Розділ 491.
Су Ло опустилася в обійми Нангун Люня.
Відкриваючи очі, вона побачила синє-синіше небо і пливли по ньому барашки-облака. Під ладонами з’явилася шовкова трава, свіже повітря гріло шкіру. Не було жару, що душить шкіру вогню.
Су Ло різко сіла від несподіванки і... вдрукувалася лобом у голову схилений нею Наньгун Люня.
-Ой... - Дівчина притиснула долоні до умивального носа і зачепила від болю.
Наньгун Левуня підхопив голову і допоміг їй розтерти між справою прохолодну духовну енергію, а тоді запитав:
- Ну як, все ще болить?
-Нормально, жити буду, - дівчина пригладила розтріску і, оглянувшись, невпевнено простягла: Так, значить ми вибралися, так?
Це місце їй було добре знайоме. Саме завдяки цьому маршруту Лі Аотяна залякала від нього, коли той бив її величезною долонею. Незабутні враження. Та й надто мало часу пройшло, щоб ці події затиснуті в пам'яті.
І ось, вона знову тут. Те саме було і в тому місці: Лі Аотінь загинув, а вони разом з Нангуном Люнем нарешті виїхали з пекельної печери.
-Який сьогодні день? - Су Ло й гадки не мала, як довго вона пробула без свідомості.
- Не хвилюйся, у нас є ще два дні до твоєї дуелі.
Тобто, вона провалилася тут цілі 24 години?
Якщо їй не змінила пам'яті, розкішний яхті Нангун Ляйня знадобилися цілий день і ніч для того, щоб дістатися до Аметистого острова. Додайте до цього часу день її вільної подорожі в крижаному коконі...
Тепер же вони не мають навіть твердого дерев’яного плоту, але ніколи не встигнуть повернутися до свого призначення!
-А тобі обов'язково брати участь в цьому балагані? - Несморідно буркнув принц Цзінь. Він вважав, що потрібно було просто послати вбивць по жалюгідній душоні Су Цін і справу з кінцем. До чого, питається, ці зайві стреси?.
Су Ло іронічно підняла брову, мовляв, « Напевнею, ти так тільки вранці гальмуєш? »
- Це, можна сказати, мій перший "вихід в люди" - це моя перша бійка перед публікою. Як я можу не прийти? Мені що, записка з вибаченнями відправити, типу: « Простіть, на дорогах пробки, ніяк не встигаю»?
Якби її сила до сих пір залишалася в таємниці, це було б одне, але зараз, коли вона вже видала себе, безглуздо було відмалюватися. Якщо вже й з'являти людям правду, то з шумом, грому та феєрверками, щоб більше нікому не повадилося і подивитися!
- Ну, раз вже ти все для себе вирішила... Що робити, доведеться допомогти - флегматично потиснув плечима Нангун Левюнь і одним рухом легко вкинув на плече шматок щільної кори якогось дерева. З однією рукою він тримав кору, а іншою схопивши Су Ло за долоню, потопав у бік пляжу.
Коли він дійшов до моря, то поставив деревину на воду і жестом кивнув дівчині на цю своєрідну дошку для серфінгу, оскільки кора була приблизно з пів метра завдовжки й меншою. Ні, навіть до серфборди вона не була настільки великою.
- Емм, я думала ми зробимо хоча б щільний, хіба ні? - Су Ло дуже скептично відреагувала до ідеї відправитися в океан на цьому плав-средстві, бо виглядало воно не так надійно надійним навіть для плавання у басейні.
-Ти мені довіряєш? — Легко зтиснувши плечі дівчини і розгорнувши її обличчям до себе, протверезно вимовив Нангун Люнь.
- Допустимо, - все ще з відтінком підозрілості в голосі відповіла Су Ло.
-Так вір мені, і я тебе не розчарую, - з цими словами, чоловік легко підвів її, як пір'я, та поставив на кору. Сам же схопився ззаду, притиснувши дівчину до своєї спини.
-Погнали, - гаркнув незрозуміл кому він. Ймовірно, коре, бо після його наказу ця типо-доска-для-серфінг швидко понеслася вперед, розсікаюча водну гладкість, немов у неї раптово відріс потужний двигун.
Розділ 492.
У цей момент, Наньгун Леуню контролював усі вітри в околиці конденсуючи потоки повітря і за їх допомогою скеровував імпровізований плавний засіб по морських просторах.
Су Ло чула свист вітру, який оглушує подих, але не відчувала холоду. Очевидно, чоловік так само подбав про свою «пасажирку » і зробив захисний купол. Так що потоки вітру ніби обтікали їх рухому компанію, не завдаючи дискомфорту.
Су Ло, для рівноваги схопившись за руку Нангун Льоюня, обережно обернулася. Маленький острів вже зник за горизонтом, а далеко позаду міні-плота морську гладкість перетинала біла лінія опеністої води. Цей шматок кори плив значно швидше розкішної яхти принца Цзіна.
Однак Су Ло не змогла сповна радіти цьому факту.
-Терріторія смерчів, - стурбовано буркнув під ніс дівчина, покріпче вхопившись в Наньгун Люня.
В її голові все ще були свіжі спогади про те, з якою працею дует Лан Сюань-Анья Мін подолав це смертне місце. А вони тоді були на яхті, яка-никая, а опора. Що-де їх чекає на це щепці?
- Не дрейфь, моя Величність поруч, - з посмішкою шепнув їй Наньгун Люнюнь, — головне, очі не закривай, а то ризикуєш не побачити всієї моєї крутості.
Чорні смерчі жадібно розелювали свої бездонні пащі, не шкодуючи всього на шляху.
Наньгун Левуні все ще залишався спокійним і зосередженим, губи розтягнулися в легкій шальні усмішки. Вони швидко вислизнули на праву сторону і проскочили між двома смертельними смерчами, які могли лише мимовільно покатати своїх жертв солоною бризкою. Тепер перед ними стояли три бурхливі водяні стовпи. Чоловік міцно притиснув Су Ло до грудей, дерев’яну кору наче привилеподібна до їхніх ніг. Зігнувшись ноги в колінах, Наньгун Льоуні чекав на п'ятну хвилю і з силою вистрибнув вгору, потягнувши за собою й дівчину, і міні-плот. Приземлилися — або, швидше, приводилися, - вони вже в заспокоєному морі, за тридцять метрів від смуги смерч.
У Су Ло просто дух захопив від цих водних гірок. Адреналін грав у крові, всі почуття згорнулися, швидкість, вітер, хвилі та бризки — все це вже не виклика́ло страху, а лише захоплення і чарівність Наньгун Люня. Він точно розрахував кожен свій рух, змахуючи на хвилях і спускаючись додолу, без жодних труднощів вислизав від жахливого смертельного удару.
Спочатку дівчина була перелякана і зажмурувалася перед наступним виражом безболісненого принца, але невдовзі заспокоїлась та дуже раділа « прогулянкою ». Стрибки на тазанці з мосту, скелелазіння, віндсерфінг - всі ці « екстрактальні» види спорту були дитячим лептом у порівнянні з їхніми нинішніми пригодами. Серце солодке замирало від страху та захоплення одночасно, хотілося кричати і сміятися.
- Ну як, весело? - Перекрикуючи шум вітру, запитав Нангун Люнь.
-Ха, ще б! - Дівчина із задоволенням підводила обличчя солоним бризкам, насолоджуючись швидкістю і відчуттям польоту.
І вона тоді не дуже повірила Лан Сюані та Анья Міну, коли вони заявили, що Нангуан Людіюню немає рівних у подоланні цих вод. На щастя, хлопці не перебільшували його таланти — інакше вони б обидва пішли на корм рибою. У цьому бурхливому казанчику не одна сотня кораблів.
Лише через десять хвилин трио - Су Ло, Наньгун Левуні та міні-плот опинилися в безпеці. Гудаючі водовороти опинилися позаду.
Помітивши справжнє захоплення дівчини, принц Цзінь розсміявся і гриво клацнув її по носу:
- Чи ще буде, наступного разу моя Величність відведе тебе в тисячолітню Примарну Тюрму, ось де справжня веселощі. А тут так, дитячі карусельки.