Розділ 2066
— Юна леді, повертайтесь. Якщо ви зареєструєтесь наступного місяця і знову прийдете на випробування, результат буде той же, - з холодною усмішкою вимовила струпна доглядачка, яку Су Ло прозвала "Матушка Істребителькою".
Су Ло нахмурила брови.
Випробовування наступного місяця її цілком б влаштовувало, але тоді вона не отримає амулет зв'язку!
У цей момент, коли вона відчула безвихідь, перед нею виникли дві білі нефритові таблички. Вони простягли руки, наче вирізані з чистого нефриту. Тонкими пальцями, витонченими суглобами, які злегка мерехтять м’яким світлом, видавалися витвором мистецтва.
— Брат Ло? — Су Ло глибоко надихнула, її ясні очі повільно зустрілися з глибоким поглядом Ло Іченя.
Темні крячки були прозорими, але бездонні — це ніби морська пучина - загадкові і незбагненні.
— Ворота скоро закриються, — несподівано усміхнувся Ло Ічень. Його погляд став ясним, як дзеркало, відображуючи світло сонця й місяця, сяючий і бездумний.
— Ох, да, так... — Су Ло поспішно схопила нефритові таблички. У цей час Вей Хуа, не втрачаючи ні секунди, з силою відштовхнула Матусю Істребільницю, змусивши її впасти на землю.
І відразу ж, як вихори, обидві дівчата кинулися до скручених воріт вежі Спокусань.
Червоні лаковані ворота залишали лише вузький прохід, завширшки всього один крок.
"Шух-шух -"
Дві тіні проникли всередину, і в той же момент ворота з важким скрипом закрилися!
Все сталося надто швидко, наче спалах блискавки. Матуся Істребітелька, збита з ніг, тільки зараз прийшла в себе.
Побачивши, як дві тіні зникли за воротами, вона люто вдарила кулаком по землі!
Порушення того чоловіка не було виконано! Прокляття!
Піднявшися на ноги, вона холодно подивилася на Ло Іченя, який стояв, склавши руки за спиною.
Ло Ічен, з його чорним волоссям, підв'язаними нефритовою стрічкою, виглядав елегантно і шляхетно. Його аура заглушила, виховуючи трепет і він здавався недосяжним. Така фігура була їй не по зубах, але вона все ж не втрималася від скарги:
« Пане Ло, ви навмисно використовували свою духовну силу для того, щоб затримати прикриття гріха. Хай це і Гора Окраїни, але навіть тут ви не можете самовільно! Я обов'язково докладу про це Раді Старійшину!
Так, в Елітному виправному таборі теж був свій Раду старшей.
Ло Ічень дивився на зникаючу фігуру Су Л. Його довгі вії опустилися, приховуючи емоції глибоко в око.
Він помахнув широким рукавом і кинув на Матушку Істребительку погляд. У ньому не було такої м'якості, що він дарував Су Ло. Його очі спалахнули холодним, пронизливим світлом, гострим, як клинок, що прорізає хмари!
— Ідти проти неї - не до добра, - його голос звучав як бездонна, а погляд, гострий, наче мурашка, проколов оглядальницю. Його тонкі губи злегка зігнулися, бо ти хочеш жити тихо.
Потім висока, холодна фігура наче розчинилася у промінях сонця і зникла без сліду.
Матуся Істребітельниця, пронизана цим поглядом, відчула, як її серце стисалося від жаху, ніби вона опинилася в крижаній безодні. Лише через чверть години після того, як Ло Ічень пішов додому, вона відчула, що її застигла кров почала поволі циркулювати і майже замерзла душа поступово відтаїлася.
Який жахливий погляд!
З тремтінням вона подивилася туди, де зник Ло Ічен. Хто б міг подумати, що Ло Ічень завжди такий м'який, як нефрит, і утончений, наче квітка, здатний на таку страхітливу силу?
З таким невиявленим майстром, як Ло Ічень, який захищає її, чи дійсно зможе людина вбити Су Л? І навіть якщо зможе, чи вдасться йому вислизнути з погоні Ло Іченя?
Коли Матушка Істребтелька подумала про це, то занурилась у глибоку задумливість.
Су Ло і Вей Хуа швидко увійшли всередину через червоні лаковані ворота.
Усередині їх зустріла крімшна темрява.
Су Ло, як і всі інші, була в повному замішанні.
Все сталося так раптово, що у неї не було часу навіть дізнатися, як проходить це випробування.
- Ти вже проходила його раніше? — запитала вона у Вей Хуа.
Глава 2067
Вей Хуа провела багато років у Башні тортур. На відміну від Су Ло, яка була тут новачком, вона напевно знала більше, але на превелике здивування Су Лє Ло Вей Хуа лише розгублена головою:
— Ні, я не проходила через це.
Су Ло почеса затилика. Добре, що вона не сподівалась занадто багато на свою простодушну подругу.
Вартова Башта Споріднена з семи рівнів. Очевидно, вони мусили підніматися шар за шаром. Вони розберуться по ходу справи.
Оскільки Су Ло і Вей Хуа прийшли останні, на першому рівні завантаженим у темряву, вони нікого не зустріли.
— Ходімо, підемо і подивимось. Вона повела за собою Вей Хуа, у якої не було жодних ідей. Вони знайшли кам’яну драбину і почали повільно підніматися.
Другий рівень вже був зовсім близько.
Але несподівано Су Ло зупинилася.
Вона повернула голову до Вей Хуа:
- Відчуваєш щось?
Вей Хуа подивилася на неї з невинним здивуванням і похитала головою. Потім ще раз покачала, підтверджуючи своє "ні".
Су Ло задумалася, намагаючись висловити свої почуття:
— Наприклад, чи ви не помічаєте, як до вас рухається слабка хвиля духовної енергії?
Хоча хвиля була майже не відчутна, Су Ло змогла її вловити.
Вей Хуа уважно прислухалася, а потім її великі, ясні очі знову звернулися до Су Ло з щирим здивуванням. Вона серйозно похитала головою.
— Може, тиск надто слабкий і ти просто не можеш його відчути? — Су Ло задумливо доторкнулася підборіддя, як завжди, коли роздумувала.
У цей момент з темного кута пролунав виразний звук кашля:
— Кхе-кхе... Кхе-кхе ...
Су Ло і Вей Хуа переглянулися і швидко попрямували до джерела звуку.
Їхній рух був стрімким, і вони вже були на місці.
Тепер Су Ло могла чітко побачити людину, яка лежала в кутку — він був весь у крові і з носа постійно текла червона струйка. Слабкий і виснажений, він притулився до стіни і подивився на Су Ло та Вей Хуа, які підійшли до нього. Коли його погляд впав на Вей Хуа, в очах мигнула іскра Жвавості.
— Хм? — тихо здивувалася Су Ло.
Хто б міг подумати, що вона зустріне знайомого в Башні Спокуси? Вона вже бачила цього чоловіка раніше, і не тільки вона - Вей Хуа знала його набагато краще. Адже це був один з її колишніх подружок.
Колись він входив до групи, яка слідувала за Вей Хуа. Вони з’явилися із важливою зовнішністю до вилли Су Ло, сповнені зарозумілості та погроз, але врешті - решт були розбиті нею в пухах і прах. Цей хлопець був одним з тих, кому довелося збирати окуляри щоб викупити себе з її рук.
Вей Хуа, побачивши його, навіть бровю не повелася. Її погляд залишався спокійним, ніби вона дивилася на звичайний камінь.
А ось підручний, дивлячись на Вей Хуа, задрижав від хвилювання. Його тіло не рухалося, але він весь трясся, ледве не плачучи від захоплення, і повторював:
- Велика сестра... Велика сестра... У-у...
Вей Хуа, схиливши голову набік, здивовано дивилася на незнайомця, намагаючись згадати, де могла його бачити. Однак, не згадавши про це, вона сказала йому і дитячій безпосередності:
- Чому він плаче?
Цей чоловік такий великий, а плаче так, ніби це в порядку речей? Його плач, як комаріний гул, дратував Вей Хуа. Вона в думках бурчала, махаючи рукою з голковим виглядом і ніби перед нею лежала купа поганого пахнучого сміття.
— Пфф... — Не отримуйсь, Су Ло розсміялася.
Вей Хуа була просто чарівною.
Хоча ті люди зрадили її, вона не тримала зла, не мстила і навіть не збиралася цього робити. Але тепер вона помстилася — це найкращий спосіб забути про них і повністю ігнорувати їх.
- Ти його не впізнаєш? — З усмішкою запитала Су Ло у Вей Хуа.
Та нахмурила брови, замислилась і чесно кивнула, а потім похитала головою:
— Здається знайомим.