Прим.перекладач: Шановні читачі, я трохи застудився і перестрибнув з глави на розділі, в попередньому розділі виклавши замість 734 - 7,35 :( Глава 742 повернена на місце і Ви можете її прочитати на попередній чолі, а я — як вибачення, публікую відразу обидві розділи - та 736, і 76. Прошу вибачення за цю плутанину, з повагою, Ваш Google-перевідник :)
Глава 735
Фея Нефритового Озера ледве не прикидалася на місці щастя: карта Печери була ідеально викурена в найменших деталях. Вона цілий день на це убила, і тепер знала розташування кожного камінця, кожної закоули цього місця. Су Ло вже точно не зможе перемогти!
Дівчина кинула на Четверту Міс повна презирства високовимірний погляд, ось тільки сама Су Ло в даний момент було не до бенкетів усіляких злопихачів. Розірвавши дрихнуючого в її просторі бійку, вона сказала малюку швидко бігти до Гросмейстера і гарненько того обнюхати. Будемо шукати мітки!
Мен-Мен з заспаною мордкою зіскочив з рук дівчини на землю і в два стрибка опинився у обіймах Аптекаря.
Очевидно, Ґросмейстер Рон Юн і не підозрюючи про надзвичайні таланти бійці до пошуку всіляких скарбів (а також приховування чужого добра), сприйняв цей жест драконячої любові виключно доброзичливо, навіть ніжно за вушком його потріпав.
А от Фейко-муха була явно не рада всім цим ніжності:
- Цей дрібний засранець не може увійти!
Така заява відразу пригнала бійців. Він завозився, стурбовано дивлячись в очі Гроссмейстеру, ніби благаючи: « Ти ж не даси мене у образу цій злій теті, правда? »
Рон Юн лагідно погладив малюка по голові, і тільки Су Ло, яка пильно спостерігає за виразом його обличчя, помітила холодний блиск, що мілинув в його очах від слів Фейко-мухи « це дрібний засранець».
Четверта Міс не була впевнена в тому, що всі ці проблиски емоцій реальні, а не є плодом її уяви - але якщо все було насправді, то відношення цього хлопця до Фейко-муха зовсім не таке хороше, як всім здається...
Су Ло в відповідь на випадання Лі Яояо холодно фирснула:
- Це ще з якої стати мій маленький духовний улюбленець не може слідувати за своєю господинею?
Я залишила свого духовного улюбленця вдома, тому було б несправедливо з твого боку наполягати! - Хвилювала дівчина. Насправді, вона і не хотіла брати з собою свого звіра, бо він досяг всього лише жалюгідного п’ятого рівня. Але Су Ло, звичайно ж, про це не треба було знати.
- Ти знаєш, мене зовсім не хвилює, принесла ти свого вихованця чи ні, - фиркала у відповідь Четверта Міс. - Я беру з собою Мен-Мена і крапка.
- Що за дурне впертість? Чи можна й далі брати участь у змаганнях, якщо ти не хочеш чесної поведінки?
Су Ло доторкнулася до Гросмейстера і, швидко зносячи болісну міну, розвіяла руками, звертаючись як і раніше до Лі Яояо:
- Мій дорогоцінний улюбленець найбільше на світі любить досліджувати будь-які нові місця. Якщо йому не дозволять увійти, то у нього постраждає настрій і апетит. А якщо він не добре харчується, то захворіє... І це буде на твоєму сумлінні, між іншим!
І ще до того, як Фейко-муха встиг щось заперечити, Рон Юн узяв слово:
- Досить, духовні улюбленці за своєю природою є частиною нашої сили — звичайно ж вони повинні слідувати своїм господарям, хоч би куди ті пішли.
Четверта Міс ледве помітно усміхнулася: хто б сумнівався, Гроссмейстер все ще захищає бійку і готовий потурати будь-яким його примусам.
Фея Hефрітового Озера хотіла обуритися, але потім згадала про карту у своїй голові і вирішила, що чіткі орієнтовані місцевості набагато кращі за будь-яких вшивих драконів.
- Приступити, - дав відмашку Гросмейстер, і Мен-Мен відразу ж стрімголов зіскочив з його рук в обійми Су Ло, немов боявся, що його забудуть.
- Сестренька, ми будемо чекати тебе тут з воваціями і фанфарами, — підбадьорюючі відзивали Бієнн Юін, намагаючись утримати нервове тремтіння: Печера демонів була дуже небезпечним місцем.
Розділ 736
Спочатку, вони думали відмовити Су Ло від участі в цьому сумнівному підприємстві. Адже якщо з нею не дай бог що трапиться - Нангун Луйн їм голови повідриває. Ось тільки впертість сестринки навряд чи поступалася її успішність, вона раз за разом з успіхом завершувала раунди цього змагання і його було не зупинити.
- Угум, - безтурботно кивнула їм дівчина і, використовуючи Техніка духовних Кроків, прослизнули до входу в Пещеру демонів.
А зовні, проаналізувавши те, як Лі Яоя і Су Ло заховалися в темряві печери, Лі Егуд на пару з Лі - Аотянем переглянулися та змовилися один одному. Дівчисько довела надто багато клопоту родині Палаца Нефритового Озера. Як би там не було, сьогодні вона повинна померти!
Хоч Су Ло увійшла всередину всього на долю секунди пізніше своєї суперниці, Лі Яояу відразу ж набрала свою максимальну швидкість і зникла в мить ока.
Рятування місцевої монстрічної фауни було досить простим: демони-солдатня від першого до четвертого рівня сили, демон-король від п'ятого до шостого і головний перець на селі - фоновий бос. Члени цього класу мали рівень від сьомого до вищого.
Су Ло носилася по погано освітленому проходу пильно вдивляючись у всі підозрілі тіні. Вона, звичайно ж, могла б запустити кілька-будівників файерів, ось тільки яскраве світло могло не лише полегшити їй шлях, але й стати сигналом "к обіду" для всяких місцевих тварей. А відмахуватися від цілої армії навіть нижчих солдатів буде ой як не легко.
Очі, звикнувши до напівмраку, тепер могли бачити на сто метрів уперед. І в цьому скромному діапазоні дівчина помітила тінь Лі Яояу. Су Ло холодно посміхнулася: пускай в арсеналі Фейко-мухи була карта Печери, вона ж є власником кращого детектора скарбів, який у даний момент з цікавістю оглядався, висунувши мордочку з обіймів Четвертої Міс.
Коридор, поворот, ще коридор... Нарешті, « наприкінці тунелю », вона вибігла до вузької кімнати і наткнулась на сталеві двері. У її підніжжя валилися уламки масивного ланцюга - мабуть, Фейко-муха постаралася. За що їй і спасибі.
Двері скрипнули, відкриваючи прохід в широкий, просторий зал. Зовсім порожній. Окрім там і тут усиплених тіл демонів-солдатні. Очевидно, Лі Яояу дуже добре розкуштовхнулася і погралася у « змахи руки, розімнись плече".
Основною небезпекою Пещери демонів були ці солдати: вмираючи, вони не розсіялися, а через деякий час повернулися. По суті, ці істоти ніколи не були живі — їх неможливо було вбити. Ось, здається вже один з « трупаків» судорожно шевельнув пальцем...
Дрібний бійець різко зістрибнув з рук дівчини і, блискавично підбігши до одного із тіл, с апетитним «ам! » куснув того за передпліччя.
Почулось тихе "паф" і демон-солдат несподівано... Було розвіено хмарою духовного пилу. Яку негайно втягнув у себе Мен-Мен.
Те саме, що й інше створіння... Маленька бійка перебігала від одного тіла до іншого, мало не кралася від щастя серед вибухаючої духовної енергії. До тих пір, поки на підлозі не залишилося жодного демона-солдату.
Су Ло тільки і могла, що безмовно відкривати й закривати рот, не в змозі вимовити ні слова від виду цього неймовірного дії. Взявши на руки ледь не ікаючого від переїдання бійку, вона тихо видихнула:
- Ну і апетити... Скажи, чи є щось у цьому світі, що ти б не став їсти?.