Розділ 477.
Серце Лі Аотяня було збентежене сумнівами. Він був абсолютно впевнений, що в той раз, коли вони зустрілися з Нангун Люнем біля печери, він був тільки на сьомому ранзі. І саме тоді, у нього був шанс здолати свого ворога, поки вони були на одному рівні, але тепер ...
-Ти говоритимеш, або ще повісиш? - З сумним видом полюбляв Наньгун Левуню.
Від нестачі кисню у бідолахи вже обличчя посидило. Вчепившись обома руками в утримуючи його за горло кисть принца Цзіня, чоловік активно викинув і з важкою прохрипелив:
- Я скажу, все розповім, але спочатку ти теж відповіси мені на одне питання! - Але не розумів щодо культивації Наньгун Люня навіть на порозі смерті від задухи.
- Вся увага, - отруйно відповів чоловік, відкинувши Лі Егудя на землю і брезгливо витягнувши руку.
Бідолаха, опинившись на твердій поверхні, вчепився ладонами і закаштував повітря у легені. Він трохи заспокоївся і відпочинком став на ноги.
- Якби я кинув тобі виклик тоді, у печери, в мене був би шанс перемогти?
Наньгун Левуні сміявся з захопленого чоловіка байдужим поглядом і гірко посміхнувся:
-А ти що, не помітив, що Моє Величність був поранений на той момент?
-Ем, нуу....- Лі Аотянь збентежено відвів погляд.
Значить, він і справді був поранений? Неймовірно.
-Моя життя була на волосинці, - вирішив, мабуть, його добити Наньгун Люні, так що не тільки ти — в той момент мене хто завгодно, який володіє бойовими мистецтвами, звичайно, міг би прикінчити.
У очах Лі Аотія повільно, але вірно запалювалися проблиском усвідомлення: значить, він дійсно міг покінчити з непереможним принцем раз і назавжди. Але це ж треба - настільки боятися, буквально тремтіти від одного імені Нанґун Люня — щоб навіть не наважитися припустити можливість виступити проти нього і перемогти...
Лі Аотянь, лаючись за недухість останніми словами, в серці зголосився плескати себе по лобі.
-Тепер твоя черга. Кажи, де моя маленька Ло? — Наньгун Левюню колись було спостерігати самобичування цього криголама.
При згадці Су Ло Лі Аотянь навіть на секунду забув про власну дурість і непристойно заіржав. Наньгун Левюнь, виявляється, у тебе теж є слабкість, якщо вже ти так сумуєш про якусь дівчину.
А він і раніше запитував себе, чому це принц Цзінь не кинувся на пошуки своєї підстилки. Ну гаразд день він міг не помічати її відсутності, добре два - але майже тиждень? Тепер все стало на свої місця. Виявляється, він був поранений і просто не міг захистити свою дорогоцінну Су Ло.
Якщо він має рацію у своїх судженнях, то Нанґун Люнь, мабуть, був всередині печери, коли дівчинка наплювала йому з три коробочки про те, що той вирушив шукати їжу. Вона навмисно забрала його, Лі Аотія, якнайдалі від печери. Мабуть, дівчина теж не байдужа до Нангун Люню, оскільки вже ціною власного життя вирішила захистити його. Ось тільки тепер вона мертва. І ніхто не знає, що зробить сам принц Цзінь, коли дізнається про цей неприємний факт.
Аотянь добре усвідомлював, що не зможе пережити той день. Отже, ми хочемо жити в останні хвилини життя з задоволенням, коли одягаємо його над своїм ворогом.
Посміхаючись, Лі Аотінь кинув на Наньгун Люня засуджуючий погляд:
-Так, значить, наш великий і жахливий здоровенний дітлахів Нангун Люнь досі ховається за жіночою спідницею. І не соромно Вам, шановний? - І, не дочекавшись ні слова у відповідь від байдужого принца Цзіня, знущатися над ними далі: Су Ло, ця потворна дівчинка, щоб захистити тебе, можна сказати, кинулася грудьми на амбразури — подолавши тисячі смертельних небезпек, забрала мене подалі від печери, в якій ти спокійно собі культивував і про що не турбуючись.
Розділ 478.
Руки наньгун Левуня збивалися в кулаки, так що костяшки пальців побіліли.
Лі Аотянь ж насмішливо продовжив:
-Ось тільки тепер твоя маленька захисниця мертва! Боюся, ти не зможеш подякувати їй за своє спасіння. Хіба що на тому світі зустрінетеся.
Жінка, в яку він був так глибоко закоханий і яка сама любила його більше свого життя, віддала це саме життя на спасіння його культивуючої шкіри. Від такого удару Нанґун Льовінь точно не скоро очухається. В очах Лі Аотяна мигонула самодомога-масшла ухмилка.
Від його слів, все тіло Нанґун Ляйня скам'яніло.
Малюк Ло, вона... Вона... Неможливо!
Його очі налились кров’ю, і він вчепився у шию Лі Аотяна й повернув його до висячого становища. Безжально стискаючи пальці на горлі бідолахи, він люто зревів:
-Ти брешеш! Брешеш! Якщо ти зараз же не скажеш мені правду, присягаюся, я тебе задушу! Сверну шию як требаму півні!
Судячи з хрипів Лі Аотя, Наньгун Левюні зовсім збожеволів і втратив всякий натяк на раціональність мислення: ну як міг хлопець йому хоч щось сказати (неважно, правду чи неправду), якщо він навіть вдихнути не в стані? Чоловік стискав його шию з такою лютою силою, що вже почувся хруст хребців.
-Говори! Де, чорт би тебе побрав, моя дівчина?
Аотянь вперто підтирався, відмовляючись поступитися. За що і був суворо прикладений головою об землю лютим відшвиснувшим його Наньгун Левунем.
На губах винного від браку кисню хлопця заграла слабка зловісне ухмилка. Зібравши крихти решти сили, він послав потужний імпульс у величезну скелю перед стовпом полум’я, в який було кинуто Су Ло і після неї дракон. Ця стіна вогню була своєрідним вхідом у печеру, так само наповненої полум'ям. Лі Аотянь рештл підстрашуватися і замурувати вогняну могилу своїх ворогів.
Наньгун Левуні різко обернувся на шум. Невже Су Ло була в цій печері полум'ям?
І навіть на порозі смерті Лі Аот’єн продемонстрував свій недвозначний розум і підступність, поставив Наньгуна перед нелегким вибором: кинутися в вогненну піч для порятунку Су Ло або залишитися тут у безпеці й ніколи не дізнатися, що сталося з його дитиною. І решту свого життя він почувався би винним і сумнівом, а що коли б вона все ще була жива? Чи він міг врятувати її?
Ні, він просто зобов'язаний піти за нею. Навіть якщо він сам не зможе вирватися з цієї вогненної пастки і буде спалений живцем, то повинен побачити її востаннє. Живий або мертвий.
Рішення було прийнято за долю секунди. Наньгун Левюнґ на кінець мстиво долбанув Лі Аотя ногою в горло і рвав у печері. Валун уже майже досяг землі, коли чоловік прослизнув у вогняну печеру.
в наступну мить вхід був завалений.
У той же час, Су Ло.
Дівчина, яку Лі Аотія занедбала в вогненний кам’яний мішок, втратила свідомість, коли впала на землю. Однак їй було дуже важко, і сам Лі Аотянь не шкодував за нею. Організм просто не витримав такого наднавантаження.
Навколо неї стурбовано стрибав дрібний бійок. Він був дуже схвильований: господиня, яка завжди була не геть з ним грати, зараз лежала без руху і зовсім не відгукувалася, як би він її не намагався розчавити.
Очі бійці наповнилися сльозами. Нерозумна господиня знайшла місце, де непритомність — у тебе вже шкіра на обличчі бульбашка від опіків!
Малюк твердо утер мордочку. З його пащі вирвалося біле хмаро і морозним туманом обволокло все тіло Су Ло.