Глава 1321
"Здається, ти і справді дочка богині удачі, з таким-то рівнем везіння ..." - пробурмотів старий, думаючи, що розховувати розум та схибленість дівчини якось занадто щедро з його боку. Але він не міг визнати її, бо завдяки незначним зусиллям Мо перший старійшина північної Європи був приєднаний до землі. А на Другому Старійші не залишилось живого місця — Су Ло, ця маленька дівчинка на восьмому ранзі сили, як і раніше розгулювалась у відносной цілісності та рівноправності.
« Моя матуся є надзвичайно вродливою жінкою, навіть жахливою, як вона може бути богинею удачі? Я б її швидше нарекла богині любові, або чогось в тому ж дусі." - божевільного старика все не повертався, то змусило екс-Четверта Міс спалахнула духом і навіть знайшла у собі сили побалатися словоблука з Хмарою в Штанах.
« Похоже, Зедок Мо і впрямь потрапив на мою уловку — в коі-то вічно небеса на моєму боці, хе-хе», дівчина, потягнувшись, випила трохи духовної води з свого джерела та повернулася до південно-східної. Все ж, сховатися серед багатотисячної армії не така вже погана ідея. Залишатися на одному місці всередині Красної Акації може бути не безпечно, в випадку, якщо безумця прийде у голову прочесати весь пройдений шлях до палацу Північного Мо.
Отже, Су Ло вирушила на південний схід.
***
А пращур Мо біг і втік вперед, не розуміючи куди раптом випарувалася його мета. Зовсім недавно чорна точка постійно мікала десь попереду, серед дерев, і він повинен був ось-ось схопити дівчину. Але якось вона зникла. Чокнувший старий не на жарт розсердився і вклав всю свою енергію в швидкість, але його солодкою, дорогоцінної дахи та слід простивів.
На жаль, божевілля не завжди означає безглуздя і в випадку з Предком Мо він все ще був у змозі час від часу використовувати свою сіру речовину. І далі бігти незрозуміло куди не було сенсу, так що він різко загальмував, надихнув поглибше нічне прохолодне повітря, а на видохі спустив духовну енергію з повозку, осязаючи з її допомогою простір далеко попереду. Але чим далі просувалися його « бджолярі» тим похмурішим став вираз обличчя старшої жінки.
П'ятсот метрів - нікого.
П’ять кілометрів - нікого.
П’ятдесят кілометрів — ні сліду дівчат! Ця чорна крапка здалеку, що нагадує блоху, ніби зникла з лиця землі. Він не міг відчути ні відголоску її аури.
Але як же... Як же його трапеза? Як же він буде без цієї чудової, ковтаючих, теплою покрівлею? Від одного тільки спогади про її приголомшливим смаком його рот тут же наповнився слиною. Так просто здатися? Черта с два!
Старик з рішучим виглядом шлепнувся на землю, також рішуче проігнорував в його філі гілки і невеликі камінці, закрив очі і відпустив свою пошукову мережу у всі сторони - не тільки в південно-західному напрямку. Не минуло й 15 хвилин, як Зедок Мо підскочив і сплющив клубок крові в траву. Коли ця крихітна блоха встигла змінити свій маршрут і опинитися на південному сході? Та ще й змусила його так довго бігти в нікуди! Негодяйка! Його обов'язок, його священна відповідальність позбавити світ від цієї лисиці! Він з'їсть її, без сумніву і жалю!
А втім, можна було також подумати про апетитний кришталик маленьких кісточок. Тому, не гаючи часу, він повернувся до своєї мети.
У той час, не стаючи тавруючи у трансляцію телепорту з кожним стрибком до кордону Північного Мо. Добре, духовні та ментальні сили вона заповнила в достатній мірі, а очікувати, що схиблений стариган не розкриє її підступний план, але слідом і місцем розташування було як мінімум наївно, А по факту ще й безглуздо. Їй ж було дуже важливо якомога швидше бути в таборі ворожої армії і загублюватися там.
У такий скажений скачку пройшов весь наступний день. До ночі до кордону Північного Мо було вже рукою подати. А стрункі ряди вояк перебували у несподіваному оживленні.
Глава 132
Генерал Чжао з ніг до голови вкритий сяючими доспехами, сів на імпровізованому троні в імператорському наметі. Обличчя його було серйозним і суворим, жодна особиста емоція не в силах проскочити крізь настільки крижану фізію, під його суворому поглядом вісім заступників генерала робелі та зніяковувались, не сміяючи піднімати очей вище рівня його суворих колінок. Але навіть така давня атмосфера не могла затьмарити радості й втіхи присутніх на військовій раді.
- Великий Полководець, сьогодні ми здобули нищівну перемогу і збезчестили п'ятдесят тисяч ворогів. Така подія гідна святкування! - Замісник генерала оголосив, що не може і далі стримувати усмішку від вуха до вуха.
- Ці труси з Східного Ліна є справжніми слабаками. Одного разу, коли меча змахує достатньо для того, щоб забрати життя чергового солдата, він відразу продовжив другий заступник.
- Все завдяки восьми експертам бойових мистецтв, які прийшли вчора ввечері, - з гордістю, як якби він сам породив, вростив і виховав тих вісьмох, покинувши Генерал Чжао. - Якби не їхня слагоджена атака, яка внесла сум'яття у ворожі війська, нам так просто ця перемога не далася б.
- П'ятдесят тисяч, цілих 50 000! Ми вже так довго б'ємося з Східним Ліном, але така запаморочлива і ворожо - жахлива перемога у нас вперше.
І що важливо, у своїх рядах ми втратили не більше тисячі воїнів. Вся та кров, яка затонула луки водоспадом, належала до народу Східного Ліна. Ха-ха-хо!
- Упевнений, що за таку велику перемогу Його Величність і перший старший обов'язково нагородить нас. Гадаю, що посада Великого генерала націю Східного Ліни вже у кишені нашого великого Полонководця.
Генерал Чжао, який був компліментом і відвертим лестощом, світився яскравіше, ніж відполірований шолом на його голові. Стримувати самовдоволену умилку було надзвичайно важко, але він до того часу здолав — перемогу, а про репутацію неозмужного головнокомандувача забути не слід.
- Говорити про це поки передчасно. Ось коли ми справді захопимо Східний Лін ...
Навіщо обмежуватися посадою всього Великого генерала, коли вся імперія могла опинитися під його контролем? Роль тиранічного правителя підходила йому куди більше, ніж захисника країни.
Поки Генерал Чжао уявив собі корону імператора, в таборі війська Східного Ліна панував похмурий настрій.
Одна битва. П'ятдесят тисяч солдат. Небажана поразка.
Му Цзифену завалився на ліжко, втираючи рукавом мантії кров з кутка рота.
- Великий Генерале, що ж Ви так про своє здоров'я повинні піклуватися ...
- Правильно, Великий Генерал, перемога і поразка є звичайною справою на війні...
Му Цзифан відмахнувся від потішань своїх помічників і слабо пробурмотів:
- Цього разу Північний Мо перевершив самих себе. У битві брав участь навіть експерт бойових мистецтв дев'ятого рангу... Охоронність Східного Ліна під загрозою.
- Великий Генерале!
Але кожен має обов'язок захищати свій дім і свою батьківщину. Це наша робота, наш святий обов'язок перед небом. Навіть якщо сили не рівні, ми все одно будемо битися до кінця, до останнього подиху. Ми повинні кістками лягти, але захистити кордон Східного Ліна! - Погляд чоловіка сяяв рішучості, що на фоні обезкровленої особи виглядало навіть трохи моторошно.
- Але... Великий Генерал, ви самі сказали, що на боці ворога є експерт дев'ятого рангу. Боюся, ми вже програли наступну битву навіть до її початку...
- Верно, Великий Генерале, що ж нам робити? Бойовий дух наших солдатів (тех, хто ще залишився живим) впав, серця їх збентежені, вони налякані - адже тепер можливість загинути зросла багато разів...
Мо Цзифен замовк, дивлячись на блідий місяць за вікном, і безпорадно зітхнув:
При зустрічі з воїном такого рівня ми, прості солдати, приречені на смерть.
- Але чи не знайдеться ще один експерт бойових мистецтв у всій імперії на такому ж рівні? - У серці вигукнув помічник генерала.
- Звичайно, у Східному Ліні теж є такі талановиті люди, але... - Мц Цзифен поморщився, відкашлявши ще один кошок крові, і повільно продовжив: - Ось тільки ці генії, намагаючись досягти досконалості, розібралися в усьому світі. Пошуки їх у багатьох віддалених частинах континенту!