Розділ 2936
Коли Су Ло закінчила купатися, вона витягла чистий одяг з свого простору і перевдягалася.
Змивши з себе дорожний пил і втому, вона виглядала зовсім обновлена.
Весь цей час Наньгун Люунь з легкою посмішкою спостерігав за нею.
Просто дивитися на неї, таку живу і справжню, було для нього безмежним щастям.
У цей момент Су Ло підійшла до Нангун Люню ззаду і м'яко сказала:
— Коли буду наносити ліки, може бути трохи боляче.
Вона вимилася перед тим, як доторкнутись до його ран, боячись, що запилююче її тіло.
Наньгун Луунь з легкою усмішкою похитав головою:
— Хіба це може бути гірше за крижану отруту?
Думка про крижану яду НаньгунЛюня знову стиснулася від болю.
Чому ж її Наньгуну дістало стільки бід і нещасть...
Рани Наньгун Люня так довго не заживали тому, що її Величність Імператриця вклала у них свою життєву енергію, яка невпинно руйнувала його тіло.
Це розуміла Су Ло, і тим більше це було ясно Нанґун Люню.
Су Ло відчував нестерпний емоційний біль, коли побачив бездоганну спину Наньгун Люня.
Її холодні кінчики пальців тремтять від яскраво-червоних ран.
У Су Ло був кровостелений еліксир імператорського рангу, залишений її вчителем, який прекрасно лікував зовнішні пошкодження.
Але оскільки це не були ліки, то його дія була обмежена.
Якщо нейтралізувати життєву силу, яку вона залишила Величністьм Імператрицею, ця сила продовжуватиме безконтрольно поширюватися по тілу Нанґун Люня, знову і знов розвалюючи його.
Але наньгун Левуні просто безтурботно усміхнувся:
— Біда - це те, на що спирається удача. Хто знає, може на цей раз нещастя обернеться благословенням.
— Якщо ти зможеш вилікувати свої рани, я вже буду дякувати небесам, Су Ло не мала на цьому приводу особливих надій.
Наньгун Левуні загадково посміхнувся, не підтвердюючи і не спростовуючи її слів.
Життєдайна сила її Величності Імператриці була прекрасним тонізуючим засобом. Коли він зможе повернути її собі на користь, його міць якщо не злетить до неба, то значно зросте.
Су Ло закінчила наносити ліки Нанґун Люню і помила руки.
Наньгун Луюнь взяв її за руку і повернув назад у головний зал.
На обідній столі стояла приготовлена Суша з семиколірної курячої курятини.
Вона виглядала ніжною, кремовою консистенції і з неї походив тонкий аромат. Одного запаху було достатньо, щоб зрозуміти: смак у неї був чудовий.
« Їж швидше, — відповіла Су Ло. — Я взяла кілька паличок і дала йому.
Су Ло так добре про нього дбала, що Нанґун Люнь раптово передумав.
— Не буду, — відклав палички і подивився на Су Ло своїм глибоким та задумливим поглядом.
Ці чудові очі просто дивилися на неї.
Суй Лос зітхнув, сіла біля нього і лагідно запитала:
— Тоді що ти повинен зробити, аби поїти?
Су Ло відчула, що приготує дитини.
— Тільки якщо ти мене нагодуєш, - Наньгун Люнь схрестив руки на грудях і зарозуміло вдихнув підборіддя.
Су Ло кинула на нього роздратований погляд:
— У тебе що, рук немає?
Наньгун Левюнґ повернувся, ображено подивився на неї, а потім мовчки відвернувся.
У цей момент він був схожий на надуженої дитини, в його позі сквоїла легка образа.
- Я все-таки хворий... — Пробурмотів він, надувши губи.
Пам’ятаючи про жахливі рани від його спини, серце Су Ло миттєво розірвало.
— Добре, добре, я нагодую тебе. — Су Ло з гіркою усмішкою похитала головою і взялася доглядати за цією великою дитиною.
Вона зачерпнула ложку каші і піднесла до губів Нангуна Люня:
- Молодий пане, звільніть відвідати каші.
Помітивши насмішкі іскорки в її очах, Наньгун Ляйн фиркнув і не відкрив рота.
Су Ло безпорадно зітхнула:
- Мій пане, що знову не так?
Розділ 2937
Наньгун Люунь мовчки кинув на неї погляд:
— Твоя посмішка надто підроблена. Вона псує весь апетит, я не можу їсти.
На лобі Су Ло запульсувала жилетка.
Вона його годує, а він ще й привіряє! Це ж просто до сказу приводить!
Але, дивлячись на ображене личко Нанґун Люня і згадуючи його рани, Су Ло зробила глибокий вдих та видала з себе сліпучу усмішку.
Вона знову зачерпнула ложку каші з семиколірної курки і з сяючою посмішкою піднесла її до його рота.
Хоч вона і посміхалася, але голос її пролунав крізь стиснені зуби:
— Мій маленький предок, чи не будете ви робити ковточок?
Хто б міг подумати, що Наньгун Люуню відразу відмовиться.
— Нет.
Усмішка Су Ло ледве трималася на її обличчі.
Лише нагодувати кашу, звідки стільки заморочок?
Су Ло до болю захотілося кинути ложку назад у чашку, різко вскочити на ноги і зволожити: « Не хочеш — не їси! »
Але, дивлячись на це чудове, що зводить з розуму обличчя, Су Ло сказала собі, вона витерпить!
У цьому світі, де все вирішувало зовнішність, їй, мабуть, також слід було пливти за течією.
- Тоді скажи, чому ні? — Я вимовила Су Ло, дихаючи з шаленим розчаруванням.
Ти ж колись не так мене годувала. Ти навіть не запам'ятала такого важливого завдання! — Наньгун Люні був дуже незадоволений.
Су Ло теж обурилась!
Поміркуєш, нагодувати каші, що в цьому такого важливого?
Вона щодня жила в смертельній небезпеці, її постійно переслідували, було б дивно, якби вона запам'ятала такі дрібниці.
Крім того, з моменту, коли Нанґун Люнь був важко поранений минулого разу і вона годувала його кашою, пройшло кілька років.
Як вона могла це пам’ятати?
Су Ло була на межі зриву!
Але, дивлячись в темні, як ніч, очі Нанґун Люуня, побачивши у них німий докір, Су Ло і справді відчула легке почуття провини.
Вона відклала чашку з ложкою і ніжними, білосніжними руками взяла його обличчя, за яке будь-яка жінка у світі дала б все.
Су Ло зустрілася з ним поглядом і щиро вибачилась:
- Пробач, я забула деталі. Можеш мені нагадати?
Хоча всередині вона просто не впадала з глузду від люті.
Наньгун Левуні з скориною подивився на неї і з великою неохоче вимовив:
Ти ще й температуру пробувала минулого разу.
Ці різкі слова стороннім міг би не зрозуміти, але Су Ло відразу стало ясно.
Так от в чому справа.
— А я думала, що щось серйозне, а тут така дурниця, - Су Ло подивилася на Нанґун Лууня так, ніби перед нею стояв повний ідіот.
Цей розумний, мудрий, хитрий, владний і могутній експерт вищого рівня влаштував їй сцену тільки тому, що вона не перевірила температуру його каші?
Су Ло хотів за допомогою коричневого плоду транслювати образ цього впертого хлопця на весь континент.
- Непотрібна нісенітниця? — Наньгун Люнґун висловив своє невдоволення, різко схопився і попрямував до виходу.
- Гей, гей, ти кашу не доїв куди ти? — Су Ло схопила його за рукав, благаючи, - Ну добре, я спробую, гаразд?
— Кожну ложку, — почав упертий чоловік поринати без будь - якої причини.
Су Ло подумала, що якщо вона продовжить з ним сперечатися на рівних, то її власний інтелект впаде до його рівня.
Тому вона безпорадно кивнула:
— Добре, будь по-твоєму. Як скажеш, так і буде.
Тільки тоді Наньгун Левуні залишився задоволений.
Він звитяжно вкинув брову і сміював Су Ло поглядом, демонструючи свою перемогу.
Су Ло навіть не дивилася на нього.
Вона зачерпнула ложку каші, спершу спробувала сама, і, переконавшись, що температура підходящої, принесла її до рота Наньгун Люня.
Пам'ятаючи його вимоги до її поведінки, вона поспішно вивела з себе ідеальну просту посмішку.