Розділ 2016
Однак Вей Хуа, одержимий битвою, очевидно не стосувалася тих, хто може вирішити все мирним шляхом.
Її очі розширилися від гніву:
- Жорсткого м'яса немає, а ти хочеш говорити зі мною спокійно?
Жарне м'ясо? Очі Хуа Ці загорілися. Якщо цій божевільні потрібно тільки м'ясо ...
- Все м'ясо Зеленоокою Ядовій Ґлотки твоє! Мені нічого не треба! - Схітріл Хуа Ці, помітивши, що вона не надто розумна.
- Думаєш, я дурна? — Холодно посміхнулась Вей Хуа.
Цей потворний звір зморшкуватою шкірою явно не викликав у неї апетит! Їй був потрібен її семихвостий олень!
Хуа Ці подумки витер піт. Він подумав: « Я справді думав, що ти дурна. Але хоч у тебе й мало мозку, але все-таки хитрості вистачає."
Звичайно, якщо Вей Хуа озвучила свої думки, то Хуя Ці відразу допоміг би повернути оленя. Але шанс на мирне рішення був пропущений.
- Я вбив цю Зеленооку Одовиту Головку. Не можеш же ти все забрати? Залиш хоч щось мені! Навіть сама Глотка була сита, коли гризла то пахуче м'ясо... — намагався домовитися Хуа Ці.
На жаль, він не знав, що саме ця фраза стане для нього фатальною.
Обличчя Вей Хуа спотворилося від люті. Неначе під впливом якогось духу, вона запитала:
- Ти бачив, як вона їла мого оленя?
— Так, — кивнув Хуа Ці, не знаючи, що це був семихвостий олень, і просто намагаючись догодити їй.
Хто б міг подумати, що в наступну секунду Вей Хуа вибухне гнівом!
- Ти бачив і не зупинив її? А-А! — Вей Хуа обезуміла. Вона направила дубину, яка вилучає холод, на захопленого Хуа Ці. Досить балаканини! Прийми мой удар!
Бідний Хуа Ці так і не зрозумів, в чому помилявся. Раптом на нього зрушилася хвиля дикої, руйнівної енергії!
— Чёрт! — Вирубався він, в жаху тікаючи геть.
Але хіба Вей Хуа могла так легко його відпустити?
Той факт, що він бачив, як Зеленоока Ядовита Глотка їла, і не втрутився, остаточно вивів її з себе.
І ось бойова маньячка Вей Хуа гналась за ним з дубиною, а нещасний Гуа Ці втік, втративши всяку гідність.
На землі Зеленоока Ядовита Ґлотка, яка прикидалась мертвою, прикрила одне око і обережно озиралася. Побачивши, що люта жінка б’ється з підлим чоловіком, вона тихенько шевкла лапами, аж раптом прийшла до тями і швидко вмилася з поля бою.
Тим часом Вей Хуа продовжувала наносити удари дубіною по Гуа Ці, змушуючи його кричати від болю.
— Эй! Божевільна! Якщо хочеш бити мене, убий спочатку Зеленооку Ядовову Головку! Вона ще жива і може втекти, поки ми тут возимося! — крикнув Хуа Ці.
Це була лише хитрість, щоб виграти час. Він хотів втекти, поки Вей Хуа буде зайнятою звіриною і привести свого старшого брата, щоб розібратися з нею.
Його слова дійсно змусили Вей Хуа замислитись. Хто був її головним ворогом? Звичайно, злодійка Зеленоока Ядовита Ґлотка!
Вона різко обернулася, щоб подивитися на звіра, який мав лежати на землі.
Хуа Ці теж повернувся...
Цей погляд змусив його захотіти врізатися у стіну!
Зеленоока Ядовита Ґлотка втекла... Вона дійсно втекла!
Гнів Вей Хуа, який почав утихомирюватися, раптово спалахнув з новою силою. Вона тнула дубиною в Хуа Ці:
- Як ти міг дозволити їй втекти! Прокляття!
Глава 2017
Хуа Ці і уявити не міг, що його пропозиція обернеться така трагедія. Він був готовий розплакатися.
Він хотів нагадати Вей Хуа: « За своєю Зелено-окою Ядовитою Глоткою, а то вона зовсім пропаде! »
Але дубіна Вей Хуа впала на нього, як град, і він ледве встигав ухилитися, не кажучи вже про те, щоб давати їй поради.
І Вей Хуа, з її прямолінійним мисленням, міцно тримала Гуа Ці і не збиралася його відпускати.
"Бам!" - Великий удар дубини відправив Хуа Ці в політ. Він спіткнувся і впав обличчям в бруд.
Потім Вей Хуа, величний день свого життя, прийшов йому на спину. Роздався хруст кісток, а хребет помістився в кількох місцях.
Хуа Ці взмок від болю, холодний піт струшився по його лобу, але він не наважився навіть скрикнути.
Він розумів, що йому слід видати звук і дубина відразу ж опускається на потилицю.
— Сетрице, сестоца, скажи, чого ти хочеш? Благаю, скажи мені... — Хуа Ці, приведений до землі, мало не плакав.
Вей Хуа пихато пройшлася носком по його спині.
— А-а! — Він вигукнув: « Я не можу стримати сліз, які вилинули з його очей і помішалися зі соплями.
— Ти знаєш, хто я така? — Вей Хуа гримнула себе по грудях, видаючи гучний звук.
« Чому мені знати, що ти за божевільна і звідки взялася? » — подумав Хуа Ці, аж поки сльози текли по його щоках.
- Я бос Половіни Гори! Ти чув про мене? — Холодно фирснула вона.
Що їй відповісти? У Гуа Ці розболілася голова через напруження.
Він вибрав варіант, який, як йому здавалося, не роздратує її ще більше, і поспішно закидав:
— Чув, чув! Ти така! — Він показав їй великий палець, а про себе проклинав: « Хто в біса знає, босе ти якийсь половини Гори? Якби я знав, що ти така психопатка, давно б втік!»
Вей Хуа суворо зрушила брови і знову силою:
- Я чув, як посміяв мене розізлити? Це обтяжує твою провину!
Хуа Ці хотіли стати перед нею на коліна. Невже навіть така проста дія може викликати в неї гнів? А якби він сказав, що не чув про неї, то ця божевільна жінка сказала б: « Не чула би мене? Смерть тобі!» - і розмозила б йому голову дубиною?
Ця думка вразила його, як у лихоманці.
- Ти повинен мені компенсацію! - Наостанок згадала Вей Хуа, навіщо гналась за Хоа Ці.
Хуа Ці крадькома витер сльози, подумавши, що сьогодні явно не перевірив гороскоп перед виходом.
- Чим ти мені заплатиш? — Вей Хуа змінила позу грізної гори на більш розслаблену: приселила поруч з головою Гуа Ці, підперла підборіддя руками і заморгала.
Хуа Ці шмигнув носом і прохріпел:
- Чого ти хочеш? Тільки скажи, я все дістану, добре?
— У тебе правда є все? - Очі Вей Хуа загорілися. Вона з подивом подивилася на нього і різко схопився.
У Хуа Ци сталося дуже погане передчуття...
Що замислила ця божевільна?
Але він не встиг пригадати, як світ закрутився перед очима. Він мало не знепритомнів, а прибувши в себе побачив...
Ця психопатка почала нишпорити у нього по кишенях!
- Гей, гей, що ти робиш? Не чіпай мене! Можеш забрати гроші, але не честь! — Хуа Ці був ужасно. Він уявив, як Вей Хуа навалюється на нього, наче гора Тайшань, і намагається взяти його силою і зрозумів, що ось-ось помре!