Розділ 467.
Вибухова хвиля, потужний повітряний потік вирвав дерева з корінням у радіусі 50 метрів.
У землі була глибока вм’ятина у формі долоні.
Су Ло, помітивши ці епічні зміни в ландшафті, сковтнула й мітнув убік і знову прискорювалася.
Лише мить тому, коли б не так своєчасна допомога її вихованця, залишається від Су Ло одне велике мокре пляму.
-Чорт тебе побрав! - Наступного разу промазав Лі Аотянь люто.
Його припущення були ідеальними: максимальна швидкість дівчини, її кут можливого відхилення від маршруту з поправками на вітер і нерівність грунту — його удар був ідеально витверезений; він повинен був розлюти мерзенну дівчинку тонкою поверхнею землі! Але, але, но... Він зовсім не сподівався, що вона здатна на нове прискорення в останній момент!
На обличчі Аоня заграла зловісна, тривожна ухмилка: « Ти хочеш танцювати? Давай потанцюємо, подивимося чи зможеш ти так само ухилитися і надалі."
Все його тіло переховувалося золотим сяйвом, ступні майже не торкалися землі, він не втік — низько летів. Коли він знову побачив силует Су Ло, змітнувся до самих верхівок дерев і впав на спину дівчини.
Су Ло, інстинктивно відчувши небезпеку, спробувала вирватися з легенів. Спина вибухнула болем, ребра по відчуттям роздиралися на дрібні уламки легенів і завдяки цьому могла зробити навіть крихітний вдих. Разом з кашлем вирвався згусток крові, заповнюючи рот надмерзким металевим прихистком.
Незважаючи на свій жалюгідний стан, дівчина продовжувала бігти вперед, однією рукою затискаючи грудну клітку, ніби не дозволяючи обезумним від серця вискочити і втекти, а іншою рукою стисуючи шматок нефрита — подарунок папші-дракона. З його допомогою вона могла легко знищити Лі Аотяна, ось тільки ... До болю-до сліз не хотілося витрачати настільки цінний артефакт на цього віщування-ледишка!
Дівчина ще не готова була пустити в хід свою єдину козир, воліючи чекати на найбільш критичний момент.
-Бум! - Новий удар обрушився на багатостраждальну спину Су Ло.
Одяг на грудях просочувався кров’ю, і дівчина хиталася з боку в бік, вона ледве стримувала рівновагу й намагалася не спотикатися тут та там стирчать із землі коріння — але частково завдякинерції після удару вона продовжувала втікати.
А в цей час, червоний камінь, який Су Ло заховав у нагрудний кармашок, що обійнявся такою щедрістю, жадібно поглинав кров і змінював свій відтінок з багрового до білого, а потім зовсім втратив фарбу, ставши прозорим.
Тільки сама Су Ло була ні слухом ні духом про метаморфози її кривавого паразита.
Лі Аотянь був дуже щасливий, що гра в « блощиць на смак ». "Жорна дівка, вбити тебе одним ударом занадто великодушно з мого боку.
Він грав з нею, як кішка з мишкою - не вбиваючи відразу, але і не дозволяючи врятуватися, задаючи її безпорадністю та насолоджуючись власною силою, виганяючи, тягаючи у пучі відчаю свою жертву до тих пір, поки він не нанесе останній удар. Він вкладав лише третину сили у свої атаки, вибиваючи з Су Ло кров і дихання, але й не забираючи її життя. Поки не забираючи.
Розділ 468.
Якби він атакував з усієї своєї сили і дурі, то в той же момент отримав би живописний лепець
Однак, навчаючись у Лі - Аотанії, все було дуже погано: потураючи своїм садистським схильностям, він в який раз забув про свою обіцянку знищити дівчину як тільки виявиться така можливість, і не випробовувати долю та власні нерви на міцність. І даремно.
Очерередний хребет-дробовий удар пройшов по спині Су Ло. Дівчина спіткнулася і ледве втрималася на ногах, не зламавшись на землю, відпившись кров’ю. Хоч би скільки зусиль було, тіло хиталося, ноги зраджували, то тягнулося в очі; вона стримувала свою волю. Вона розуміла, що Лі Аот’єн просто грав з нею, демонструючи свою силу та владу і тільки ця самовпевненість дала їй шанс на спасіння. Але якщо вона зараз поруйнована і вирубиться - гра закінчиться. Треба було в що б не стало рухатися вперед.
На щастя, Лі Аотянь і не підозрював про те, що у цієї напівнедобитої відбивної на ніжках все ще був якийсь план, інакше він би давно прихлеснув її на смерть і зараз уже танцював дльопагу на її розлющених останків.
Су Ло вже ледве переставала ноги, але навіть під градом нових ударів продовжувала напівповзти. Її рука щільно стиснула шматок нефриту.
Ні, ще рано! Вона повинна ще боротися самостійно! Ти можеш думати, що хребет подекуди перебитий і в деяких місцях роздроблений та кашляє кров’ю. Чи це серйозні травми? Так, дрібниці життя. Ще не час використовувати її останній козир. Су Ло рішуче струшила головою, розбризкуючи навколо краплі поту з кров’ю.
Маленький божественна бійка був практично силою відправлено в простір, оскільки Су Ло переживала, що він може бездумно кинутися на захист своєї господині, а їй не потрібні були зайві беззмістовні жертви.
-Ву, вуу! - Малюк металився з боку в бік, намагався схрещувати підлогу і тарабанити лапками у стіни простору — він був дуже наляканий за свого Майстра й хотів допомогти, але його не випускали!
Коли ж вони прийдуть?
Блід, як простирадла Су Ло стер кров з кутка губ і слабо усміхнулася: схоже, її похорон відкладаються — попереду була долина полум’я. Вона була настільки величезною, що не видно ні кінця, ні краю, тільки воскрешені клуби чорного диму і кружляють навколо попелільні пластівці. Повітря було нестерпно важким і гарячим, воно випалювало слизисту алесоглотку.
Мабуть, ця долина була найнебезпечнішим місцем на кожному острові. Ніхто не знав, наскільки вона поширюється і які жахи ховаються за цим димом та полум’ям.
Сльозогінний дим, отруйний смог і спекотливий жар — це місце явно курорту не було.
Лі Аотянь послав черговий удар, але цього разу Су Ло не намагалася якось ухилитися або захиститися. За допомогою потоку повітря, що звисав від її спини долоні, дівчина висіла вгору і вперед у мить, сховавшись на стовпі чорного диму.
Лі Аотянь, який втратив дівчину з поля зору, декілька секунд відігрівся у вигляді вогню.
-Ах ти брехлива погань! - Збудив чоловік, створивши нарешті, що знову дозволив дівча піти, і дзвонив швидко плескнув себе по лобі.
Справді, якщо людина ідіот — це надовго.