Глава 289.
Ще більше розлютився від цього виду внука Лю Потьян. Щось погане він вчув, цей малий. Але відступ був запізно, вони заварили вже таку кашу, що не могли втекти від неї і тільки гнути свою лінію. Так що він знову прокашлювався, відрізуючи внука
Мабуть, справило враження на Лу Ченгфенґа і вп’ялося поглядом у Су Ло, повторюючи як заведений:
-Я роздобув цей блакитний кристал, купивши потрібний камінь-джерело. А ось ти... Ти вкрав його з моїх рук! А тепер прикидаєшся невинним. (Сміх)
-Сміється тобі? - Пикнув Су Ло, - Я так розумію, заливаєшся ти з самого себе. Цей кристал добув я. Яке ти взагалі маєш до нього відношення?
- Ты.... - Лю Ченгенґ задихнувся від « нахабства » свого опонента і став ще запекліше свернути дівчину поглядом.
- Ти», "ти" розтягнувся тут. Ти думаєш, що кожен кристал, на який впаде твій добрий погляд, відразу стає твоїм? Губозакативна машинку не підігнати, ні? Це дійсно смішно, і Су Ло безцеремонно обійшла застигшого юнака, схопила чайників, налила собі солодкого напою та сіла під Нангунгун Люня, неквапно посердяючи чарок.
Та що вона собі дозволяє? Лю Ченгфенґ був розлючений, і, мало ногами не топаючи, гостро вказав пальцем на дівчину:
- Ти, що за маячня взагалі несеш? Камінь звідки належав мені, я його купив! - і, звертаючись вже до всіх присутніх: - Якщо ви мені не вірите, ми можемо піти й запитати Старійшину Чена. Він особисто передав мені цей шматок каменя-джерела прямо в руку, після укладення нашої угоди!
- Так, було така справа, - ніхто не очікував, що Су Ло, розглядаючи чайки в гуртожитку, так спокійно підтвердять версію Лю Ченге.
-Тоді як смієш ти стверджувати, що блакитний кристал нібито не мій? - Молодому панові сім'ї Лю веселив брову.
-Саме, цей блакитний кристал не твій. - Су Ло так і читався сволос: « Ти завжди такий тупий, чи тільки по неділях? »
Потьян раптово розсміявся. Змилосердившись на Су Ло, він зухвало злився і кинув лавину потужної сили на дівчину:
-Ти, пацан психічно неврівноважений, хоч би сам визначився. Тільки що зізнався в тому, що цей камінь-джерело належав Лю Чангфенгу, а наступного разу вже заперечуєш це. Який непослідовний хлопчисько.
Проте, він поняття не мав, що хоча Нанґун Люунь все ще залишався нерухомо-душним, то з легкістю перехопив потік сили старійшини і просто перевиховував його, так що всі потуги натискали на Су Ло були марнотними.
Су Ло і сама розсміялася від душі:
-Старий дідусь сім'ї Лю, Вам б самому перевірити своє психічне здоров'я не пошкодило. Чи, може, Ваш онук вам не сказав? Коли він розрізав цей камінь-джерело навпіл, у нього, бачити, розумник помутнівся (може, в вас це сімейне?) і він продав його мені, якось так.
У Лю Потьяна від такої заяви обличчя пошкодилося. Ну ладно Його Високість принц Цзінь плюне з високою дзвіниці на сім'ю Лю загалом і на сьомий ранг самого старійшини в зокрема, але ще й цей хлопчисько туди ж! Як він сміє так з ним розмовляти?
Бідолаха зовсім приныв. Він думав, що, ставши експертом сьомого рівня, йому тепер повинні всі в ніжки кланятися і виконувати будь-які примхи по першому погляду, але у королівській резиденції принца Цзінь його швидко повернули з неба на землю.
Гнів, лють і образа затуманили свідомість Лю Потьяна, в процесі жалю він і зовсім не розумів сказаного Су Ло. Зате його цілком виразно вловив Нанґун Люнь:
-Лю Потьян, Ви ясно чули, що щойно сказав Су Юн? Ваш онук сам продав половину каменя-джерела йому. Отже, сам винен - з ним і розбирайтеся.