Розділ 391.
Су Ло відчувала одночасно і гордість , І збентеження за свого пташатця, який продовжував викладати кульбіти на буферах її улюбленої повраги. Не витримавши, вона все ж тихо захихикала.
Фея Нефритового Озера була втягнена у крайнощі. Хоча коридор був досить довгим і просторим, свідків її ганьба було багато. При чому більшість з них були чоловіками! Ось так і зруйнувався її образ ідеально-слідкова діви. У дівчини просто руки тремтіли розірвати маленького негідника на дрібні шматочки!
- Я тебе вб'ю! - Зворушила покоцанна Фейка і вихопила з ніг свого обосічного меча.
Так, дрібна бійка виявилася рекордсменом: він був першим і єдиним, кому вдалося довести Фею Нефритового Озера до межі божевілля.
Коли маленький божественний дракон побачив небезпеку, він вирішив не ризикувати хвостом і ретуватися по-швидкому, так що, вискочивши з-під спідниці розлюченої дівчини, то пустився в біг, петля та спритно ухиляючись від свисту на голові клинка. Після того, як він став войовничим клею, Фея Нефритового озера, брудна, розтрепана й в деяких місцях роздрібненого одягу з кишками по всьому коридору почала носитися за маленьким чудовиськом із мечем наперевісно. Здавалося, що вона була настільки жалюгідною: зовнішній вигляд дівчини був такий сумний, щоб поставити її на площі з простягнутою рукою — їй б і від'явлені жебраки кинули. Від колишньої витончено-ознесеної Феі Нефрітового Озера не залишилося ні сліду.
Фейка була на пікі п'ятого рангу, так що по суті, вона була сильніше маленького божественного дракона. Проте він покладався на свою швидкість і спритність, не вступаючи у відкриту боротьбу сам. Замість цього він озирнувся і намагався очолити Су Ло.
Чи це інстинктивно, чи просто інстинктивна дитина підбігши до скрученіх парочок і застрибнув на руки Наньгун Левюню та пірнув у його широкий рукав, надійно там ховаючись і не маючи ніякого бажання вилізти.
Фея Нефритового Озера силою обхопила своїми руками меч — а очі краєм вона встигла побачити, куди сховався цей негідник.
Здавалося, вона зовсім забула про те, в якому вигляді з'явилася перед своїм улюбленим і, задихаючись від люті, бурчала Наньгун Люню:
-Третій старший брат, я прошу тебе, віддай мені цього дрібного паразита! Якщо я сьогодні не покрию його на дрібні шматочки, то просто зійду з розуму від ненависті та гніву! - Все ж, досить важко бути милою і всепрощаючою, коли стать твого пальця було відтяпно якоюсь мерзкою псиною. Не кажучи вже про знущання над її волоссям та одягом.
Наньгун Лууні влаштував недоумку голову обличчя:
- Про який паразит мова? Не розумію, про що ти говориш - і як би невпізнай склав руки за спиною, втупившись на дівчину відкритим невинним поглядом.
А Фейка мало не задихнулася від образи і обурення:
-Третій старший брат! Як ти можеш бути таким безсердечним? Ти подивися, що цей гадкий щеня зробив з моїм пальцем! І взагалі, я сама бачила, як він заскочив у твій рукав. І тобі вистачає сумління його покривати? Або я для тебе гірше собаки? - У її очах засяяли сльози, так вона була засмучена таким недбалим ставленням до своєї надважливої персоні.
Наньгун Люуні лише нахмурився і байдужо кинув:
- Моє Величність не бачив ніякого цуценя. Якщо тобі вже мого слова мало - будь ласка, і з цими словами він демонстровано підняв руки вгору та закотав рукава: - Тепер бачиш? Тут нічого немає - ні озер, ні лебідь, ані, тим більше, цуценят.
Але, як же так... Вона ж ясно бачила, як псина застрибнула до нього в руки, і потім точно не вибігала з-за його спини. Кровожерливий погляд Фейки мітнувся до Су Ло.
Але та теж повертала перед нею руками і:
-У мене взагалі рукав занадто вузькі, навіть якщо б я хотіла тут щось сховати, навряд чи в мене це вийшло.
Глава 392
Фея Нефритового Озера кинула гнівний погляд на Су Ло і люто сказала:
- Цей щеня - твій духовний улюбленець, і як ти збираєшся за нього відповідати?
Су Ло не знімающою розвіла руками:
- Який духовний улюбленець? Чому я про це нічого не знаю?
Звинувачення когось потрібні незаперечні докази, а її маленький божественний дракон вислизнув з місця свого злочину швидше блискавки. Не спійманий - не злодій. А вже вона точно заперечуватиме все до останнього.
Су Ло ні крапельки не хвилювалася, тому що її сумління було криво чиста.
Фея Нефритового Озера розлютила:
- Та у тебе просто сорому немає!
У відповідь Су Ло дуже роздратувалася фирскала:
- Єдиний, у кого тут немає совісті це саме ти. Кажеш, у всьому винен мій нібито улюбленець? Ну так доведи це.
Раніше її маленький божественний дракон дійсно ховався в рукаві Нангун Люня, але пізніше, коли принц схрестив руки за спиною, вона використала моментом і перемістила Дракончика у свій простір. І тепер, щоб Фея Нефритового Озера не робила, вона не зможе знайти його.
Лі Яояу не очікувала, що Су Ло буде так наполегливо і знову кинула жалобний погляд на Нангуна Люня, благаючи про допомогу.
Але він несміючим поглядом дивився тільки на цю дрібну шлюшку, ніби навколо її людей, включаючи саму Фею, просто не існувало. Таке ставлення розірвало її серце, і вона відчувала невимовне розчарування.
- Добре... Дуже добре! Су Ло, я тобі це ще пригадаю! - Фея Нефритового Озера, замотивши закривавлений палець, втупилася на дівчину і люто прошивала: - Сховай ліпшу свою дорогоцінну шавку, інакше... Хмпф! - І, вдернувши ніс, гордо віддалилася.
Наньгун Леунь зітхнув і, дивлячись в спину вихідної дівчини, кинув Су Ло:
- Просто, прошу тебе, будь насторожі.
Су Ло теж проводила поглядом поврагу і, похинувши головою, вдаючи із себе щось таке:
- Який жаль, вона пройшла повз настільки чудового скарбу... Цікаво, що вона знає правду, її б придушив напад на місці? І обережності не довелося б, - мріючо додала дівчина.
Чоловік весело розсміявся і потріпав її по голові:
- Пойдём.
Він взяв Су Ло за руку і вони обидва підійшли до захопленої маленьким драконом двері під номером 123. Після того, як ви натискаєте на синю панель під їхніми ногами, з'явилася біла світність, яка забрала все тіло. Коли вони знову відкрили очі, довколишній простір не було таким самим.
Су Ло, відчувши незвичне світло, озирнувся. Все навколо було залито світлом, відображеним від Чародейського Льодового Залізника, яким були викладені стіни.
Маленький Божевільний дракон вперся передніми лапами у стіну простору, безперервно плескали по стінках місця дівчини, вимагаючи, щоб вона його швидко випустила. Вираз на його милюкій маленькій мсьяці було неймовірно схвильований.
Су Ло безпорадно посміхнулася, і через секунду маленький божественний драконок з'явився перед нею.
Коли бійка озирнувся навколо, його очі миттєво забилися і він рвав у бік кам'яного вівтаря, що стояв попереду.
Це була абсолютно порожня кімната, розміром приблизно 100 квадратних метрів. У її « церкві» був лише кам'яний вівтар, на якому щось лежало.
Наньгун Левунґ і Су Ло, сповнені цікавості, поспішили за маленьким божественним драконом.
Як виявилося, вівтар був зроблений зовсім не з каменю. Його поверхня була настільки відполірована, що в ній можна було побачити своє відображення.
На поверхні вівтаря плавала маленька рибка, розміром з фіолетову долоню. Так само, над вівтарем височіла темно-зелена чаша.