Глава 1197
Судячи з довгого крику, що роздавався із-під її кісточок ягідців, приземлилася вона на чийсь голову. З горла Су Ло вирвалося нервовий смішок, але її « посадне місце» веселощів явно не розділяло:
- Варта! Варта! Схопити вбивцю! - Вигляний голос належав мадемуазель, і дівчинка була напевно не рада звалитися на неї з небес « зочащістю ».
Це був серйозний оборудник, і треба було змотатися звідси. У процесі свого короткого польоту екс-Четверта Міс встигла оцінити військову силу загону, і потрапити в руки вишколеним воїнам їй зовсім не хотілося.
Але тепер ми знаємо, що сталося з нею. Очевидно, вона зі збільшенням стану її тіла та великим прогресом у культивуванні, а також навички телепортації теж підвищились.
- Вибачте, - пробурмотувала дівчину своєму вождю « посадковому місці » і беззвучно хихикнувши "клік-бум" з черговим спалахом світла випарувалася.
- Третьої Мисс, Ви в порядку? Де вбивця? - Відразу ж оточили карету добрі молоді люди з охорони.
Дівчинка виявилася не аби ким, але улюбленою третьою Міс Центральний Палац сім'ї Мо - родове гніздо однієї з дев'яти могутніх сімей континенту, що стоїть на одному ряду із палацом Нефрітового Узера і Зеленком-Нефритовим Дворцем.
- А? Куди вона поділася? - тільки зараз молода мадемуазель додала, що з плечей зникла вага, яка пригнала її на дно карети. А команда нікого іншого не виявила, але й придивитися до такого нешанобливого — видутливе діло, благородну леді осідлати, як кроктивий кінь! - Я не могла: за її відчуттями, подзвони ледь не лопнули від перенапруження. - Ох, бідна моя шия...
- Третя мисс? - Завіска, що прикриває вхід до екіпажу змітнулася, будучи капітана сторожі. Від побаченого бідолаха аж застиг і онемів на пару миттєвостей. Чарівна мишка-Третя Міс (яка, між іншим була під його відділом!) представляла з себе сумну картину: шия наче надломлена, обличчя все скручене і залито гіркотою. Та ще й здорова дірка в даху карети кілька навалювалася. – Що... Що сталося?
- Ви що там все, заснули? Швидше, зловіть цю негіднику! До мене вломилася вбивця, а ви і вусі не дихаєте? Це називається "Охрана"? Мені що, потрібно зовсім померти перш ніж ви поворухнетеся?! - Дівчинка і раніше не виявляла особливої ввічливості до нижчих, а зараз навіть уособлювала собою справжню фурію.
- Але... - Вони б з радістю пішли в погоню за цим невідомим виродком, ось тільки ніякого вбивцю вони не бачили...
- Ти все ще тут? - Зричала Мо Юньцин і прищепила своїм улюбленим батогом. Від такого звичного руху м'язи травмованої шиї звело судомою, спричинився черговий потік сліз і зачитувань: - Мій бідний хребет... Ох-хо-го... Він зараз переломиться на дві частини ...
- Третя Джуніора сестра, що сталося? - До віконця карети відразу ж під'їхав другий Південний Пан родини Мо, Мо Юньфэн.
- Другий старший брат, на мене напали! Вбивця! Швидше, допоможи мені зловити цю тварюку!
- Вбивця? Але де вона? - Нахмурився юнак.
- Звідки мені знати? Але вона точно була! Не сама ж я собі ледь шию не згорнула! - Хлюпнула носом третя Мисс. - Вона щойно була тут. Упала з неба і зламала мені хребет!
Про те, що цей нерозпізнаний об'єкт осідав її як якусь ішачку, дівчина вирішила тактовно замовчати. Все-таки, якось не по статусу їй подібний напад. Засміють. І тоді прощай репутацію!
Читач! Пам'ятай! Купуючи, завантаживши і просто читаючи ці розділи на інших сайтах, ти спростовуєш вбивство якісного перекладу новела на просторах рунета й дуже розстроює перекладача конкретним чином цього твору :(Не треба так, будь котиком ): З сторінки проекту:
Глава 1198
Мо Юньфэн насупився: всю дорогу він немає-ні, та поглянув на приховану візку своєї сестрички. Але ніяких вбивць, які вибігають або виходять з екіпажу він якось не помітив. Праворуч і ліворуч простягалося сніжне поле, на багато миль навколо ні дерева не бачити. Навіть якщо підозрювати, що негідний прослизнув повз бдильного ока Вартові, де йому було б сховатися? Не під тисячолітній лід він же пірнув. Ні, теоретично таке було можливо, але тоді вбивця повинен мати як мінімум десятим рангом бойових мистецтв. Ось тільки на кій експерту подібного рівня було атакувати Третью міс Мо?
- Третій Джуніоре Сестренка, тобі напевно приснився кошмар? - М'яко припустив хлопця.
- Другого старшого Брата! - Від обурення дівча спробувала вирівнюватися, захлинула від пронизуючого хребта болю і вже намагаючись максимально не рухатися, люто зашипів: - Якщо все сталося у сні, як би я повернула собі шию?
По рядах прокотився смішок. Солдати, як за командою відвели погляд, ховаючи сміх: що ж, мабуть, це не так вже й неможливо, травмуватися у сні. Звичайно, дуже добре постаратись - але, як сказано, таланти третього міс Мо несчислими.
Бедняжка-Мо Юньцин раптово спалахнула: ці безробітні мало того, що профукали її вбивцю, так тепер ще й глузувати сміються! Чому вони зовсім не вірять їй, навіть після того як вона розповіла правду?
- Другий старший брат, а дах продиряла теж я у сні? - Вона безсила лютувала. - Я готова поклястися власним життям в тому, що буквально тільки що у мій екіпаж зірвалася якась жінка. Вона впала через дах, засілася і пошкодила мені шию!
Проте співчутливих кивків, сердечні зітхання та ахів каяття — або чого там очікувала Мо Юньцин — не пішло. Навпаки, подробиці нападу ще більше розвіяли її супроводжуючих. Треба ж, якась жінка впала прямо з неба і повернула юній міс шию? Але ж вони весь час стежили за каретою, там б муха не врахована - не те, що цілий вбивця. До того ж, коли на дівочку впала така ось "кара небесною", чи не варто їй замислитись над своєю поведінкою? Можливо, небесне пантеону також надихали її витівки...
Мо Юньфэн замислився почеснув підборіддя і звернувся до найближчих сторожів:
- Хто-небудь з вас бачив вбивцю, що втікав з екіпажу третій Міс?
- Ні! - Закричали в унісон бранці.
- Точно не бачили?
- Так! Ми готові поклятися своїми життями, жодна жива душа не виходила з карет третього міс! - і очі чесні-чесні, віддані-президні, і тільки на самій глибині танцювали ледь стримуються безшумні байдики.
- Та за що ви своє зарплатня отримуєте? - Збудила ображену в кращих почуттях Мо Юньцин. - Смієте ось так, дивлячись в очі, брехати своїм господарям? Да я вас...
На жаль, загроза перервав сттон, повний болю. Хоч тепер охоронці могли не турбуватися про кохану господиню батогом.
- Ну тихіше, тише, - миролюбно вимовив її старший брат. - Як дістанемося до Юань, я розшукую Аптекаря, і він закінчить твої травми. Тільки, давай домовимося: не спи в екіпажі, поки він на ходу. Побереги руки-ногі.
Останні його слова викликали у всіх присутніх (окрім Юньцин, звичайно ж) гострий приступ качайки. Але беззвучно, нікому не хотілося накликати ще більше гніву третьої пані Мо. Дівчатка мала важку руку.