Розділ 262.
- Тобто? - Нахмурилася дівчина.
- Ну, уяви себе на секунду в місці того столяра з сім'ї Лю. Не крився ти так, просто гіпотетично. Як би ти поступила на його місці? - Привітне дихання Наньгун Льов'я лоскотало вухо Су Ло, тому та поморгалась і струшила головою.
Відійшовши від чоловіка на безпечній відстані, Су Ло схилила голову і замислилась. Якби вона була Лю Ченгфенгом, після стількох зусиль для її поїжджості, то не здала б так легко. Цей приліпала напевно пішов за каретою Нангун Люня і тепер знає, що вона тут, у королівській садибі принца Цінля, а значить...
Від здогадки Су Ло різко підняла голову і своєю головою зустрілася з носом Нангуна Люня, який, як виявилося, в цей момент схилявся до дівчини. Роздався глухий « бляха » і зведений стогін чоловіка, здається, для нього сяяння фатальної зустрічі пройшло дуже болісно.
Су Ло навіть якось незручно стало, співчутливіше, вона потерла його ніс:
-Ти це... в порядку там? Нічого серйозного?
Ух ти, непереможний Нангун Левунь був ганебно повалений твердістю Су Ло! Нечасто дівчата мали такі враження. Хоч мужика і було шкода, але сміх уже потихеньку починав вириватися назовні.
- Нічого серйозного? В порядке? Та ні чорта подібного! — Наньгун Левуні з болячою міною вхопився за свій ніс і обвинувачно, майже зі сльозами на очах, втупився на Су Ло.
Ох, наш малюк ось-ось заплатить! Хто б міг подумати, що грізний принц Цзінь буде поводитися як примхлива дитина.
Су Ло так розселило абсолютно дитячу поведінку чоловіка, що вона вирішила навіть піти на рахунок у нього і заприятелювати трохи:
-Оо, і що ж нам тепер робити?
- Подуй на ранку, а? - І він повністю зрушив кивки будиночком і ткнув пальцем на свій почервонілий та злегка опухлий ніс.
- Що, дитинство в ... Заграло? - Су Ло набридло зображати дбайливу матусі і вона трохи дивно підняла брову.
Всі слуги вже ледве стримували сміх, їх обличчя розмальовувались, а плечі злегка підрогили. Але лише один крижаний погляд Нанґун Люня і ця локальна вухахка вмить померла смертю відважних. Усі слуги засоромилися й засмикали, не сміючи роздухати.
Бідні слуги! Їм хоч молоко, за шкоду деяких окремих індивідуумів, видають? Це Су Ло щиро співчувала, такого "РАБОтодавця" і ворогу не побажаєш. Хіба що Лю Ченгенггу, або Фейке... Ось їм можна, так.
Від цього міркування її відволікає червоний вартовий, вперши в неї погляд « найбільш хворого у цьому світі людини»:
- Я хочу сказати, що це дуже-дуже боляче.
Ну дет сад, штани на лямках! Ще й так старанно зображує з себе вмираючого. Але, чорт візьми, цей актор вміє тиснути на жалість своїм поглядом побитого цуценя! І Су Ло все ж здалася.
- Ладно! Подую, поню, гори цибулеве! - і, відчуваючи себе до крайності по-ідіотськи, вона кілька разів дула на багатострадний ніс чоловіка. Після цього, вона відштовхнула наступного разу Нангун Люня і різко кинула: - Доволене тепер?
- Ну ось, що ж ти за людина така? Покалічила мене, знаєш, а тепер відмовляєшся нести відповідальність! - Напившись, продовжував хникати наньгун Люуню.
- Тобто, взяти відповідальність? - Що вона повинна ще зробити, вийти заміж за нього, щоб піклуватися про його потерпілого до кінця днів (його звичайно), чи що?
Наньгун Левюнь, здається, приохотився:
-Ти повинна погладити мене по голові, обійняти, ніжно прошептати заспокійливі слова, а потім ніжно-неможливо подати на ніс.
Су Ло мало не звила:
-А губа не трісне? Чи не забагато запитів?
Наньгун Луунь зобразив з себе несправедливо попростену невинність:
- Я ще й кажу, я не вимагав від тебе список. Всього-то подути і попросив, а ти з цим не справилася.