Глава 1754
Коли дивне водне створіння пало, маленький Камінь, підкинуте ударом Дунфан Сюаня, важко приземлився на землю.
Дунфан Сюань, подивившись на безжиттєве тіло водного створіння, в душі підвищився своєї невдачі. Потім він, крок за кроком, впевнено підійшов до Малого Камені. У його кутках рот заграв надмена висмішка, наче переможець.
Цього разу маленький Камінь був серйозно поранений, і йому довелося докласти великих зусиль, щоб піднятися.
Дунфан Сюань звисав на нього, і в його частинах рота мигнула насмішлива ухмилка:
- Не важливо, хто ти, старший Мо-старший чи ні, цього разу ти повинен померти!
Маленький Камінь, задихаючись, холодно дивився на нього.
Дунфан Сюань міцно стиснув у руці крижаний меч, який під променями сонця випромінював холодне світло і, поки маленький Камінь піднімався, меч летів до нього тихо потріскуючи.
Тільки - но роздався клацання, права рука Малого каменя була відрубана! На щастя, він встиг ухилитися від удару, інакше полетіла б голова.
Су Ло була настільки стурбована, що на її очах ось-ось виступили сльози, н зараз вона лежала на землі, не в силах поворухнутися, нічого вже й не кажучи про те, щоб покликати на допомогу.
Довга рука впала на землю. Але маленький Камінь навіть не тремтів, наче ця рука до нього не мала ніякого відношення.
Дунфан Сюань зробив ще один крок і став ще дикішим.
Видно, як його губи скинулися в зловісну посмішку. Його очі горіли насмішкою і знущанням:
- Не очікував, що ти такий стійкий! До речі, наступного року буде річниця твоєї смерті! - Дунфан Сюань помахнув мечем і, не думаючи, мітив його.
Маленький камінь нахмурився, адже тепер він був змушений здатися. Хоч він старався з усіх сил, то не зміг протистояти потужній атакі Дунфан Сюаня на піку своєї форми. Проминув біле світло, і на грудях Малого Каменя з’явилася довга рана, яка хлинула кров. В одну мить одяг на його грудях огорнувся у червоний колір від крові.
Однак маленький Камінь не поворухнувся так, ніби його тіло було позбавлене цієї глибокої рани.
Дунфан Сюань, дивлячись на цей стійкий камінь, відчув, як в його очах розпалюється спрага вбивства. Він знав, що жорстокість до інших не має значення, але якщо людина поводиться жорстоко з собою, то це вже безжалісно. Така людина була справді жахливою, і її серце було ще сильніше спрагле помсти. Якщо він не вб’є свого ворога, то отримає довічну відплату. Він викликав глибокий, ледь стримуваний страх у Дунфана Суня.
Дунфан Сюань витягнув ліву руку, і раптово з неї з'явився ще один меч. Тепер він мав по мечу в кожній руці, і його сила постійно зростала.
Меч затанцював у його руці; кожне його рух було руйнівною силою, яка могла б призвести до смерті. Він невтомно атакував маленький Камінь, а той, задихаючись, просто ухилявся вліво і праворуч. Кілька разів він ледве не загинув під рукою Дунфан Сюаня, але щоразу йому вдавалося уникнути неминучої загибелі. Але на його тілі з’являлися нові сліди — шрами від меча.
А тому, що маленький Камінь раз за разом ухилявся від ударів, вбивчий намір Дунфан Сюаня росло. Його рухи ставали дедалі сильнішими і сміливішими!
Несподівано маленький Камінь послизнувся і впав на землю, втративши рівновагу. Його фігура в цей момент виглядала дуже жалюгідною.
У цю мить Дунфан Сюань зупинив йому всі шляхи до відступу: спереду, ззаду, зліва і праворуч. Здавалося, що єдина дорога до знищення — це шлях до загибелі.
"Тепер подивимося, куди ти зможеш втекти!" - подумав Дунфан Сюань, знаючи, що навіть якщо б у старійшини Уреї Мо були крила, він все одно не зміг би сховатися від нього.
Глава 1755
Дунфан Сюань був переконаний, що старший Зрад Мо вже не може протистояти. Якби він мав силу, чи дозволив би йому втратити одну з рук?
Гордий, він не помітив насмішку усмішку, що мигнула в очах Малого Каменя.
У той момент, коли Дунфан Сюань збирався завдати вирішального удару, сталося щось несподіване — тіло старійшини передка Мо злетіло вгору, як куля, і попрямувало прямо до нього!
Дунфан Сюаня був вражений, але перш ніж він прийшов до себе, маленький Камінь вже стояв поряд з ним.
Вибух проколов землю і небо. Здавалося, що старійшини Зрадка Мо були прив’язані до тіла сотні кілограмів тротіла. І весь цей тротил був запалений одночасно, вибухнув в долі секунди.
У небо зминулося безліч полум’я, і величезна площа стала густо чорною.
Тіло старійшини Мо було розірвано на шматки вибухом, а шматочки м’яса розлетілися по - різному.
Дунфан Сюань, який був найближче до Старої Скелі Мо, мусив діяти швидко. Він напав і навмисно підірвався. Як він міг дозволити Дунфан Суаню втекти?
Дунфан Сюань зіткнувся з сильною атакою; він намагався втриматися на ногах, але зрештою не зміг стримати гучний кашель. Потім, з болючим « ох" (з його рота) хлинула кров.
Зазвичай зробити кілька плівок кров’ю було звичайно, але цього разу Дунфан Сюн майже викинув з себе внутрішні органи. Було очевидно, наскільки сильним був удар його тілу, коли старійшина Предків Мо вирішив підірвати тіло.
У Дунфан Сюаня не було часу на роздуми, нічого вже й сказати про Су Ло. Він негайно сів, схрестивши ноги, і закрив очі, намагаючись швидко увійти в стан відновлення. Навіть найменше зволікання могло сильно вплинути на його подальше розвиток.
Су Ло, яка була недалеко від нього, жахнулася через криваву сцену, що розгорнулась на землі внаслідок самопідривів. З її серця вирвалося приплив смутку, але перш ніж вона встигла зануритися в смуток, у її голові пролунав холодний, сильний і високомірний голос:
- Ти плачеш? До чого тепер сльози? Мій тато ще не помер!
Незважаючи на те, що її відрубали, цього разу Су Ло була дуже щаслива. Вона схвильовано звернулася до Малого Камні:
- Ви помітили, що ти не помер? Якщо ти не помер, то чому не сказав мені про це раніше? Навіщо завдавати мені стільки страждань?
Маленький Камінь двічі невдоволено хмикнув:
- Такий молодий пан як я, перебуває в стані небуття, але у нього є душа. Думаєш, самозрушення якось вплине на мене? Навіть якщо всі у світі помруть, я залишуся!
Повний впевненість у собі, маленький Камінь поплескав себе по грудях, не звертаючи уваги на своє бліде як папір обличчя.
Його слова не були помилковими. Від самого початку він перебував у стані небуття, наче душа без тіла. Він був наче тарган, якого неможливо притопити.
Су Ло подразнювала очі:
- Навіщо ти підірвав своє тіло?
- Якби я не вибухнув, то мені довелося б чекати, поки цей хлопець мене вб'є — з наріканням відповів маленький Камінь, дивлячись на Су Ло. - Сенс говорити по чому даремно? Цей хлопець використовував своє тіло з плоті і крові, щоб звільнити тобі шлях. Чому ти не поспішаєш бігти? Думаєш, якщо ти чекаєш, поки він прокинеться, то збережеш своє життя?
Маленький Камінь був її народом, тому він розумів його.
У минулому Су Ло завжди допомагала дерево Акації, дев’ятихвостий лис і той, хто обіймав тіло старійшин Мо. Завдяки їхній підтримці, вона могла запобігти катастрофі та прорватися через облогу. Але цього разу всі вони були пораненими або відремонтували свою культивацію і ніхто не міг прийти на допомогу Су Ло. Тому єдиним виходом для неї було швидко втікати. Поки розум Дунфан Суаня ще не прокинувся від культивації, вона могла втекти якомога далі.