Розділ 453.
Час - це єдине, що було потрібно Су Ло. Час, який дозволить Наньгун Люню відновитися і не дати обезголовленому Лі Аотяму прибити їх обох, як жалюгідних букашок.
Але чи зможе вона повернути ці дні? Чи їй вистачить сил для цього? Особливо тепер, коли Лі Аотянь в рази перевищував її по рівні...
Дівчина зітхнула. Не було ні часу, ані сил — уся енергія йшла в єдиний порив — втекти!
Вона бігла так, що тільки п'ятки виблискували і, можливо, біжи вона по кам"яній дорозі, висікли б іскри. Дерева мілилися з такою швидкістю, що попадали в одну коричневу масу, у вухах свистів вітер.
Су Ло використала Танець духовних кроків, щоб швидко крутити між тими стовбурами, що з'явилися тут і там, але намагалася ходити якомога обережно, аби лишити якнайменших слідів.
Лі Аотянь не відставав.
Спочатку він думав, що лягати на дівчинку третього рангу — це просто плюнути. Але він вже досить довго переслідував цю хитку лисицю і щоразу вона могла вислизнути з неї. Вона ніби прочинена рибка вислизнула з його пальців! Чим злість чоловіка розпалювалася, тим більше — надкусний бутерброд, який вихопили з рук.
Про Наньгун Льюне Лі Аотяни і думати забув.
Тропінки влися зміями, що зникали у густих заростях і вискакували знову в абсолютно несподіваному місці. Су Ло петляла з однієї стежки на іншу, намагаючись збити переслідувача зі сліду і виграти ще хвилинку, ще 5 хвилин життя...
Незабаром настала ніч.
Су Ло не ризикнула розвести багаття і просто повернулася калачиком в невеликій печері, де вона не могла навіть стати у повний ріст.
Ця ніч здавалась нескінченною, бо позаду запливав вітер і періодично проникав та в недра сховища дівчини.
Хоч погода і можна було по праву назвати паршивою — вона грала на руку Су Ло.
Раптом, Су Ло відчула якесь шевіння у своєму просторі і подумки увійшла всередину, де її очікувала приємна несподіванка: дрібний бійок, обжерся до коматозного стану кристалів, зашенувся-заворчав - здається він почав приходити в себе.
Думка Су Ло мимовільно перемістилась на вогненний камінь, що аліває. Коли вона спіткнулася про нього у Дворці Аметистої риби, дівчина інтуїтивно відчула — це не звичайна цегла. Вона взяла його в руки і задумливо дивилась: « Що ж це за камінь? » Яку таємницю він зберігає? Яку історію можна розповісти?
Раптом Су Ло відчула легке поколювання в пальці: віддерши руку, вона встигла помітити розводи крові на камені — які згодом немов розчинилися у гладкій поверхні.
Камушок вміє вбирати кров? Цікаво, дуже цікаво.
Су Ло проколола палець і видала кілька крапель крові на вогненний камінь. З задоволенням камінь проковтнув щедрий дар.
Как... це взагалі що таке?
Су Ло з цікавістю перевернула кровожерливе тверде і ... Прибрала поранений палець.
Розчарований камінь наче загортав зсередини і видав ображений « М’ЯУ!», що прокотився гірським лугом в нічній тиші.
Розділ 454.
Все тіло Су Ло затремтіло від жаху — чортів багнист! Як нежива істота, а скільки проблем!
Вона ж з такою важкою працею знайшла цю печеру, так сподівалася на відносно спокійну ніч, і ось, все каменю під хвіст!
Тепер потрібно було негайно уцілити, рахунок йшов на секунди: крихітне сповільнення, один зайвий подих — пастка зачинилася, Лі Аотянь танцює переможний танець на її ще теплому трупі. Перспектива така для себе.
Су Ло поборола пекуче бажання кинути зловісну кам'яну кар"янку тут же і роздратовано сховала її в нагрудному кишені. Вона прорвалася крізь зарослі, що ховаються у печеру.
Як і очікувалося, лише через кілька секунд у печери застигла висока й худа постать Лі Аятяня. У місячному світлі його шрами, що перетинають обличчя, виглядали ще зловісніше. Підол чорної роби плескав на вітрі, задаючи всьому його вигляді ще більше потубічно-жовкою аури.
Кулак впечатався у стіну печери. Стіни се самоврядування не було по душі, і вона з буркотливим скреготанням покривалась дрібними тріщинами.
Лі Аотянь був настільки розлютився, що, мабуть, вирішив подивитися на небеса і закричав:
- Ця огидна дівчинка! Краще мені не потрапляти! Та я на тебе всі способи тортур випробую! А якщо ти помрієш раніше, то все одно продовжу для морального задоволення.
Невідомо, чи почули його небеса, але Су Ло, яка ще не встигла втекти на пристойну відстань, розчула все чудово. Дівчина на секунду замерла, фиркала (Хочеш мене зловити? Що ж, вперед і з піснею. Якщо мозоку вистачить, і припустила далі вгору по горі: нехай у неї й була техніка Танця духовних Кроків, з швидкістю сідьмо-рівневого Лі Аотява їй не порівнятися.
Чоловік випадково вибрав стежку, по якій кілька хвилин тому пробігла його мета.
Су Ло впала на коліна біля водоспаду, бідолаха ніяк не могла відпочити. Довкола було настільки густо, що навіть ніж ріж — найтемніший час для світанку. Через гуркіт літаючих і розбиваючись об скелі води більше нічого не було чути. Тільки інтуїція зсередини впиралася про небезпеку.
Су Ло ніяк не могла прийти в себе — тіло, яке не мало належного відпочинку, відлякувалося втікати куди-небудь ще. Отже, потрібно було знайти інший метод втечі. Дівчина зазирнула і уважно « опитала» поглядом все найближче видиме місце.
Перед нами височить грандіозний водоспад, який здіймається на 300 метрів. Можливо, недавно внаслідок зливу річка продовжувала свій рух від стрімкого потоку води. Тепер вона підмивала прибережні землі: Су Ло із цікавістю стежила за тим, як швидко попливає стовбур дерева.
Річка лежала приблизно на 30 метрів завширшки, і вона тягнулася до акурата посередині потоку.
В голові Су Ло спалахнула божевільна думка. Не даючи собі часу обміркувати її ще раз і відмовитися від цієї затії, дівчина птахів змітнулася в повітря й приземлилася пряміком на поваленому дереві. Хоча Су Ло не дозволив собі думати про правильне рішення, вона все - таки була в стані взяти до уваги швидкість потоку води, опір повітря та інші перешкоди.
Зарита у зелені гілки дівчина завмерла: якщо рухатися меншою, то Лі Аотянь не помітить її навіть тоді, коли її нинішній гужовий транспорт пропливає прямо перед його носом.
А дерево пливло далі по течії, швидкість річки була настільки великою, що Су Ло могла бачити лише туманні плями замість місцевої флори на берегах. Судячи з примітивного інстинкту самозбереження, вона знову в безпеці.