Глава 2932
Наньгун Левюнґ продовжував дивитися на Су Ло важким, глибоким поглядом.
Су Ло могла лише замахати руками:
- Про це поговоримо ввечері... а зараз давай спочатку зустрінемося з Біен Юіном та іншими.
Побачивши, що Наньгун Льовун залишається непохитним, Су Ло додала:
— Тільки що, коли я поспішала знайти тебе, ми з ними розминулися. Я навіть не знаю, чи вони потрапили в біду тут, у "Коварному Шіпе".
Тривога Су Ло була безпідставною.
Біен Юін та інші були тут чужаками, вони не знали порядку « Коварного Шипа», їх легко викрити і побити як зі шпигунами.
Наньгун Люунь нахмурився.
Він клацнув пальцями, і незабаром за дверима почувся легкий шорх.
Наньгун Левуні дав коротке розпорядження, і людина безшумно зник.
— Тепер спокійна? — Вираз обличчя Наньгун Люня був не найприємніший.
Су Ло з посмішкою сіла поруч з ним, її ясні, живі очі серйозно дивилися на нього, уважно вивчаючи кожну рису його обличчя.
Чого витріщилась? — У голосі Наньгун Льюня навмисно прозвучала нотка жорсткості.
М'яка рука Су Ло доторкнулася прекрасного обличчя Нангун Люня.
Кончики її пальців ковзали по його шкірі, гладкій, як сливковий нефрит.
Очі Су Ло наповнились жалем і ніжністю, вона з болем у голосі промовила:
— Мой Нангун схуд...
Наньгун Левюнґ, який був сповнений гніву, почувши цю фразу, відчув, як вся його злість непомітно відлетіла.
- І як ти збираєшся компенсувати мені це? — Наньгун Леунь дивився на неї прямим, немилим поглядом.
Су Ло усміхнулась.
Цей чоловік ніколи не говорить прямо, кожен раз заходить здалека і змушує її запропонувати те, що він хоче.
— Я сама приготую тобі поїсти, йде? — Су Ло дивилася на нього, не пропускаючи жодної зміни в його виразі обличчя.
І справді, на обличчі, яке тільки що було суворим, в наступну секунду в очах промелькла щаслива усмішка.
Але він сховав її дуже добре.
Вона лише на мить мілинула в глибині очей, і якби Су Ло не спостерігала за ним з подвоєною увагою, вона б нічого не помітила.
Отже, Су Ло спустилася, щоб особисто приготувати йому їжу.
Як тільки Су Ло пішла, обличчя Нанґун Люуня миттєво застигло і посердо.
На його обличчі, чистому і бездоганному, як нефрит, виступили дрібні бісерики поту.
Він відкинувся на спинку дивана, його обличчя було блідим і без крові, а кулаки по боках міцно стиснуті.
Таке гарне обличчя зараз було спотворене гримасою болю.
Поки Су Ло була поруч, він робив вигляд, що все в порядку, не поранений.
Але Су Ло варто було піти, як нестерпний біль від ран вирвався назовні — жорстока, люта і шалена.
Навіть така сильна людина, як Нанґун Левунь, мало не знепритомніла від болю.
Його худорляве тіло, що лежало на м’якій кушетці, тремтіло від напруження, з яким він стримував себе.
Рани від бичування її Величністю Імператрицею, насправді не зажили.
Недавня битва з величезним натовпом демонів змусила рани відкритися знову.
Су Ло навіть не здогадувалась, що рани Наньгун Люня такі серйозні.
З кухні невдовзі донісся апетитний аромат.
Проста каша з семиколірної курки.
Ароматний, густий і ніжний, що тане в роті - одного погляду на неї було достатньо, щоб розігратися дикий апетит.
Су Ло також приготувала чотири простих гарніри.
Хоча гарніри були прості, їх приготування вимагало неабияких зусиль.
Коли Су Ло, сповнена ентузіазму, повернулася з підносом до головного залу, вона виявила, що Нанґун Люня там немає.
Зал був величезним, щонайменше п’ять тисяч квадратних метрів.
Кімната теж була багатою.
Су Ло шукала його, викрикуючи ім'я.
Не те щоб вона не хотіла використовувати чорний амулет зв'язку, просто зона покриття чорного амулета зв"язки сюди не витягала.
Розділ 2933
Перші два слова: « Найвеличніше поле бою ».
Це означає, що чорний амулет зв'язку не має сигналу на Зовнішньому полі бою, його не можна використовувати.
Інакше чому б Су Ло довелося подолати десять тисяч років, щоб уникнути різних небезпек і погоні, аби врешті - решт знайти Нангуна Люня?
Вона ж не дурна.
— Наньгун? Наньгун Люун? Дорогой? Хани?
Су Ло йшла і звала, змінюючи ставлення.
Перші три Наньгун Люні ще міг зрозуміти, але значення останніх двох слів (Хані - Honey) йому було невдомку.
У цей момент Су Ло почула плеск води.
Наньгун приймає ванну?
Саме тоді, коли Су Ло хотіла повернути назад, Нанґун Люнь раптово подав голос.
- Ло-Ло, підійди сюди на хвилинку.
Його голос був таким же благородним і чистим, як у нього.
Особливо чітко звучав шум води.
Наньгун Левуні приймав ванну, і Су Ло хотіла уникнути цієї сцени, але вона ніби викрила незначною силою крок за кроком наближалася.
« Заходи », — голос Нанґун Левюня був спокійним, але він не дозволив йому поступитися.
Су Ло трохи поборола себе, але слухняно штовхнула двері.
Усередині була купальня, оповита поромом.
Бассейн був величезним, понад 100 квадратних метрів.
Він був повністю викладений з особливого білого нефриту.
Гладкий і сяючий, він мерехтів легким водним блиском.
Наньгун Левуні не був у воді, він просто сидів на сходах біля краю басейну.
Почувши звук, він поманив Су Ло рукою:
— Иди сюда.
— Зачем? - Голос Су Ло був скутим, але ноги самі несли її вперед, крок за кроком.
— Потріть мені спину, — Нанґун Льоунь простягнув Су Ло шматок білосніжної бавовни.
— Не буду, я тобі не служниця. Ти можеш помитися, навіщо мене просити? — Су Ло схрестила руки на грудях і невгасимо дивилася на Нангун Люня.
— Ти не митимеш? — Серйозно запитав Нангун Люнь.
— Не буду, — зимно відповіла Су Ло.
Обличчя Наньгун Люуня миттєво витягнулося.
На якийсь час настала тиша.
Наньгун Луюнь раптом процідив крізь зуби:
- Якщо не хочеш допомогти, тоді йди!
Так швидко розсердився?
Су Ло здалося це неймовірним.
Судячи з того, як вона знала Нанґун Люня, якщо він щось вирішив, він обов'язково цього добнеться і не відступить так легко.
Що це з ним?
Наньгун Левунґ наказав Су Ло йти, але вона не пішла.
Вона не тільки не пішла, але й зробила кілька кроків вперед, вставши за спиною Нангун Люня.
— Хіба ти не збиралася йти? Чому ще не пішла? — Наньгун Люні дувся, зберігши суворий вираз обличчя.
Су Ло раптом розсміялася.
Сердитий Нангун Люунь виглядав таким незграбним і милим.
- Чого ти знову злишся? Я подолала тисячі, пройшла через небезпеку, щоб побачити тебе, а ти мене проганяєш? — Су Ло прикидається, що ось-ось заплатить, зображаючи образу.
Тіло Наньгун Люня напружилося, він підняв голову і мовчки подивився на Су Ло.
Це обличчя, білосніжний, як сніг, здатне знищити міста, в цей момент зі стиснутими губами і дитячим виразом образи змусило його серце стискатися від болю.
Він жалібно сказав:
— Я не можу дотягнутися до спини.
Ці слова прозвучали так, що вони викликали б жалість у будь - кого.
— Ладно, ладно, потру я тебе спину, добре? — Су Ло лоловими рухами розв’язувала його білосніжний парчовий халат.
Халат впав на підлогу, під ним виявилася біла нижня сорочка, тонка і легка.
Су Ло з усмішкою сказала:
— Снимаю, соромиться уже пізно.
Вираз обличчя Наньгун Льоуня стало складним, він повільно закрив очі. Він міг уявити реакцію Су Ло, коли вона побачить шрами на його спині.
І дійсно, коли Су Ло стягнула з нього нижню сорочку...
Її личко миттєво стало білим як крейда, долоні похолоділи, тіло скам'яніло, а в голові стала порожнеча...