Глава 1848
- Це був ти? — Голос гросмейстера Ронг Юня був спокійний, наче не існувало ні хвиль, ні вітру, ані диму, і вогню.
Він вказав пальцем на Дунфан Сюаня. Хоча в його жесті не було жодного натяку на загрозу або агресію, він відчув, як у цей момент застиг його серце.
Він був уже на пікі свого розвитку, досягнувши Святого рангу, але чому ж він так боявся гросмейстера Ронг Юня? Дунфан Сюань лаявся за свою слабкість. Однак він відважився подивитися на гросмейстера, піднявши голову.
Очі Ронґ Юня були занадто яскравими, вони виблискували, наче нескінченне сонце, і жали очі Дунфан Сюаню, викликаючи сльози.
Дунфан Сюань не міг знайти в собі сили відповісти.
Погляд гросмейстера повільно звернувся до Лі Яомані. Від цього погляду серце другого почало тремтіти з такою силою, що він не знав куди піднімати свої руки і ноги.
Лі Яойань подумки лаявся за те, що не виправдав очікувань. Хоча він мав повагу до старійшини, але раніше не відчував такого страху.
Насправді, Лі Яйоань не знав.
Су Ло не тільки відповідала масштабам Наньгуна Люня, але й була цілковито протилежною Ронгу Юню.
Ронг Юнь жив на самоті, але Су Ло була єдиною, про кого він міг піклуватися. Більшість представників еліти, які трималися осторонь від світських справ, воліли приховувати свої слабкості і жити в страху.
Навіть він сам не зміг би застосувати до неї силу, але ці маленькі люди не тільки побили його дівчинку, а й пустили їй кров!
Ця думка розлютила Ронг Юнь, який завжди був байдужий до Бога!
Повітря наповнилось силою, наче це був могутній монарх, і велика частина цієї сили зосередилась на Дунафан Сюані та Лі Яоюані. Вони були налякані до краю.
- Ви хочете зробити це самі чи це має зробити крісло? — Слова Ронг Юня були легкі, наче вітерець. Його очі були як давній колодязь без жодної рябі. Але для всіх, хто чув його, це прозвучало як виклик з шеолу.
Його слова були різкими, але всі зрозуміли їх.
Він запитав:
— Що ви обрали: Дунфан Сюань і Лі Яоман, самогубство чи смерть?
Дунфан Сюань і Лі Яоман обмінялися поглядами.
Особливо спочатку були змішані почуття.
Зовсім недавно він зверхньо говорив Бієнн Юїну, що вони самі повинні вибрати спосіб смерті. І ось тепер подібне сталося з ним, і заплата наздогнала його швидко.
Су Ло витерла кров з кутка рота, з посмішкою подивилася на Дунфан Сюаня і розсміялася, радіючи чужому нещастя.
Звичайно, вона не могла порівнятись з Дунфаном Сюанем по силі, але це не мало значення. У неї був майстер, який завжди захищав її. Чого вона боялася?
Лі Яойань був наляканий, і його м'язи затремтіли. Але він зібрав всю свою мужність і обережно вклонився гросмейстера Ронг Юню:
- Гросмейстер, це особиста справа молоді. Навіщо перейматися такими дрібничками?
Він хотів сказати, що це справа молодих, і гросмейстер Ронг Юнь не повинен втручатися.
Це нагадувало бійку між дітьми, і те, що дорослі вирішили помститися, здавалося безглуздим.
Дунфан Сюань теж нахилився і шанобливо вимовив:
— Якщо гросмейсейстер Ронг Юнь хоче брати участь у змаганнях, я думаю, що мій майстер буде радий супроводжувати вас. Що ви на це скажете?
У той час боротьба між старійшиною Лі та Наньгун Люнем також закінчилась, але старійшина Лі не наважився вийти вперед.
Він і Ронг Юнь належали до одного покоління, і якби він вирішив змагатися з ним, це могло б стати справжнім випробуванням...
Глава 1849
Погляд Ронґ Юня, наче гострий меч, проколов обличчя Дунфан Сюаню і Лі Яоюанья, а на його губах з'явилася слабка усмішка.
— Здається, ви самі вирішили бути вбиті, - сказав він, і його слова прозвучали з надзвичайно легкою легкістю, наче він говорив про щось незначне. Його слова проігнорували наміри пари, і в цей момент стало зрозуміло, що перед обличчям абсолютної сили всі інтриги та змови подібні до паперових тигрів.
Хоч би які підступні плани будували Дунфан Сюань і Лі Яань, перед обличчям цієї сили вони були безсилими.
Коли востаннє він відчував зло? Здавалося, це було багато років тому. Довгий час Ронґ Юнь був байдужим, але тепер він зрозумів, наскільки сильно бракувало такого настрою. На жаль, в його оточенні було небагато людей, які могли викликати у нього такі емоції. Він тихо зітхнув у глибині душі.
Почувши слова гросмейстера Ронг Юня, Дунфан Сюань і Лі Яуінь подивилися один на одного, не знаючи, як реагувати.
Ронг Юнь продовжував слабо посміхатися, але його очі були холодні, наче лід, а в очах Дунфан Сюаня читалися кривавий намір.
"Що ж робити?"
Холодний піт виступив на чолі Дунфан Сюаня, утворюючи маленькі бісеринки, які повільно сходили вниз.
— Останні слова? — Він люб’язно запитав майстер Ронг Юнь.
Він вже дав карти, і змінити щось було неможливо. Його погляд був холодний, наче він дивився на безживе тіло.
Але навіть для трупа гросмейстер Ронг Юнь повинен був виявити доброту і ввічливо запитати, чи не хочуть вони сказати свої останні слова.
Серце Дунфан Сюаня стиснуло від горя.
Але хіба він міг просто сидіти і чекати смерті?
Дунфан Сюань не був таким дурнем.
У цей час він зустрівся поглядом з Лі Яоюанем в повітрі і урочисто кивнув йому! Якщо це тупик, то краще боротися з усіх сил! Тільки так у них був шанс на порятунок!
Зрештою Дунфан Сюань вважав себе Святим і не збирався відступати перед грізним майстром Ронг Юнем.
В одну мить два білих вогню кинулися до гросмейстера! Дунфан Сюань і Лі Яоман вирішили завдати удару першими, бо тільки так вони могли сподіватися перемоги!
Але те, що сталося далі, стало для них справжнім потрясінням. Незважаючи на люті атаки двох сильних воїнів, гросмейстер Ронг Юнь залишався невгасимим, навіть не шевелячи жодних м’язів.
Світ наче замер.
Дунфан Сюань і Лі Яомані продовжували свої атакуючі маньєри, але раптово їхні тіла наче скам'яніли, ставши твердими, як морозиво. Це виглядало дуже забавно.
Навіть їхні найбільші прийоми залишилися безрезультатними.
Здавалося, що весь світ опинився під контролем гросмейстера Ронг Юня.
Хоча Дунфан Сюань не міг поворухнутися, його розум був активний. Він був готовий розплакатися від горя і розчарування! Він думав, що навіть якщо не зможе вбити гросмейстера Ронг Юня, то хоча б може поранити його і залишити шрами. Но...
Не кажучи вже про шрами, жодного руху не досягло своєї мети, і бій був закінчений.
Чи можна уявити щось більш трагічне?
Дунфан Сюань був близький до того, щоб розплакатися.
Навіть Су Ло була приголомшена цією сценою. Вона довго не могла прийти в себе, а потім радісно захолола у долоні і розсміялася:
— У мене все ще є могутній майстер. Як ці нікчемні люди сміються бути пихатими передо мною?
На мить Су Ло відчула себе гордою, але гросмейстер Ронг Юнь клацнув її по лобі.
« Не будь таким зарозумілим, — з усіх сил зберігай спокій і промовив серйозно.
— Ауч, боляче ж, — вигукнула Су Ло, її очі наповнилися сльозами, а гарний рот скривався від болю.