Розділ 591.
Наньгун Левюні ніжно погладив по плечу зрошену дівчину:
- Не хвилюйся ти так, тобі просто потрібно час і підхожа можливість, щоб прорватися.
-Час? Скільки, ріка три-чотири? - Сю Ло скептично хмикнув.
- Не поверни нісенітницю. Ти ж у мене просто розумниця, навіщо тобі стільки років? Вважаю, все повинно відбутися в найближчі кілька днів.
Су Ло лише закоїла очі. « Кілька днів» - ніби це так просто! З грудей вирвалося сильне зітхання:
- Але в мене не виходить! Що ж мені робити... - Вагово закінючила дівчина.
Принц Цзінь, подумавши з хвилину, рішуче плескнув у долоні:
-А не здається вам, юна леді, що ми занадто вже засидилися на цій горі? Думаю, нам пора виявити свої найвищі персони простим смертним, а?
Іноді, для прориву на наступний рівень просто не вистачає натхнення, якихось нових відчуттів і емоцій. Можливо, саме це і допоможе дитині досягти нового рангу...
- Пожалуй, мабуть, - в тон йому мурснула Су Ло.
Крім того, кристали вже були на кінці, і вона дуже витратила цей період культивації. Відчувати себе бідною церковною мишечкою, якою була фальшива Четверта пані Су не подобається, а значить, прийшов час отруїти довжечок з одного зазнаного принца!
Півтори тисячі зелених кристалів... Су Ло досить роїлася від однієї лише думки. Цього "товстіла" їй вистачить на довге, доолго розвиток...
-Верно, давай спустимося з гори, у мене є ще рахунки з кронпринцем. Хе-хе, цікаво, чи готовий він до того, що ми його зараз по світу пустимо чи ні? - На мить забувши про свої проблеми, як це можна сказати, « зробити гадість — серце радість».
Вже наступного дня, Наньгун Левуні та Су Ло спускалися з гори в кареті, запряженої драконо-лошадю. Звірюґа, намагаючись бути перед Су Ло, скакав у всьому опорі.
- Який все-таки зручний гужовий транспорт, ця твоя Драконо-лодь! Швидкий, розумний, акуратний - просто чудо, не конячка, - не втомлювалася захоплюватися дівчиною.
Наньгун Левуні злякався. Насправді, він навіть хотів презентувати їй одного такого непарнокдосвідного, щоб радіти і, може, вдячний поцілунок урвати. Однак він не міг їздити з нею в одній кареті, і це було йому зовсім неможливо.
-Сгляди-ка, здається там аварія, - вигукнула Су Ло, висунувши ніс завісу.
Якби принц Цзінь їхав у повній самоті, він би і уваги не звернув на якісь там потасовки інших смертних. Однак, щоб не розстроювати свою дитину, він неохоче виглянув з неї.
Карета вже під’їхала до міських воріт.
Ранок, година пік, біля стін стовпилися довгі черги торговців, які виготовляли товари, чекаючи своєї чергу увійти в місто. Незважаючи на уявну колонізацію, кінні екіпажі й вершники були строго впорядкованими і просувалися досить швидко.
Але в якийсь момент спокій був порушений свистом хлиста.
Карета, запряжена чотирма кіньми, на всіх парах мчала до воріт, конюх істоно напивався та в усі боки розмахував батогом:
- З дороги, геть! Ви що, сліпі, не бачите - екіпаж з помести наслідного принца! Підійдіть геть, або зустрінете смерть!
Натовп нехотячи закричала, що це за розумник такий, не бачить тут!
Але коли люди підіймали очі і побачили прапори з вітровим хвостом, вони відступили. Хто ризикне стати на шляху кронпринца? Такого, як він, було б мудро просто уникати, інакше проблем не оберуться. Ось тільки в такому стовпотворі, не всі змогли притко розбігтися в сторони. Почулись крики, сповнені жаху і болю, коні стривожено заіржали та стали на диби, натовп накрила паніка...
Розділ 592.
Відразу ж підскочили охоронці, закликаючи людей до спокою і намагаючись забрати з поля зору коней. Тільки - но з’явилась нова ідея, яка принесла ще більше сумоти у загальне божевілля.
Наньгун Левуні прибрав Су Ло за плечі і ніжно шепнув:
- Що, подобається милуватись подібними повсякденними драмами?
Су Ло сердито б'ється. Вона навіть на секунду повірила, що він зможе діяти тут у ролі "Спасителя", розведе так само як Мойсей, цю юрбу і врятує нещасних громадян імперії. Наївна її душа...
- Ну, і чого ти так дивишся? — Наньгун Люнь, наче і впрямо нічого не розуміючи, кликнув дівчину по носі.
-Тобій будь-яку, зрозуміло, - їдько відповіла йому Су Ло.
-Це ти прраавільно придумала, пррраавично, - досить простягнув чоловік, розтягнувши губи в усмібку від вуха до вуха. - Головне, щоб тобі подобалося.
-А якщо мені не подобається? - Запікавно вигукнула дівчина.
- Ніч, стерпиться-слюбляться, — Наньгун Лууні оскалився у своїй найпривабливішій висміці. Він завжди добивається свого, і ця нова вершина на ім'я "Су Ло" так само рано чи пізно буде підкоренена.
Дівчина, зненавиджена через макушку і відвернулася, не могла дивитися на самовпевнену мордаху. А ось те, що відбувалося за межами карети, мимовільно приковувало погляд.
Четверка коней карети-зачинниць, що творяться безособовості, запаникувавши, смикнулись в різні сторони, розриваючи упряж. Екіпаж накренився, кучер в паніці намагався закликати коней до порядку, але ті і не думали реагувати на якесь людяне. Очі шорми затуляли страх і непорозуміння, куди бігти й що робити.
Карета завалилася на бік, кучер згорнув і лупив батогом по чому даремно коней і не встигши сховатися людей:
- З дороги, зникните! Та ви знаєте, хто всередині цієї карети? Так, якщо раптом щось трапиться, ваші голови першими полетять на мостів! Геть з дороги, геть!
Чоловік плював отрутою, блукав і бунтувався. І хоча цей факт не вибачив його свинячої поведінки, охоронці нічого протиставити екіпажу кронпринца. Єдине, що було в їхніх силах - це допомогти іншим каретам швидко притиснутися до узбіччі, щоб піти з шляху цього полоумного Шумахера. Під час виконання своїх службових обов’язків, нещасливі охоронці порядку так само натерпілися від копит тих коней, що збилися і продовжує розмахувати батогом ковача.
Натовп мурав і плакала, в цьому божевіллі дісталося всім від малого до великого. І винна у всьому була карета кронприца, якому закон не написаний. Що невимовно бісило Су Ло.
Найважливіше тепер - забрати переляканих коней.
Дівчина, не довго думаючи, вистрибнула з карети і тихо підійшла до Драконо-лошаді. Шепнула ту пару слів на вухо - звіриня явно була набагато більш лояна, ніж її господар, до прохання Су Ло. Трохи подумала, струшила гривою і висхрещувала - а звук затремтіла своїм « неба », що було для них наче небо.
Коли молодята почули цей вигук, вони відразу застигли стовпом. Від них більше не чути було ні звуку, животики замерли через страх роздихнути.