Глава 909
Підкравшись до чоловіка, який плетувся позаду злегка в віддалі від решти команди, дівчина легенько тягнула руки кинджалом у печінку і, поки той не встиг навіть похнути від болю, згорнула йому шию та відправила його колишніх товаришів у простір. А потім, як ні в чому не було прибудова замето у «хвості» колони.
Таким чином їй вдалося безперешкодно пройти щонайменше п’ять кілометрів і втамувати вуха, слухаючи короткі розмови інших членів групи. Очевидно, Фея Ян Сью не мала уявлення про новопризначену „особистість" Су Ло - чорне око, інакше напевно дала б своїм людям навідку. Дівчина обмірковувала темну плямку на обличчі: « Чи Лі Яояу не здаватиме її старій відьмі? » Або просто не встигла?
Справді, Фея Нефритового Озера не змогла повідомити своїм ворогам про таку важливу зміну в подобі Вчителя. Вона хотіла - правда, але спочатку вона постраждала від вибуху, потім її шкіра і м'язи роз’їдали кислоту, а тоді той потоп... Ще до того, як Лі Яойо встигла прийти в себе після усіх цих феєричних подій, Фея Ян Сія вже виходила на поїмку Су Ло.
Капітан махнув рукою, подаючи сигнал до зупинки на привал.
- Капітане, на поївку всього однієї дівчини було виділено більше тисячі людей — але досі пошуки так і не дали результатів. Як це все підозріло, вам не здається? - Голос один з найманців.
- Що ти маєш на увазі? - Нахмурився чоловік, який у цій групі був за головним, ворошу випалили в вогнище.
- А чи не може бути так, що ця біглянка якимось чином влилася у наші ряди і зараз сидить десь - нехай хоч би за нашим багаттям! - і насміхається над нашими метаніями? - Видав фантастику хлопець.
Колишня тиша порушила чиюсь хрюкання, потім ще одне — і повітря потряс громогласний хохот, від якого навіть полум'я багаття заколихалося та збентежене притиснувся до землі.
- Ну ти жартівник, ти думаєш, що якийсь бабі вистачило вмишка затесуватися до нашого підрозділу? Не знаючи унікального коду?
- Хотілося б мені знати, куди вона в такому випадку сховала свої ... кхм... Як же їй вдалося приховати жіночу фігуру?
- "Та хоч би за нашим костром" - ну ти... як скажеш - хоч стій, хоча падай!
Лише троє з них, Су Ло, які намагалися подолати кашлю, були дуже веселими і покрились від сорому.
- Тобто, ти маєш на увазі...
- Власне, чому б їй не одягнути той же одяг і не вдаватися одній з нас, - знову подав голос молодий, примудрений увагою начальнику. - Фігура... Це спірне питання. Так, товстій людині важко стати худою, а високому — зменшити ріст. Але коли людина намагається бути худою, то може стати вище...
Решта команди продовжували веселитися, відпустуючи скабрезні жарти на тему того, що і деяким з них не завадило б кой-чего відрородити або відрізати, але ось Су Ло вже було не до сміху. Звідки цей хлопець тільки взявся такий догадливий! І чому б йому не опинитися в числі трупів, які приєднались до трави у її просторі? Залишалася, звичайно, примарна надія, що капітан не буде особливо реагувати на цей потік свідомості, вивержений з голосових зв'язок непоперного юнця, бо будь-яка перевірка тут же знищить всю її маскування, але ...
- Всім побудуватися, опустити маски і назвати свій номер! - Зимно рикнув капітан.
Штирліц в особі Су Ло ще ніколи не був так близько до провалу.
Глава 910
« Ну, як тебе звати член команди Цзя? Нічого, я тобі це ще пригадаю." - подумки шипіла дівчина під покровом ночі повільно відступаючи назад.
Вона почала базікати десь в хвості групи, і на привалі вибрала собі найбільш віддалене місце, щоб, у випадку чого, по-тихому злизувати. Я б хотіла, щоб ця "програвай" не наступила, але як зазвичай доводиться працювати з тим, що є.
- Ей, двадцятий, ти куди це пішов?
Су Ло вилазила собі під ніс: звідки вас тільки понабирають, таких уважних? Дев'ятнадцятий номер, який стояв до неї ближче всіх, швидко помітив дезертирство свого « Сосида » і, звичайно, не передумав повідомити про це всім добропорядним басом. Дівчина вже думала повернутися і довірливим пошепки повідомити цьому проникливому над міру, що вона так на секундочку за вчинками своїм воон у ті кущіки, але ідея драпати звідси поки голова ціла, сподобалася їй більше.
Капітану знадобилося не більше двох секунд, щоб прийти в себе і співієнтуватися у ситуації, і наступного разу він уже знервувався:
- Ти і ти, бігом за нею, все в погоню!
"В'юноша блідий" на ім'я Цзя, але не квапився виконувати наказ, перебуваючи в деякому шоку від того, що його « титик пальцем у небо» виявився прямим походженням.
- Чого застиг? Біжимо за дівчиною! Вчитель казав, що той, хто її впіймає, отримає велику нагороду! - Збудливо штовхнув свого товариша з команди І.
- А... Ага! - Він пильно кивнув Цзя і тремтів слідом за іншими. Мало того, що він фактично зміг виявити цю невловиму дівчину - якщо йому вдасться ще і схопити її... Всі лаври достануть йому одному.
Команда, в яку « пощастило» затіпатися Су Ло, виявилася суцільною і поруч заповнена елітними воїнами. Половина з них були на п'ятому рівні, дев"ятеро на шостому і капітан на сьомий. Вони були молоді й амбіційні, і звичайно ж вони хотіли самостійно зловити здобич Феї Ян Ся. Отже, коли капітан збирається повідомити всі підрозділи про місцеположення мети за допомогою загадкової кулі з кнопкою, усі члени команди як один законодавці:
- Капітане, будь ласка, повірте в нас - ми справимося!
- Так, ми обов'язково зловимо її, дайте нам шанс!
Чоловік трохи похитався, але потім холодно буркнув:
- Добре, її голова в обмін на ваші. І це не метафора!
- Так, капітане! - Закричали його воїни і злагоджено кинулися врозсипу.
Су Ло носилася з такою швидкістю, що вітер завивав у вухах. Якщо ці хлопці вирішили не підключати на її лову інші команди, погрожуючи собі всі лаври - що ж, потім не плачуть. Дев'ятнадцять на одного - розклад звичайно, не грубо чесний... Для цих дев'ятьох так точно!
Доріжка згорнула, але дівчина не бігала по ній. Вона різко пірнала в найближчі зарослі. А ще через мить у тому ж місці пробіг загін з десятерих доморощених ніндзя, включаючи самого капітана і ... Цзя. "В'юноша" був досить мелодійним, так що плював останнім, ніж і не забула скористатися Су Ло. Коли всі інші вже повернули за ріг, зелена виноградна лоза різко обвилася навколо шиї хлопця. Той скрикнув, але ніхто його не почув: всі були занадто поглинуті азартним полюванням.
Су Ло, не поспішаючи, підтягла брикючого юнця до себе, вдовольши виваливши його у пилюку. Холодний блиск кинджала став останнім, що він бачив у своєму житті.