Глава 2398
Він ось так я і заснув стоячи.
До якої міри треба було спати стоячи? І що ще більш неймовірно, так це те, яким вражаючим було його поява в такому стані.
Су Ло навіть подумала, що якби в той момент "Коварний Шип" і Чу Ян об'єдналися, то навіть виснаженому Наньгун Люню довелося б погано.
Вона пам'ятала, як Нанґун Люунь казав їй, що палац Коварного Шипа знаходиться в десятках тисяч чи від Елітового тренічного табору.
Та жінка говорила, що Наньгун у Десятитисячному крижаному ставку, а це означає: він одразу ж кинувся сюди...
Чим більше Су Ло думала про це, тим частіше їй стало шкода його і в носу защипувало.
Наньгун Луунь заснув.
Знайшовши куточок, вона дістала своє переносне ліжко.
На ліжку було все необхідне постільна білизна.
Су Ло обережно поклала Нанґун Льовня на м'яке ліжко. Він не відпускав її руку.
Тому Су Ло сама впала на груди Наньгун Левюня.
Су Лоя хотіла піднятися, але Нанґун Левунь обійняв її і, перевернувшись, потягнув за собою на внутрішню сторону ліжка.
Су Ло: «...»
Не встигла Су Ло нічого сказати, як знову розходилося його рівну дихання.
Наньгун Левуні, мабуть, дійсно втомився, тому спав дуже міцно.
Су Ло лежала поряд з ним, уважно розглядаючи сплячого.
Його обличчя, яке може перевернути світ, навіть уві сні було настільки прекрасним, що захопило дух і змушували забути про дихання.
У порівнянні з їхньою останньою зустріччю він сильно схуд, його обличчя стало блідішим, наче він переніс важку хворобу.
Його колись красиві і елегантні риси обличчя тепер були блідими, білішим днем денного світла, і ця виснажливість викликала жаль.
Навіть уві сні його брови були нахмурені, наче його щось тривожило.
Су Ло своїми тонкими білими пальцями ніжно провела по його лобі, розгладжуючи зморшки. Але варто було їй прибрати руку, як його брови знову нахмурилися.
Су Ло охопило азартний настрій, і вона знову й знов повторювала це, забувши про нього.
Минав час.
Наньгун Левуні, мабуть, був дуже втомлений. Тому він не перешкоджав Су Ло, а слухняно дозволяв їй грати з ним.
Су Ло раптом подумала, що Нанґун Льоунь пройшов такий довгий шлях і не їв. Треба приготувати йому щось смачненьке.
Як добре мати з собою особистий простір, це просто незамінна річ у подорожах!
Простір Су Ло був величезним, запаси — багатими і асортименти повні. Вона відразу поставила в глиняному горщику варитися улюблену кашу Наньгун Ліюня зі срібної рибки.
У той самий час вона приготувала ще чотири страви.
Смачний суп свіжої канави, огірки з грекими горіхами.
Чотири дуже прості, домашні страви, нежирні з мінімальною кількістю спецій — саме такі, які любив Нанґун Левюнь.
Коли Су Ло з любов’ю приготувала усі чотири страви, вона ще не встигла його покликати, як він прокинувся сам.
Щойно прокидався, він був сонним, на його прекрасному обличчі було написано невинність і розгубленість, з ноткою дитячої безпосередності, що дуже порадувало Су Ло.
Су Ло підійшла, поправила його змяте вбрання, причіпнула за худорляве обличчя:
— Прокидайся, прокидайся.
Наньгун Левуні надул свої вологі, повні губи і не кажучи ні слова, встав з ліжка та природно розтягнув руки.
Хіба Су Ло могла не зрозуміти, чого він хоче? Він хотів, щоб Су Ло допомогла йому одягтися.
Оскільки Су Ло була вдячна Нанґун Люню за те, що він так довго шукав порятунку, то цього разу не стала впертою і слухняно допомогла йому одягтися.
Глава 2399
Наньгун Льоуні опустив голову, дивлячись на Су Ло, яка була так близько.
Су Ло відчула, як на ній зосередився його гарячий погляд і з радістю підняла голову, щоб побачитись із ним.
Ясні очі Наньгун Льоюня сяяли, як чорний обсідіан, маючи здавалося, могутньою силою, від якої неможливо було відірвати погляд.
Він нахилився ...
Але Су Ло кашлянула і грюкала його по пружних ягодах:
- Все, можеш йти.
План Наньгун Левюня провалився, і він в серці осяяв.
Су Ло, яка вже втратила дар мови від цього до крайності інфантильного юнака, лише закочувала очі й взяла Наньгун Люня за руку, повела його до столу.
Незважаючи на те, що вони були надворі, оточення було дуже приємним.
Білий пухнастий килим, довгий прямокутний стіл з підходящою скатертиною і свіжі квіти.
Чотири страви, дві шкарпетки каші вже були акуратно розставлені.
Побачивши ці чотири страви, Наньгун Леуню пром'яв вогник, але згадавши, що ця дівчина відмовила йому в поцілунку, він навмисне нахмурився, мовчки сів, взяв палички і прийнявся неквапливо їсти.
Наньгун Левуні чекав, але так і не дочекався від Су Ло ні слова, що сильно образило його.
Він зачерпнув ложкою кашу і, раптом, кинув на Су Ло погляд:
- Тобі нічого запитати?
— М-м? — Су Ло подняла брову.
- Наприклад, про те, що хтось тобі погрожував? — Неприємним тоном запитав Нанґун Люнь.
Амулет зв'язку кожної людини міг активувати тільки він сам, інші не могли. Але, наприклад, коли господар вирощений з духовної ферми, то міг допомогти йому відповісти на виклик.
Наньгун Левуні по десять-сім раз на день дивився на ім'я Су Ло в амулеті зв'язку, тому відразу побачив останній запис розмови.
Але він був у замішанні, тому що не пам'ятав цієї розмови, і, судячи за часом, він тоді ще відновився в Десятитисячному крижаному ставку.
Тому Наньгун Люнґун, не задумуючись, почав допитувати маленьку сливову гілку.
Коли він був важко поранений, маленька злива дала дві третини своєї життєвої сили, щоб врятувати його.
Але Нанґун Люньн тоді схопив її за шию і стиснув так, що вона мало не задихнулася. Тоді він дізнався все про це.
Почувши слова Наньгун Люня, Су Ло спокійно подивилася на нього і продовжувала мовчки їсти кашу.
Наньгун Люун: "..."
Він спеціально прийшов, щоб пояснити їй все, а вона навіть не зреагувала?
Почувши погрози і образи маленької вершечки, хіба вона не повинна була розсердитися?
Чи ж вона не ревнувала, дізнавшись про існування маленької вершки?
Наньгун Левуні з гучним стуком кинув ложку назад в миску, і його великі, красиві чорно-білі очі сердито утупилися на Су Ло.
Су Ло не переставала їсти ложки каші, маринованих огірків і пекінської капустини. Вона їла спокійно і невтомливо.
Наньгун Левуні розлютився ще більше і незадоволеним тоном запитав:
- Ей, ти чула?
Су Ло спокійно кивнула:
— Угу.
Така реакція була не такою, як очікував Нанґун Люнь.
Побачивши її спокій, він відчув себе вразливим і почав негайно їй перелічити.
Су Ло потягнулася за огірком, а палички її відтворили.
Су Ло потягнулася за капустину пекіна — палички знову її випередили, схопивши той самий листочок на який вона націлила.
Дивившись на Нанґун Левюня, Су Ло в душі посміялася. Вона відклала палички і мовчки взялася їсти кашу.
І що в підсумку ...
Вона мала зачерпнути ложку каші і піднести до рота, як біла миска з котами вже опинилася перед Нангуном Люнем.
Су Ло: «...»