Глава 1766
- Що ти хочеш сказати, зухвала дівчина? — запитав Дунфан Сюань, схрестивши руки на грудях і дивлячись на Су Ло з зарозумілістю та неквапливістю.
У цей момент від нього виходило героїчне і зухвале відчуття, ніби він міг керувати погодою по всьому світу.
Су Ло холодно глянула на нього, але мовчала. Вона не знала, які таємниці приховані в її думках, але була переконана, що ситуація повинна змінитися. Здавалося, що для цього ще не настав час.
Побачивши, що Су Ло не відповідає, Дунфан Сюань посміхнувся ще ширше:
- Здається, небеса все ще стежать за мною. Остаточна перемога все ще в моїх руках, чи не так?
- Невже? — куточок рота Су Ло скривався в примарній усмішку, на її обличчі з'явився безтурботний вираз.
- А ти так не думаєш? — запитав Дунфан Сюань, крок за кроком наближаючись до Су Ло, його тіло нахилилося. Вони були так близько один до одного, що гаряче дихання Дунфан Сюаня торкнулося обличчя Су Ло.
У її серці шаленіла лють, і їй хотілося розірвати Дунфан Сюаня на частини, але вона не дозволила собі показати свою справжню силу і тільки з легкою посмішкою сказала:
- Роби, що хочеш, навіщо питати мого дозволу?
Дунфан Сюань ледве не постраждав від люті Су Ло, і його тіло охопило полум’я.
— Якщо ти така смілива, що не хочеш пити, коли тебе просять, а бажаєш штрафну, то я буду діяти жорстко, — Дунфан Сюань стиснув горло Су Ло.
Його рух був настільки швидким, що Су Ло не встигла зреагувати, як її тіло виявилося скутим і вона не могла поворухнутися.
- Витягни всі ці пігулки, — перш ніж Дунфан Сюань рушив з місця, він згадав про важливу справу.
Він згадав, що у Су Ло була партія пилюку для зсідання крові імператорського рангу. Це були чудесні ліки, які могли врятувати навіть мертву людину і виростити м’ясо на кістках.
- Пилюля зсідання крові імператорського рангу? — З холодною усмішкою сказала Су Ло, впевнена у своїх силах, свідомо затягуючи час.
- Тобі потрібна ціла шия або пилюка зсідання крові імператорського рангу? — З зловісною посмішкою сказав Дунфан Сюань, його погляд був повний хитрості.
— Пілюлі зсідання крові імператорського рангу, — відповіла Су Ло. — Ти впевнений, що хочеш її отримати?
- Доставай все! — З силою вимовив Дунфан Сюань.
Су Ло, помахавши рукавами, витягнула пляшечку з пілюлями зсідання крові імператорського рангу. З легкою посмішкою вона сказала:
- Якщо вже ти так хочеш, то бери.
Без найменшого коливання вона поклала в руку Дунфан Сюаня безцінні пігулки, які були для нього справжнім скарбом, але на його обличчі відображалася настороженість. Він завагався і засумнівався.
Його похмурий і холодний погляд, не кліпаючи, був стриманий на Су Ло. Су Ло, спокійно вийнявши його погляд, вимовила з легкою посмішкою:
- Тепер ти можеш відпустити?
Коли вона побачила її спокійного і неквапливого вираз обличчя Дунфан Сюаня стало ще похмурішим. Він нерухомо втупився на неї і запитав холодним тоном:
- З цими пігулками щось не так?
- А що з ними може бути не так? - Стала спантеличеною Су Ло. - Якщо тобі не подобається, поверни їх мені.
З цими словами вона простягнула руку, бажаючи забрати пілюлі назад, але як міг Дунфан Сюань віддати те, що вже було в його руках? Він ухилився від руки Су Ло, потім висипав собі пігулку і сунув її в рот Су Л:
- Спробуй перша.
Не давши Су Ло можливості вимовити хоч слово, він без пояснень запихнув пилюку в рот, змусивши її проковтнути.
Су Ло задихалася, поки не закашлялась. Вона з усіх сил чинила опір, але виходу не було. Їй залишалося тільки безпорадно відчувати, як пігулка повільно опускається в її горло.
Дунфан Сюань пильно спостерігав за Су Ло, намагаючись вловити найменші зміни у виразі обличчя.
Дівчина сиділа, притулившись до стіни і важко дихала. Її волосся було в безладді, а на обличчі віддзеркалювалося глибоке розчарування.
Глава 1767
Дунфан Сюань не відлучаючись дивився на Су Ло, намагаючись вловити кожен її рух, боячись пропустити щось важливе.
Су Ло, притулившись до стіни, робила глибокі вдихи, але її обличчя залишалося нерухомим.
Час минув, а вираз її обличчя залишався незмінним, і серце Дунфан Сюаня поступово заспокоювало.
Нарешті, він не витримав і розсміявся.
- Мертва дівчинка, схоже, ця пляшка з ліками дійсно варта того. Я з радістю прийму її.
Задушившись від сміху, Дунфан Сюань засунув пляшечку в нагрудний кишеню.
Брови Су Ло злегка намочилися, але він цього не помітив.
Бачачи, що вираз її обличчя не змінився, Дунфан Сюань розсміявся ще більш самовдоволено.
- Тут є й інші ліки, чи не так? Діставай їх усі! « Його голос звучав глибоко і зловісно, а злі лапи потяглися до Су Ло.
- Інші? Що ще тобі потрібно? – запитала Су Ло, нахмурив брови.
- Лікарні пілюлі, кришталеві камені і скарби, які ти отримала під час розиграшу призів, — Дунфан Сюань, здавалося, добре розумівся у цій темі.
Су Ло холодно глянула на нього. Вона згадала, що під час першого випробування, коли з’являлися призи, Дунфан Суаня не було поруч. Очевидно, Лі Аочен повинен повідомити йому про це.
- Так ти віддаси їх мені? — запитав Дунфан Сюань з лукавою посмішкою, крок за кроком наближаючись до Су Ло, а потім нахилився і подивився на неї зверху вниз.
- А якщо я скажу, що не віддам їх тобі? — Я сказала Су Ло з легкою посмішкою, ніби це не турбувало її.
Дунфан Сюань задумливо потер підборіддя і з холодною посмішкою сказав:
- Не віддаси? Тоді... - його погляд, повний пристрасті, зупинився на Су Ло, наче в ньому танув глибокий сенс.
- Що ти хочеш зробити? — запитала Су Ло, зимно окинувши його поглядом.
- Нічого, якщо ти не віддаси їх, боюся, твоя незайманість... — Зловісно сказав Дунфан Сюань з зловісною посмішкою, простягаючи кігті.
- Дунфан Сюань, як ти смієш! — Викрикувала Су Ло з тривогою.
- Немає нічого такого, на що б я, Дунфан Сюань, не наважився, — з демонічною посмішкою, повною озлобленістю і Дантан Суань вимовив ці слова, ніби звертаючись до самого себе. - Хіба ти не завдала шкоди Яо Яу, через що її репутація була знищена? Тоді я дам тобі відчути це відчуття!
У цей момент в голові Су Ло пролунав голос Малого Каменя. Його слова, здавалося, змінили ситуацію, і Су Ло вдалися переляканою, поклавши у руку Дунфан Сюаня всі кришталеві камені та ліки:
– Хочеш - бери. Бери все.
Не встигла вона договорити, як її фігура швидко відступила. Побачивши, як Су Ло так швидко віддаляється, Дунфан Сюань раптово відчув погане передчуття, але коли він спробував щось зробити, було вже надто пізно.
Його попісяли громові гарчання. Дунфан Сюань інстинктивно повернув голову назад і побачив маріонетку Бога Бітви, яка дивилася на нього парою темно-зелених очей, що випромінюють кровожадні та дикі промені світла.
Серце Дунфан Суаня сповнювалося радістю. У його серці все ще був слабкий вогник надії, адже ця маріонетка, в яку він вклав стільки своїх духовних сил, не повинна була піти проти нього, вірно?
У той же час, Су Ло задалась тим самим питанням. Однак, на відміну від Дунфана Сюанія, вона мала набагато більшу інформацію. Її вірний маленький Камінь, який завжди говорив тільки правду, розкрив їй всі карти.
Голос Малого Каменя був тихим, але дуже виразним:
- Дунфан Сюань такий наївний! Перш ніж маріонетка Бога Бітви вичерпала всю свою духовну силу, він наповнив її ще більшою кількістю. Можливо, він все ще сподівається, що ця маріонетка стане його?
Почувши ці слова, Су Ло не могла стримати сміх. Невже Дунфан Сюаню так не пощастило?