Глава 1696
Зрештою Су Ло потішила його, поплескавши по плечу:
- Нічого, ми всі тут такі. Почекай, коли ми вийдемо, все буде добре.
Біечен Юін був другом Су Ло, і, природно, вона не почала приховувати від нього те, що знала. Не те, що з Дунфан Сюанем — холодна байдужість.
- Але як ми заберемо ці камені-джерело? - Біен Юін безпорадно подивився на Су Ло.
- Твоя сумка не має ніякого сенсу, але це не означає, що моя теж. Су Ло відчувалася сила і гордість в усмішку. Стояло тільки побачити, як злетіли її рукава, і камені-джерело на підлозі в одну мить зникли.
Хоча Су Ло не піднесла ці камені-джерело до очей, в них все ще залишалася країна Східного Линь. Вона пам’ятала, що в ті часи навіть кришталевий камінь червоного кольору міг привабити людей до себе і вбити її. Тому, коли вона принесла ці камені-джерело їм хоча б знайшло застосування. Тим більше що її простір було достатньо великим, настільки більшим, що кінця-краю йому не було видно, тому його не турбувало такий маленький простір.
Група Біечен Юіна вже звикла до того, що у Су Ло є простір, а ось Дунфан Сюань до цього не звик. Коли він побачив, як та убирає всі камені-джерело вираз на його обличчі застигло.
– Ты... - Його злобний погляд нерухомо втупився на Су Ло. У його очах зашумилися підводні течії, які виглядали глибоко загадковими.
Чому ця дівчинка могла використати просторову сумку, а вони - ні? Чи була в цьому якась таємниця?
Су Ло байдуже проводила поглядом Дунфан Сюаня, а потім сказала групі Бієнн Юіна:
- Я вже зібрала камені-джерело на нашій території, давайте перейдемо через лавовий міст.
- Лавовий міст? У тебе є спосіб перетнути його? - Біен Юін і Цзи Ян захоплено закричали в унісон.
Через хвилювання їхні голоси були занадто гучними, тому вони привернули увагу групи Дунфан Сюаня. Лавовий міст був за кілометр попереду. Всі вони знали про нього, більше того, вони всі пішли подивитися на нього. Але ось біда — бурляюча вогняна лава, яка заповнила весь простір внизу — хто зможе пройти через неї? Тому вони зробили наступний крок і прийшли сюди, щоб обговорити заходи опору. Після цього вони виявили, що під ними знаходяться камені-джерело. Дунфан Сюань одним рухом розправився з кількома кришталевими каменями фіолетового кольору.
Су Ло спокійно кивнула:
- Будьте впевнені, старша сестра обов'язково доставить вас в цілості і безпеці. Це завдання здається дуже складним, але насправді це не так.
- Ло Ло, так виходить, що ти відстала, щоб знайти спосіб перетнути цей лавовий міст? - Цзи Ян знервована схопила Су Ло за руку, її очі виблискували, як зорі.
- А як же інакше? Ти дійсно думала, що я просто прогулювалася? — обличчя Су Ло не почервонело, серце не підстрибнуло, тому відповіла вона праведно і впевнено.
Ця відповідь несподівано посилила впевненість її команди, тоді як команда Дунфан Сюаня дуже нервувала й переживала.
Дунфан Сюань і Лі Аочен, ці люди, досі пишалися тим, що Су Ло не викрала жодного каменя-джерело. Вони знали, що обставини, які б’ють їх по обличчю особи, так швидко відбудуться. Спочатку спрацювала тільки сумка простору Су Ло, тепер вона знає, як перетнути лавовий міст...
Дунфан Сюань і Лі Аочен жахалися, коли дивилися один на одного, не знаючи, як реагувати.
- Ходімо! - Су Ло очолювала свою команду і вже збиралася повернутися й піти.
Дунфан Сюань і Лі Аочен подивилися на камені-джерело на землі, потім знову поглянули на Су Ло. У їхніх очах промайнула нерішуча фраза. Зрештою Дунфан Сюань кинув на Лі Аочена багатозначний погляд, і той все зрозумів. Він мовчки пішов за групою Су Ло.
Як вона могла не знати, що він слідує за ними? Але те, що Лі Аочен йшов за ними, цілком узгоджувалося з наміром Су Ло. Тільки побачивши все на власні очі, можна було в це повірити.
Лавовий міст був за кілометр від них, і пройшло небагато часу, перш ніж вони дісталися до нього. Коли Су Ло побачила картину, що перед нею відкривалась картина, вона не могла втратити дар мови.
Глава 1697
Виднілися арки лавового мосту, що простягалась над урвищем.
Сам міст був дуже довгим, і з першого погляду неможливо було розгледіти його кінець.
На даний момент весь міст був побудований з накопичення полум'я. Змієподібний вогонь смоктав, наче набігні хвилі. У їхній рух відчувався благоговійний страх, що міг поглинути все живе. Він простягався горизонтально між двома скелями.
Побачивши це, Су Ло ледве не задихнулася від подиву.
- Яка природна сила... - Біен Юін просто дивився у благоговійному жахі. Його очі кольору персика немигающе дивилися вперед, і він пробурмотів про себе.
- Цей міст лави, як ми зможемо його перетнути? - Цзи Ян широко розкрила очі в замішанні і рішуче похитала головою на знак заперечення.
Коли Су Ло побачила цю сцену, то теж була шокована. Мислливо вона запитала у Малого Каменя, як використовувати Букет Лядяного Духа.
За порадою каменю Су Ло дістала десять стебло Бугет Лядяного Духа і вилила з них сік силою.
Ліжовий дух містив багато вологи, тому кількість рідини у десяти стеблях букета була важливою, її вистачило б на півчаші.
При погляді на чашу з темно-зеленим і насиченим соком куточок рота Су Ло злегка смикнувся, але вона швидко махала рукою в бік Бієнн Юіна:
- Йди сюди.
- Чому? Зачем? - Серце хлопця стискувалося від цікавості, і він з готовністю підбіг до неї.
- Нанеси цей сік на своє тіло, на кожну його частину, інакше, якщо якесь місце на твоєму тілі буде обпечено, не винило мене за те, що я не нагадала тобі про це заздалегідь, — Су Ло з усмішкою подивилася на Біен Юіна.
Той злякався і підсвідомо прикрив нижню частину тіла.
Наньгун Луунь відвісив йому пінка:
- Що за дурість?
— О, о, - Біен Юін не встиг нічого сказати, як Нанґун Люнь відкинув його за скелю. У результаті йому нічого не залишалось, як тільки намастити по своєму тілі сік.
- Тобі не цікаво, що я роблю? — Су Ло підняла своє біле обличчя і з усмішкою подивилася на Нангун Люня.
— Цікаво, що нанґун Левюнь моргнув своїми довгими і вузькими очима фенікса, вії яких могли зачепити душу людини манею, ніби створені богами.
— Дивно, що вам цікаво, — Су Ло здивовано подивилася на нього і безпорадно відповіла: « Насправді ти знав, як Букет Лядяного Духа є ключем до переходу через міст лави, вірно? Тому ти спеціально зібрав ті квіти, щоб подарувати мені. Насправді, ти хотів зробити мені приємний сюрприз, вірно?
Хоча в її тоні прозвучало запитання, вона була впевнена. Вона просто хотіла сказати, як міг Наньгун Льюїну подарувати їй квіти просто так, без причини. Він уже знав, що Букет Льодового духа є розв’язанням їхніх проблем і дражнив її просто так.
Чорні очі Нанґун Левюня, здавалося, були вкладені прозорою водою і сяяли, як зорі. Вони дивилися на неї з ніжністю, а його червоні губи спокусилися і він щасливо посміхнувся. Здавалося, що в нього хороший характер, але він не визнавав цього і не заперечував. Але Су Ло знала, що є таке поняття як мовчазна згода.
- Хмпф, хмф - Су Ло холодно фирконула.
- Злишся? - Наньгун Люнґун поклав велику теплоту долоню їй на голову і обережно, наче б балуя, погладив її: — Як ти й сказала, я хотів зробити тобі приємний сюрприз, але не очікував, що опинюся хитрим, а в кінцевому підсумку залишився у дурнях...
Су Ло голосно розсміялася і підштовхнула його:
- Хто сказав, що ти намагався бути розумним, але залишився в дурнях? Якщо Біен Юін обожнюється, ось тоді ти реально опинишся дурнем.
- Ти не сердишся? — м'яко запитав Нанґун Люнь.
- Ти завжди дбаєш про мене, ставиш всі мої справи на перше місце. Мені бракує часу, щоб бути щасливою, так чому я повинна злитися?
Спочатку спрацювала тільки сумка простору Су Ло, а тепер вона знає, як перетнути лавовий міст... Дунфан Сюань і Лі Аочен жахалися, коли дивилися один на одного, не знаючи, як реагувати.