Глава 2556
Кажуть, що пан Бай Цзе був мудрим і хітером і навіть славився своєю підступністю. Спадщина, яку він залишив, безсумнівно не була простою.
Коли всі ввійшли в палац, то розійшлись у різні сторони і шукали можливих порад.
Су Ло спробувала щось відчути.
— Ну як? — запитав старший брат Чжен Ван, який весь час був поряд з нею.
Су Ло злегка похитала головою:
- Ніяких відчуттів.
Чжен Ван нахмурився. Чи це місце не руїни пана Бай Цзе? Інакше чому...
І саме тоді пролунав радісний вигук:
- Тут!
Це був голос Лі Луоміна.
Су Ло і Чжен Ван переглянулися і швидко рвали на звук.
Вони встигли побачити, як Лі Луомін з досадою затискає собі рот!
Так, у цей момент Лі Луомін гірко шкодував!
У всьому винна його надмірна тривога! Знайшовши прохід, він не зміг стримати радісного крику з метою похвалитися і перевершити Су Ло!
Але, закричавши, він відразу пошкодував про це!
Його крик привернув загальну увагу, а це означало, що він не зможе одноособово заволодіти спадщиною пана Бай Цзе.
— Це я перший знайшов! - Вискочив уперед Лі Луомін, намагаючись закріпити право першовідкривача.
Але на нього ніхто не звернув уваги. Всі, як один, кинулися до проходу.
Прохід був не дуже широкий, і в ньому могли поміститися лише двоє осіб, які йшли пліч - о - пліч.
Усередині було темно, хоч очей виколе. Навіть якщо дістати нічну перлину, вона не мала жодного сенсу.
Су Ло спробувала запалити маленьку вогняну кульку, але виявила, що навіть він не засмагає.
Як дивно...
З проходу підув холодний вітер, від якого в усіх волосся стабілізувалося дибки, а по спині пробіг мороз.
Довкола панувала суцільна темрява. Навіть ті, хто мав нічний зір, були сліпими як кошенята.
Іноді десь здалека доносився звук, ніби хтось тягав по підлозі щось важке. У цій тихій і темній галереї він звучав особливо моторошно.
Люди часто бояться невідомості.
Невідомість породжує багато здогадок, і в результаті людина залякує себе.
Старший брат Чжен Ван поплескав Су Ло по крихкому плечу і тихо сказав:
— Не бійся, скоро дійдемо до кінця.
Су Ло кивнула. Насправді, вона не боялась. У глибині душі вона навіть відчувала легке збудження.
Вони йшли темною галерею цілу годину, перш ніж перед ними з’явився слабкий проблиск світла.
Су Ло чітко відчула, як Лі Луоміна полегшила подих. Він відчув полегшення.
Наприкінці галереї були темні двері.
Вона була щільно закрита і не піддавалася.
Навіть об'єднавши зусилля, вони не змогли зсунути її на міліметр.
- Що робити? — все розгублено переглянулося.
Дорога вперед була заблокована. Невже доведеться повертатися?
Але що їх чекає, якщо вони повернуться? Щоб отримати спадщину пана Бай Цзе, потрібно йти тільки вперед, хіба не так? Здатись — значить здатися.
- Можливо... — Су Ло пильно дивилась у гладку поверхню дверей, уважно вивчаючи.
Дверна панель була гладкою, як дзеркало. Окрім білої порожнечі, на ній нічого не було.
Може, тут використано приховані символи?
Су Ло вже збиралася дістати зі своєї сумки синє зілля для вираження прихованого, але хтось її випередив.
Лі Луомін дюйм за дюймом ошукав дверну панель. Раптом його очі загорілися, в них проминула іскра радості!
— Сховані символи, тут точно повинні бути приховані символи! — Лі Луомін дістав з свого маленького мішечка флакон із синюхою, обмацнув у неї кисточку і почав обережно наносити на білу поверхню дверей.
"Ого!"
Там, де проходила кісточка, один за одним почали з’являтися приховані символи.
Глава 2557
Усі здивовано подивилися на Лі Луоміна.
Це просте питання, а вони не здогадалися? Вони думали про щось більш складне, як злиття елементів або об'єднання енергії.
Хто б міг подумати, що на дверях просто використовували приховані символи!
Лі Луомін був вражений. Він продовжував фарбувати двері, наспівуючи під ніс мелодію і пам'ятаючи нагадувати:
— Це я виявив!
Всі дружно його проігнорували.
Приблизно через чверть години Лі Луомін нарешті показав усі символи.
Су Ло поглянула і побачила, що це було завдання.
Завдання за алхімією.
Це завдання...
Су Ло втратила дар мови.
Тому що це було питання з пропущеним словом.
Це була дуже проста, але для звичайних практик бойових мистецтв - досить складна задача.
« Серед допоміжних складників, які необхідні для створення Зеля Слизання, яка квітка має синій колір?...»
Це питання, схоже, був спеціально придуманий для практик.
Тому що для будь-якого алхіміка, який досяг рівня майстра, це було найпростіше завдання, на яке неможливо не знати відповіді.
— Семизіркова трава! — Лі Луомін скинув кулаки і крикнув.
Двері зі скрипом відчинилися!
Усі подивилися на Лі Луоміна і трохи змінили свою думку про нього.
Тому що до цього моменту Лі Луомін показував себе з найгіршої сторони.
Кульція — це мізерна втеча, але вона є повільною, балакучою та задиракою. Він майже нікому не подобався.
Але в цей момент всі раптом зрозуміли, що Лі Луоміна все-таки є якась користь.
Коли Лі Луомін побачив відчинені двері, він мало не заспівав з радості.
Він з тріумфом кинув погляд на Су Ло, зарозуміло задирав підборіддя і, фиркнувши, відвернувся.
Хоча він нічого не сказав, його погляд і заговорив про зневагу до Су Ло.
Су Ло: «...»
Оскільки вже знайшовся безкоштовний зломщик замків, Су Ло не збиралася пропонувати свою допомогу.
Як би Лі Луомін не втішив, як би вона не провокувала її обличчя, на її обличчі весь час була легка і спокійна усмішка, наче вітер, що ковзає по гладі води.
Ніхто не сподівався, що цього разу це стане бенефісом одного Ліоміна.
Як тільки перші двері відчинилися, за нею поступила ціла хвиля магічних звірів.
Усередині таємної кімнати на них з ричанням кинулися однорукі Золоті вовки.
Їхня лють була брутальною.
Ці однорукуваті Золоті воли були близько тридцяти, кожен з них був могутнім і величним, витаючи вбивчу ауру.
— В атаку! — Змовив Чжан Ван, і всі кинулися в бій.
Су Ло, усвідомлюючи нестачу бойового досвіду, вирішила використати цю можливість, щоб відточити свою техніку пересування. Вона теж роїлася вперед, вибрала одного з найсильніших вовків і приєдналася до нього в поєдинках.
Якщо б мова йшла тільки про силу, Су Ло могла б відрубати голову цьому заступнику ватажка протягом десяти ударів.
Але вона не стала цього робити.
Коли її власна сила була більш ніж достатньою, Су Ло зосередилась на відробленні своєї техніки пересування, щоб об'єднати духовний рівень і бойову силу.
Крок вперед, спад, ухилення.
Знову крок вперед, спад, ухилення.
Су Ло повторювала ці монотонні рухи знову і знов.
Час минув.
Усіх однорукових Золотих Волків вбили Чжан Ван і Оуян Сі, але залишився лише той заступник ватажка, з яким билася Су Ло.
Лі Луомін вважав себе великим героєм, який працює головою, а не руками. Тому він з правом не вступав у бій.
Фея Лежаної Чистоти, як завжди, стояла в стороні, схрестивши руки на грудях, і спостерігала за тим, що відбувається.