщо звідти немає виходу, навіщо мати залишила цю карту? Вона не могла бажати смерті своєї дочки.
— Я б радив тобі... — Він почав служити старійшиною, але осеся.
— Я подумаю над вашими словами, — відповіла Су Ло після довгого роздумів.
Однак вона не мала сумнівів, що це була бездоганна й непохитна рішучість. Він зітхнув і зрозумів, що Су Ло вже все для себе вирішила. Вона піде до Примарного каньйону, чого б їй не коштувало.
Су Ло з повагою кивнула старійшини і, взявши Нанґун Люня за руку, вийшла зі свого намету.
Вони залишилися наодинці у своєму власному наметі. Якийсь час вони просто дивилися один на одного, занурені у свої думки.
Справа не в тому, що вони не довіряли Святому лорду-старщому. Пан міста не довірив би йому захист Су Ло, якби той абсолютно надійний. Їх цікавило інше питання: чи дійсно в каньйоні водяться привиди? Чи це якийсь захисний засіб, який неможливо подолати грубою силою?
У цей момент до них заглянули Бієнн Юін і Цзи Ян. Їм було цікаво почути про « примари» у Привидному каньйоні. У їхніх очах запалився азарт.
- Справжні привиди? — Вызовил Біэчен Юин. — Це ж просто чудово! Нарешті щось цікаве!
— Вот-вот! - Підхопила Цзи Ян. - Я в житті не бачила живого привида. Ми повинні піти і подивитися на них ближче!
Су Ло оторопела. Вона сподівалася, що принаймні нависла, коли друзі почули про смертельну небезпеку. Звичайні люди при таких випусках намагаються триматися якомога далі.
— Хіба ви не боїтеся привидів? — Вона скептично окинула їх поглядом.
- А чого їх боятися? — Фософи помітила Цзи Ян. Людське серце — це найстрашніша річ у світі. Тіні куди невинні люди.
Біен Юін енергійно закивав:
— Саме так! Примари - це нісенітниця. До того ж, я впевнений, що все це - лише хитрі трюки. Пам’ятай: твоя мати не хотіла, щоб скарби дісталося комусь. Ось вона і сконструювала страшилку про привидів-любоїв, щоб відвадити цікавих. Ну скажи, хіба я не правий?
Очі Су Ло радісно спалахнули, і вона клацнула пальцями:
- У твоїх словах є логіка!
- І все ж... — Вона змінила тон на більш серйозне. — Бережного Бог береже. Навіть старший лорд досі згадує ту прогулянку з тремтінням. Так що сидите-но ви краще тут і не шукайте пригод на свої голови!
Біен Юін і Цзи Ян відразу насупилися. Вони постановили йти до кінця і не збиралися здаватися без бою.
Але Наньгун Люнґун заперечує всі суперечки однією короткою і гострою, як клинок, фразою:
- Не треба створювати нам зайвих проблем. Подумайте про свою безпеку.
Його слова вдарили нам навідмаєш. Біен Юін і Цзи Ян переглянулися. Бути названими "проблемою" було боляче до сліз, але хоч би як вони хотіли заперечити, вони могли лише мовчки змиритися. Незважаючи на владу Наньгун Левюня, це було безглуздо.
Тут подав голос Шанг. Його обличчя було непроникним:
— Я иду с вами. Це не обговорюється.
Він був особистим охоронцем Су Ло, і захист її життя було його єдиним обов'язком, сенсом існування. Якщо з Су Ло щось станеться, він просто не зможе жити далі, і це не було перебільшенням.