Розділ 2694
Цю пастку він влаштував так, що про неї, крім нього і пані Яо Цзя, не знав ніхто.
Але тепер, куди ж подівся людина? Командир великого загону був по-справжньому стурбований.
Перед допитом пані Яо Цзя він не міг вимовити ні слова.
Пані Яо Цзя крижаним тоном сказала:
Вона, мабуть, не могла далеко втекти. Гей, ви!
Стояло пані Яо Цзя подати голос, як відразу ж з'явилися командири всіх загонів.
Пані Яо Цзя спокійно дала наказ:
- Перший загін на схід, другий — на захід, третій на південь, четвертий – на північ. П'ятий, сьомий і восьмий загони обшукують намети. Шостий командир залишається тут!
Оскільки один з підрозділів був повністю знищений, їх переформували і знову почали загони від першого до восьмого.
Командири загони, взявши своїх людей, швидко розійшлися.
Командир великого загону стояв як вкопаний. Коли він побачив шостого командира, в його очах спалахнула огнище!
Шостий командир злякався.
Командир великого загону запитав:
- У твоєму загоні зрадник, а ти ще смієш тут стояти?
Шостий командир був у повному замішанні і відразу почав виправдовуватися:
- Як це можливо? Командире великого загону, ви напевно ...
— Не віриш - поклич сюди всіх своїх людей! - Він грізно кинув командира великого загону.
Раніше він не присвячував шостого командира у свої плани, боячись, що той погано зіграє свою роль і викине птаха. Але тепер йому довелося все розповісти.
Шостий командир не повірив, повернувся і скликав своїх підпорядених, але, придивившись, виявив...
- Сємнадцятий зник! - Шостий командир відчув, що його кинули в крижану печеру.
Командир великого загону кинув на нього крижаний погляд:
- Якщо я не помиляюся, сімнадцятий вже давно мертвий, саме в той момент, коли ви втратили артефакт-метку!
Шостий командир прокрутив у голові події.
Тоді він гнався за тими маленькими істотами, а воно продовжило його коломи. Зробивши коло, він наткнувся на сімнадцятого ... Вираз обличчя шостого командира стало складним.
Виявляється, весь шлях сімнадцятий вже був не 17-им!
Не дивно, що він виглядав не таким дурним і тугодумним, як раніше. Не дивно, що він став таким проворним.
Командир великого загону наказав:
- Чого стоїш? Швидко на пошуки!
— Да, да! З жахом у серці шостого командира, який взяв решту тих чоловіків і швидко втік з намету.
А де ж тоді була Су Ло?
Як тільки Су Ло зрозуміла, що це пастка, і помітила що всі оточують намет, вона використала телепортацію та перемістилася геть.
У "Коварному Шіпе" було повно майстрів.
У будь - якому напрямку — на схід, південь, захід чи північ — було б небезпечно.
Кажуть, що найнебезпечніше місце — це найбезпечніша річ. Тому Су Ло без вагань кинулася прямо до двох центральних наметів.
Су Ло не знала, що Наньгун Льовун уже прибув у світ Бай Цзе і йшов за нею по п'ятах.
Але саме в цей момент здалеку прийшов голос.
- Тут труп!
Очевидно, той чоловік у чорному з "Коварного Шипа" хотів зупинити Су Ло, але вона просто перерізала йому горло. Су Ло не встигла знищити сліди, як її виявили.
Треба негайно бігти!
Як тільки ця думка промайнула у Су Ло в голові, вона раптом виявила, що не може поворухнутися. Їй навіть затискали рот і ніс.
- Ммф! - Серце Су Ло сказно закололося.
Су Ло зрозуміла, що сила ворога набагато вища за її власну.
Тому що він підкрався до неї так близько, що вона зовсім нічого не помітила і знешкодив її без найменшого опору.
— Не кричи, це я, - пролунав знайомий голос у самого вуха Су Ло, і її серце забилося ще сильніше.
Таємничий чоловік обняв Су Ло, і його фігура в мить ока зникла у витонченій наметі.
Глава 2695
Він зняв маску з обличчя.
І відкрилося те обличчя, про яке Су Ло мріяла і вдень, і вночі.
Су Ло давно вже зняла маску « Тисяча маскарування», бо знала, що її маскарад під виглядом сімнадцятого напевно розкрито.
— Наньгун! — Су Ло кинулась до нього, обхопивши його шию руками і ввівши ногами його струнку талію.
Наньгун Левуні нахилився і прилькнув до її алим, м'яким губам.
Су Ло пристрасно відповіла на його поцілунок.
Ззовні безліч людей у чорному шукали злодія Су Ло, а вона в цей час пристрасно цілувалася з їхнім верховним головнокомандувачем. Вони цілувалися так, що небо та земля помінялися місцями, і вони забули, який сьогодні день і рік.
Раптом на вулиці з’явилися швидкі кроки.
Потім пролунав стук у двері.
Двоє з них, які були пристрасно цілувалися, повільно відірвались один від одного.
Вони тихо розсміялися, коли притиснулися до лоба.
Наньгун Левюнґ вказав на ліжко за ширмою, жестом пропонуючи Су Ло поки що сховатися там.
Як тільки Су Ло заховалася, двері в намет Нанґуна Ліюня тихо відчинилися.
Взявши щель у ширину Су Ло, вона побачила жінку в довгому фіолетовому платті.
Су Ло побачила її обличчя.
Вишукані риси, які є гарними. Відразу було видно, що вона не з тих, хто звик підкорятися. Однак...
- Ло Ін, ти повернувся? « Голос Яо Цзя був м’яким, а тон — надзвичайно ніжним і він нагадував білий лотос, який гойдався на гірській вершині, крихким та беззахисним.
«...» — подумала Су Ло. - "Якесь глибоке невідповідність, дуже дивне відчуття."
Але пані Яо Цзя, здавалося, грала свою роль цілком природно. Її очі, наче приклеєні до Наньгуну Люню, горіли палкою любов'ю.
Наньгун Луюнь заклав руки за спину. Великі рукави халата приховували його вишукану талію, і він стояв до пані Яо Цзя спиною, демонструючи абсолютну байдужість.
— Ло Инг... — Яо Цзя зробила кілька кроків вперед. Вона хотіла встати з ним плечем до плеча, щоб відчути, що він дійсно належить їй.
- Ти підеш або мені піти? — Наньгун Люні не поворухнувся, але його голос був холодний, як лід.
Якби у неї була хоч крапля сорому, вона б зараз, прикривши обличчя, втекла.
Але пані Яо Цзя вже стільки разів отримувала відмову від Наньгуна Люня, що звикла до таких слів, тому...
Вона як ні в чому не було продовжувала:
— Снаружи ловлять вбивцю, тому я зайшла до тебе подивитися.
- Хочеш сказати, я прикриваю вбивцю? — Наньгун Люнґун так і не повернувся, але в його голосі вже почулася презирлива усмішка.
Він розсердився.
Яо Цзя відчула його гнів.
- Звичайно, я не це мала на увазі. Я просто подумала, що зовні занадто шумно і зайшла до тебе, щоб побути в тиші - з люб'язною посмішкою сказала пані Яо Цзя, її очі благали. - Якщо тобі здається, що я занадто шумна, я не буду говорити. Просто дозволь мені тихо посидіти поруч з тобою небагато, добре?
Якби люди з "Коварного Шіпа" побачили цю сцену, у них б усіх відвисли щелепи.
Зарозумілий, жорстокий і безпринципний імператриця так принижує чоловіка дозволити їй просто побути поруч з ним...
За широмою в Су Ло серце тряслося, а на обличчі випадали складні почуття.
Вона завжди знала, що її Наньгун - видатна і гарна людина. Вона завжди знала, що багато жінок, побачивши Наньгуна, втрачали свою голову на все життя.
Адже, маючи перед очима такого блищаючого і незрівнянного чоловіка, як Нанґун Люнь, яким вони могли полюбити когось іншого?
Але вона не очікувала, що її Нангун буде настільки видатним.
Колишня імператриця "Коварного Шипа" так смиренно, так принижено просить, щоб просто побути поруч з ним небагато.