Глава 761
Але в неї ще залишався кинджал "Ян Хуа" - найслабший ніж, який їй тільки доводилося тримати у руках. Здавалося, він був здатний розрізати все, що завгодно, починаючи з ліан і закінчуючи надіями Фейко-мухи на швидку загибель екс-Четвертої Міс Су.
Дівчина, кровожерливо посміхнувшись, тхнула блискучим лезом у стіну, і ... Стіна не була вражена, а Су Ло остаточно скисла.
- Невтомно-ссім немає ніякого виходу? - Буркнув вона собі під ніс. І відразу ж зустрілася, забороняючи самій собі впадати у хадру: « Це не так! »
Зрештою, що може бути гострішим і руйнівнішим кігтеєю та зубами дрібного божественного бійці, який мирно дрімає в її просторі? Малюк, здається, під шумок схомяв ще пару-будівних трупів демонів-солдат і в даний момент перебував у обжерливій незі, з якої його так безцеремонно вирвала господиня, навряд чи не тнувши мордою в білу стіну їх новоспеченої в'язниці.
- Ти моя остання надія, не підведи! - Одного разу її зовсім не прелюдувала перспектива провести тут залишок життя (який, між іншим, в умовах відсутності їжі та сонячного світла може виявитися несковзкою тривалого).
Малий хлопчик, повністю відчуваючи занепокоєння господині, рішуче попрямував до кам’яного кладовища і буквально вчепився у стіну. На білій поверхні з’явилася маленька подряпина, але вона не встигла зараджуватися, як та зникла без сліду.
Дівчина тихо вирубалася, стіна залишалася знущатися-безмолвною. І абсолютно неушкодженою.
Маленька бійка з сумом втупився на упертий камінь, потім з тими ж ненятками засуджував свої кігті — і рішуче оскалившись, прийнявся із подразненням гризти породу. Але результат залишився незмінним.
Дракончик, відпившись від шару пилу на стіні, повернувся до своєї господині - очі його були повні сліз каяття — і відкрив пащу, що б щось сказати... Маленький кличок з стуком вивалився на підлогу.
Тепер саме Су Ло опанував почуття вини. Та з чого зроблений цей чортовий мур, якщо навіть зуби божественного дракона не в силах з нею впоратися?
- Охо-хо, що ж робити? - Дівчина підняла загублений і пригнічений похитала головою: - Він хоч виросте потім?
У питаннях стоматології Богородиці вона не мала досвіду, але судячи з того, що дитина приваблювалася до пустинної ясени — проблем не повинно бути.
Рідна пам’ять бійок підказувала, що падіння молочних зубів є лише одним із етапів його дорослішання.
Однак тепер пальма була найвищою за почуття вини Бієнн Юїн:
- Вибач, це я втягнув тебе у це...
Ми ж з тобою двоє напарників - узялися, вдвох із неї і виберемося — перебільшено-бодро вигукнула Су Ло, поплескав по плечу того хлопця: - Відставити самобичування, молодий падаван!
Хлопець, який вже стомився від частих зауважень сестрички дивних виразів, підбадьорений і злегка усміхнувся:
- Тоді, що будемо робити?
Хотілося б їй знати.
Усе, що вона мала на цей випадок, виявилося неефективним.
Час у цьому кам’яному мішку текло повільно. Су Ло і Бієнн Юін, розібравшись по різних кутах їх тюремної камери, мовчали й думали, вважали... По всьому виходило, що вони поняття не мають, як їм звідси вибратися.
Дівчина задумалась крутити в руках нефритовий камінець, який так успішно врятував їй життя. Через деякий час його температура значно знизилась і він більше не обпалював долоні, як раніше.
Якщо ти не вийдеш до кінця визначеного терміну, то автоматично програєш у цьому змаганні, порушивши мовчання Бієнн Юін, що був схильний вчепитися за своє волосся. - Якщо ти не вийдеш, Лі Яояу залишиться єдиним кандидатом на місце учня Гроссмейстера. Вона і раніше тобі життя спокійного не давала, але тепер ти володієш такою силою...
Чим більше він говорив, тим сильніше почувався винним: вчили його мамки-няньки, « завжди дивися під ноги», ось що коштувало йому сьогодні згадати цю дитячу науку!
Глава 762
- Гей, не вішати ніс! – вигукнула Су Ло, постреливши хлопця по волосах. - Між іншим, раніше у мене не було ні вчителя, ані наставника — і нічого, йшла ж якось. І взагалі, що буде потім - стане згодом, зараз найголовніше — вибратися звідси.
Дівчина безтурботно підкидала вогненний червоний камінь, але насправді в душі відчувала себе дуже стурбованою.
« Ідіотка! » — почувся раптом чийсь голос прямо біля вуха Су Ло. Від несподіванки вона викинула навіть камінь і тепер оглядалася. Але крім неї і Бієнна в кімнаті як і раніше нікого не було.
- Що сталося? - Побачивши суєту дівчини, запитав Біен Юін.
- А ти що, нічого не чув? - Здивовано вкинула брови Су Ло.
- Чув що?
- "Ідіотка". Мене щойно хтось обеззвав!
Я нічого не чув, але Су Ло це зовсім не змусило мене сумніватися у своєму слуху.
- Тут хтось є...
"Дура набита!"
-Ось, ось знову, — вигукнула дівчина, - чув?
- Сестренька, я правда нічого не... - Тепер Бієнн Юін по-справжньому турбувався про психічний стан Су Ло, але слухняно оглянув усі приміщення в дев'ять квадратних метрів від стіни і стелі до підлоги.
Нічого, порожньо.
Єдина сторона, крім них самих, тут був тільки вогненно-червоний камушок, сироталивого валяється на підлозі.
"Курица безмозгла, зараз же підніми старичка!" - знову пролунав над вухом Су Ло рюзливо-каприсний голос. Дівчина здригнулася, але, судячи з того ж необізнаного виду Біечена, голос знову почула тільки вона. Який-то парселтанг, право слово!
Побоюючись покохаючись на камінець, вона таки взяла його в руки і відчуваючи себе явно неадекватною, подумки звернулася до нього:
« Це ти?»
Ви почули, чи з каменю дійсно роздавалося шкідливе пирхання? Чомусь в її свідомості відразу ж став образ насупленої дитини років п'яти-шість.
« Я так розумію, ти опинився замкнений всередині цього каменя, вірно? І, напевно, хочеш вийти?» - зацікавилась дівчина, неввічливо потикавши в скелі пальцем.
"Та з твоїм теперішнім рівнем сили мені ще років сто чекати доведеться!" - відповіла відповідь, повна справедливої образи.
« Ну, я можу знайти когось іншого, хто зможе допомогти тобі, - в Су Ло чомусь з'явився передчуття, що це дивне створіння всередині каменя, який двічі врятував їй життя, якимось чином може врятувати її від теперішнього ув'язнення. Залишилося тільки домовитися.
« Когось іншого! Ти вже покропила мене своєю кров'ю і визнана господинею. Як мені тепер когось іншого знайти, а?» - тепер у голосі малюка почувся неприкрий гнів.
« Емм... Тобі знайти? Стривай-чекай, це я ж тебе випадково підібрала, хіба ні?"
« А хто мені дозволяв піднімати мене? Лежить собі камінь і лежить, йди повз, чухай ногу об дорогу!»
« Та я й так проковтнула, — ти сам викотився мені під ноги того дня у Дворце Аметистичної риби! »
« Хто тебе благав спотикатися? Ох-охо-хуйшки, я ж відчув когось дуже-дуже сильно, тому і викотився! Але який на мене глира була саме ти?» - ви розумієте, щось всередині каменя готово було підірватися від зла.
Але тепер для Су Ло дещо прояснилося: мабуть, цей камечок з штучним інтелектом і зухвалою природою намагався догодити в руки Нанґун Люуня... Але через нещасливе збігання обставин вона опинилася саме в такій ситуації.