Глава 2108
На полі бою залишилося лише п'ять чоловік: Су Ло, так звана "простушка-дацзе" Рун Цзюнь, Янґ Мо і малий хлопець на ім'я Сьюн.
- Як вони могли залишити поле в такий вирішальний момент? Чи ж вони не розуміють, наскільки серйозною є ситуація? Негодяї! — Рун Цзюнь був розлючений, його кулаки кілька разів вдарили об стіну.
Якщо б вони з усіх сил намагалися, у них ще був шанс на перемогу, але тепер його було втрачено. Як можна було не злитися?
Янь Мо мовчав, але його тонкі губи були щільно стиснуті, видаючи крайню незадовільність.
Кулаки Сяо Суня були міцно стиснути, його обличчя тремтіло від гніву. Йому було соромно за поведінку їхнього лідера, який покинув поле битви в такий момент!
Тим часом, люди зовні башти, побачивши вибір 201-го, також були приголомшені. Тільки коли вони побачили, що 201-й з'явився перед ними цілим і неушкодженим, їхні вирази обличчя стали більш різноманітними.
- Цей 201 поводиться так безвідповідально! Це ж останній рівень, а він навіть не спробував битися, просто вийшов! І як ця людина може бути першою на нашій горі? Мені так соромно!
— Саме так! Хіба нас не засміють, якщо про це дізнається? Всі ж бачили перші кілька рівнів! Якби не ті двоє з Гори Окраїни, то наша Башта була б закрита на три роки!
- Ну, не можна так говорити. Хто винен, що ті двоє так видужували? Хіба це не викликає заздрості? Я цілком можу зрозуміти вчинок 201-го.
- Оскільки ніхто не може виконати завдання, то й тим двом не дамо його здійснити. Це ж людська природа.
І ось, багато людей почали відкрито обговорювати це прямо перед 201-м.
201-й відчував, що втратив обличчя, і збирався поспішно піти зі своєю групою, але тут його гукнув Нін Лао.
— Вже йдеш? Не хочеш знати, як вони пройдуть? — Нін Лао заклав руки за спину, його усмішка була доброю і привітною, але в очах промайнула ледь помітна насмішка.
- Пройдет? - 201-й зупинився, обернувся і подивився прямо на Нін Лао.
Нін Лао спокійно кивнув:
- Звичайно, минуться. Невже ти думав, що без тебе вони не впораються?
Тіло 201-го напружилося, і він холодно подивився на Нін Лао. Раптом цей чоловік розселився і з усмішкою запропонував:
— А давай заключим пари?
Пан Хранитель і Лен Сяо втратили дар мови, дивлячись на Нін Лао. Цей старий хрич що, помре якщо не заключить пари? Тільки що він виграв у них двох по ессенції душі, а тепер ще хоче зайнятися пограбуванням серед білого дня?
Нін Лао з посмішкою подивився на 201-го, кутки його губ насмішливо зігнулися:
— Потрясмо на те, чи зможуть вони пройти. Ставка — одна есенція душі, як тобі? Один до двох. Якщо я програю, віддам тобі дві.
Кулаки 201-го стисувалися ще міцніші. Він подумав: « Цей старий хрищ навмисно провокує його? »
У нього дійсно була есенція душі, але за всі ці роки він зміг накопичити тільки одну. Невже він дійсно поставить її на кон зараз? Якщо він програє, його серце вибухне від болю!
— Чи ти думаєш, що вони проминуть? — запитав Нін Лао, звертаючись до Господа Дядька. - Це і є лідер вашої Нижньої гори? Який же він...
201-й був чоловіком запальним і зухвалим. Як він міг зазнати такої провокації? Він холодно посміхнувся і дістав есенцію душі:
— Добре! Сперечаємося так спірним питанням! Хто ще боїться?
У лосьих очах Нін Лао мілина хитка висмішка.
Спочатку він мусив би самому готувати три ессенції душі, а тепер — чудово! Він просто подивився трохи уявлення і обманом отримав три штуки. Яка ж економія для нього!
Нін Лао з усмішкою подивився на ім'я Су Ло і неквапливо погладив свою рідку козляну борідку.
Глава 2109
На відміну від пересувної атмосфери зовні, всередині вежі панувала гнітюча тиша.
Усі, хто залишився живим, дивилися на Су Ло.
Рун Цзюнь заговорив першим:
— Капітане, ми не можемо впоратися з цими мутовані Дев'ятиокими Ядовитими Павуками. Може, нам варто здатися?
Рун Цзюнь думав, що якщо вони не змогли перемогти раніше, то тепер, коли їх залишилося лише п'ятеро, шанси на успіх малі. У його серці з’явилося бажання відступити.
Янь Мо теж мовчав, його тонкі губи були стиснуті в білу лінію. У цей момент він не відчував жодних сподівань.
Для них це було невиконати таку кількість дев’ятиоких Яковових п’ятеро. Краще було здатися.
Тільки простачка-дацзе залишалася незворушною. Їй не потрібно було ні про що думати чи турбуватися. Вона мала лише дотримуватися вказівок Су Ло.
Вона була їхнім мозком. Там, де її палець вказував, зрушується великий дубин.
Су Ло спокійно подивилася на них і запитала:
- Ви думаєте, що ми точно програємо?
Рун Цзюнь і Янь Мо переглянулися. Чи в такій ситуації у них ще є шанс на перемогу? Капітан жартує?
Вони не відповіли Су Ло, але їхні погляди чітко вказували на сумніви.
Хто б міг подумати, що Су Ло тільки спокійно посміхнеться:
— Ви занадто не впевнені в собі. Те, що ті люди пішли, для нас краще, ніж зло.
— А? — Рун Цзюнь був здивований.
Судячи з капітана, те, що ті кілька чоловік втекли було хорошим знаком?
Су Ло, наче прочитавши його думки, з усмішкою сказала:
- Звичайно, добре. Без них вашому капітану більше не потрібно буде відволікатися на те, щоб стежити, чи вони вдарять у спину. Хіба це не чудово?
— Но... — Рун Цзюнь сковтнув, ледве подивився на Су Ло і знову повторив: « Нас лише п’ятеро, а Дів'ятиоких Ядовитих Павів так багато...
У цей момент Рун Цзюнь і Ян Мо із тривогою спостерігали, як навколо них з’являються нові дев'ятиокі Ядовиті Павуки. Вони дуже сумнівалися словам Су Ло.
Аж раптом Дев’ятиокі Ядовитий Павукі кинулися на них, наче за командою. Їхні величезні тіла викрикували лють, а очі сяяли насиллям і голодом.
Так само як Су Ло та його команди знищили павуків, ці павуки мали знищити всіх людей.
Рун Цзюнь та його товариші крок за кроком відступали, на їхніх обличчях читався жах.
А зовні вежі багато людей були охоплені розчаруванням.
— Ех, вони з такою важкою працею дісталися до сьомого рівня і тепер все буде даремно?
— Справді, дуже шкода.
- Якби 201-й і його люди все ще були там, можливо, у них був би шанс на перемогу.
— Тепер, щоб Су Ло і її команда перемогли, потрібно, аби небо зжалились над ними.
Люди за межами вежі вважали, що цього разу Су Ло приречена на смерть.
Чи так думала Су Ло? У цей момент на її губах повільно з'явилася холодна насмішка, а в очах розпалився густий вогонь битви!
Рун Цзюнь, який стояв поруч, був у паніці:
— Капитан! Що робити? Нас оточать!
Свідомо про те, що на них наближається багато Дів’ятиоких Павів, змусили Рун Цзюня відчувати, як підкаяються його ноги.
— Ви не сильні в атакі, але ваша швидкість досить хороша. З усмішкою сказала Су Ло, дивлячись на них, бо вона знала, що всі вони були елементами вітру.
— Але ми зможемо бігати всього кілька хвилин! Та й який штовх просто бігати? — Рун Цзюнь був готовий розплакатися, вважаючи свою поезію абсолютно марною.