Глава 1001
- Ти так її ненавидиш? - Чоловік втомився. « Ян Ся... Що ти робиш?
- Так, я ненавиджу її! Я ненавиджу її так сильно, що бажаю їй смерті... тисячі смертей! - О-о, божевільні очі в орбітах відьма зупинялася у пустку. Здається, дах там уже нічого не шуршав. А сирота валялася на землі; жінка почала розгойдуватись з боку в бік і зачепилась на одній ноті: - Якби не ця повія, ти був би моїм... Мій... Ти б не зміг мене захотіти... Зате, як співали - "брат", « сестра»... Дурня! Ця клята шля...
Її бормотування перервала на пів-слове різка пощечка, яка відправила виснажену твушку Феї в низький політ, який закінчився біля протилежної стіни. Жінка закашляла землю кривавими бризками. По печері прокотився затокастий хохот, від якого Фея буквально зігнулась навпіл. Жінка зігнала знизу вгору на піднесеному над нею Гросмейстера, і сміх її умолк так само раптово, як і почався:
- Рон Юн. Рон Юн, чому ти так захищаєш її? Чому? - Її вереск відбивався від кам'яних стін, заповнюючи весь простір. Але чоловік мовчав, дивлячись на безнадійну відьму з брезглвою жалістю. – Кха-хо... Рон Юн, ти запізнився. Навіть якщо ти вб'єш мене зараз, все одно вже занадто пізно. Занадто пізно! Ти бачив її обличчя? Ах-ха-хо! Вважай, вона вже труп!
Знадобилось менше секунди, щоб Гросмейстер опинився перед Феєю Ян Ся і, вчепившись у її горло, взявся за витрушування душі та інформації:
- Кому ти розповіла?
- Кому я розповіла? - Мені важко було через постійні реготіння жінку. - А ти як думаєш, кому я могла розповісти? Ха-ха-хо...
Рон Юн озирнувся. Він помітив у далекому кутку печери підсихаючу лугу крові і, відкинувши повітряну трюшку Феї, як ганчіркова ляльку, поспішив в ту сторону. Обмакнув два пальці у в'язку жижу, вдихнув запах ... У цей момент він, мабуть, виглядав дуже дивним, оскільки Ян Ся знову вибухала маньякушним сміхом і поколачала землю кулаками:
- Су Ло, ця тварюка, обов'язково здохне! Вона вже на шляху до праотців!
- Сука, - коротко і м'яко передавав Гросмейстер.
- Аха-ха... Доступи на демонський шлях, стань Демоїчним Королем... Йде другий прихід Демонічного Короля, аха-хо...
- Кажи, де він? - Проричав їй в обличчя Рон Юн, грубо струшивши її за плечі, так що у тієї ледь голова від шиї не впала. Але ця старенька жінка і далі сміялася, наче не помічаючи гніву чоловіка. Гроссмейстер не міг просто залишити це питання без уваги, тому поставив пальці на акупунктуру Лінтії — посередочності сили культиватора — суворо запитав: « Хто він? »
Фея Ян Сі миттєво прийшла в себе, як по виключальнику, і заволила:
- Юнь Ці, тікай! Біжи швидше! Не дозволь Рон Юну зловити тебе! - У чоловіка на секунду заклало вуха від її візка. - Юнь Ці! Пам'ятай, "Пик Демони"! Ти повинен стати Демонічним Королем!.
Читач! Пам'ятай! Купуючи, завантаживши і просто читаючи ці розділи на інших сайтах, ти споновуєш вбивство якісних перекладів алевела на просторах рунета й дуже розстроює перекладача конкретних деталей цього твору :(Не треба так, будь котиком ): З
Глава 1002
Руки Гросмейстера мілко тремтіли. Він ніколи не міг собі уявити, що « Пик Демони», який втратив багато років тому, опиниться в руках Феї Ян Ся! Вона так довго тримала його, приховувала від усіх, щоб передати його лише на порозі своєї смерті.
- Де він? Відповідай негайно! - Чоловік з силою стиснув плечі старої відьми, так, що кісточки жалілися.
- Ян Хуа... Убила... Маленька Принцесу... Ха-ха-хо... - Жінка закашлялася, оплютуючи бліде обличчя Аптекаря своєю кров'ю. – Юнь Ци... Буде Демонічним Королем... І він вб'є її... Уб'є... - Новий приступ сміху обірвався на найвищій ноті — тіло відьом раптом пом’якшало, очі осягнули і божевільна усмішка назавжди застигла на її обличчі. Фея Ян Сю померла.
Гурсмейстер брезгво відкинув те, що залишилося від його колись подруги. Він і не сподівався, що Ян Ся погодиться спокійно залишити цей світ, але його масштаби її підлягання перевершили всі похмурі сподівання.
Оскільки Ян Хуа вбила Малу Принцесу, йому довелося накласти на новонароджену Ло - Техніка « Вальтер-лінії» для захисту малюка. Однак... Фея піднялась на хвіст, і він докладав усіх зусиль. Тепер її справжня зовнішність відновлена, і на дівчину в скорому часі буде оголошено масове полювання. Її шлях, і без того наповнений всілякими труднощами та проблемами, стане ще більш тернистим.
Рон Юн був стурбований « наступом » старої відьми: їжаки Юнь Ці зможуть вижити, вивчаючи техніку Демонічного шляху, його силу буде нескоротим. Навіть якщо він на парі з Нанґун Левунем всюди тягатиметься за Су Ло як її охоронець, не факт, що їм обом вдасться захистити її. І немає можливості запобігти цьому. Звичайно, було б добре затиснути віщування ще у ембріону, але представники Демонської раси були неперевершеними фахівцями щодо приховування і маскування — як тільки хлопець ступив на демонічний шлях, зафіксувати його розташування стало дуже важко. Навіть для такого генія, як Гросмейстер Рон Юн.
Коли Аптекар востаннє побачив безжиттєве тіло Ян Ся, він залишив печеру.
Ластівка Гора. Легендарне місце. Нульовий кілометр, точка відліку жахливих подій. На її вершині відбулася битва, яка назавжди змінила тисячі років рельєфу всієї гори. Саме тут провела останні дні свого життя справжня дияволиця, головна злодійка дитячих казок, страх і жах усього континенту Фея Ян Сю. І звідси ж почав свій Демонічний шлях Юнь Ці. Су Ло, улюбленка пані Удачі, опинилася на межі життя і смерті. І рішення про криваву помсту було прийнято Гроссмейстером Рон Юном тут же, твердо і безпеляційно.
На Континенті було сто вісім секретних тренувань, які навчали десятки тисяч експертів різних рівнів. Всі вони підкорялися Феі Ян Сю. І всі вони, через якихось пару днів після смерті їх пані були стерті з лиця землі, як якщо б ніколи і не існували. Прості люди продовжували жити, навіть не підозрюючи, що десь поряд з їхніми будинками, у горах, лісах, під землею та ставками - так і залишилися стояти бази, в яких немає більше жодної живої душі. Тільки гори трупів.
Месть Гросмейстера була тихою і проходила під грифом « Максимально таємно» - отже, не було нічого дивного в тому, що про неї дізналися всі десять найсильніших кланів. Пан Рон Юна був шокований: так безжалісно й блискавично знищити тисячі молодих і не дуже експертів... Просто вражає. Наляканий, настільки, що кров у жилах киселем застигла — така жорстокість від завжди тихого і м'якого Гросмейстера не очікував ніхто.
Особливо ці новини висполошили Дворец Нефритового Озера. Старійшина Лі, чудом не розстеживши весь чай собі на коліна, скрипнув зубами і суворо наказав своїм нащадкам:
- З цього дня, я забороняю вам шукати зустрічі з тією дівчиною. Не майте більше вставати на її шляху.
Хто ж знав, що дрібна паразитка виявиться настільки цінною для Гроссмейстера. Однак... Аотянь, Аоцюн, Яосян - всі вони загинули, прямо чи опосередковано через цю дівчину! І що ж, тепер вони повинні ось так запитто її відпустити? Ні за що!
Старший Лі думав про те, як правильно почухав підборіддя. Потім потилицю. Потім довго хмурився, періодично порушуючи тишу багатозначним "Хмм". Потім він витягнув з скарбниці маленьку шкатулку з чорного дерева, прикрашену витонченим різьбленням.
- Яояу, підійди до мене.