Глава 21.
Однак гнівної відпочинку не було, бо чоловік лише сумував. Його руки були дійсно до жаху чорними.
Су Ло покинула погляд на хамоватого мужичка, а потім знову повернулася до Лю Ці. Вона підбадьорювала його непостійною посмішкою і лагідно запитала:
-Дядюшка Лю, чому ж Ви зупинилися? Продовжуйте, будь ласка. Навіть якщо у вас не вийде вирізати кристал, що ж з того? Це лише одна золота монета. Давайте вважати, що я заплатила не за кристали, а за можливість помилуватися роботою цього каменя.
Мужик-осіньї -щечки протиненько хмикнув і процідив:
-Немає худа без добра, так? Яке марнотратство.
Су Ло навіть не попрацювала йому відповісти. Та й навіщо? Скоро сама "суддя" дасть йому добру потріщину.
Лю Ці зосередився і зробив ще два розрізи.
Довкола почулись розчаровані зітхання — камінь залишався сірувато-білого кольору, ні слідів яскравого кристала.
-Кхем, - знущатися чоловік з мавп'ячими щоками, я ж казав: з його чорною рукою, Лю Ці ніколи не зможе витягти кристал. Не в цьому житті. Якби йому тільки вдалося вирізати червоний кристал...
- Якщо він зміг би дістати кристал, тоді що? - Що ви тоді зробите?
Дівчина завжди не любила таких от запирей, що саджають чужим нещастям. Вона сама не мала б нічого спільного з такою особою, але якщо він сам приліпився до неї так як жуйка, то нехай вона не ображається.
Взагалі-то, чоловік з мавп'ячими щоками ляпнув це так для червоного слова - він не очікував, що ця мила дівчина захоче зловити його на слові. І все ж, він був упевнений у повному провалі Лю Ці. Тому, щоб не втрачати лиця і заодно пофарбуватися, стукнув у стіл і сказав:
- Якщо він виріже кристал, нехай і всього лише червоного рівня, Я, Хоу Сан, проковтну ось цей камінь-джерело!
Су Ло простежила за поглядом Хоу Сана, його палець вказував на кам'яну кульку розміром з маленький тазик для вмивання. І він проковтне його? Цікаво буде поглянути на цей смертельний номер.
-Добре, по руках. Прошу вас бути свідками даного пари, - Су Ло помітила, що їх потихеньку оточили зевали. Вона хитро і кілька злобно усміхнулася: - звичайно, для Вас так само знайдеться вигідна умова. Якщо дядечко Лю не зможе витягти кристал, то я негайно виплачу Вам сто золотих монет.
Не тому, що ці монети так легко дістались, Су Ло не знала їхньої ціни; вона добре знає, як багато звичайних громадян ніколи й в руках не тримали золоту монету — ходової валюти та срібла.
- Чудово! Я, Хоу Сан, приймаю ваші парі! Всі присутні, ви будете свідками! - Хоу Сан прямо засвітився від щастя.
Лю ЦІ не вело вже цілий рік, отже з чого б саме сьогодні це зробити? До того ж, щойно він вже зробив три розрізи — і все без результату. Отже, Хоу Сан був абсолютно впевнений у своїй перемозі. А ще такий приємний бонус — сотня золотих! Та на ці гроші можна непогано покурити... Ну не дурень ж він, щоб відмовитися від такої вигідної і безпрограшної пари?
А ось на бідного Лю Ці було шкода дивитися: руки тремтять, на лобі проступила іспанка, все тіло напружено до межі. Він дійсно абсолютно не довіряв своїм чорним рукам.
- Ця дівчина може бути... Самі це зробите...
Проте Су Ло лише посміхнулася і замахала руками:
- Не хвилюйтеся Ви так. Просто ріжте. Можливо, після цього дня до вас повернеться удача. Я, знаєте, дуже фартова.
-Ах, якби, якщо б... Насправді, він ні на секунду не повірив словам Су Ло. Проте, він не мав спеціального вибору — і зробив ще один, останній розріз. Надії на успіх не мали успіху.
Лю ЦІ відклав ніж і вже зібрався розсипатися у вибаченнях, коли холодний повітря наповнили шоковані вигуки.
Розділ 212.
Лю Ци простежив за загальним поглядом, направленим на камінь-джерело в його руці. Під його розрізом м'яко переливалося світло-червоним кольором границя кристала.
Хвилювання прокотилося крізь натовп, що зібрався, і всі сказали:
- Він виграв парі! Виграв!
Су Ло злегка посміхнулася і випадково підняла одну брову, незважаючи на Хоу Сана. Помітивши, що той збирається по-тихому злити, вона голосно, щоб всі чули, вигукнула:
-Ох! А де ж той чоловік, з яким ми щойно посперечалися?
Усі присутні були дуже азартними, любили яскраві видовища, шумні події і не любив Гоу Сана. Їм не подобалося те, як він дозволяв собі поводитися з іншими. Так що, всі навколо зашуміли, перекрикуючи і перекладаючи один одного:
-Хоу Сан, куди ж Ви, пари ще не закінчене.
-Правильно! Червоний кристал тепер не може так просто піти, надто пізно!
-Монах може втекти, але ось його храм ногами не володіє. Хоу Сан, якщо ти зараз змоїшся, ми будемо вважати себе в праві взяти все, що нам заманеться із твого магазину.
Загальний шум то і справа розсікав чийсь образник коментар.
Хоу Сан почервонів, як рак до самих кішок вошей. Але натовп оточила його з усіх боків, і тепер він не втікав без будь - якої потреби.
Лю Ці обережно вирізьбив шматок червоного кристала і тремтів руками простягнув його Су Ло. Навіть якби цей кристал коштував 100 золотих монет, він належав цій прекрасній дівчині. Його очі поглиблені недовірою і щастям, здавалося, ось-ось, і в них заблукають сльози. Він серйозно сказав:
- Юна леді, Ваш червоний кристал. Бережіть його.
Су Ло забрала свій виграш, але навіть не встигла сховати його в кишеню, як її оточили « треновані» і закидали питаннями:
- Юна леді, не хочете продати цей кристал червоного рівня?
Всі боялися, що пропустять навідку, тому почали говорити:
-Госпожа, я дам вам сто золотих, продайте його мені!
- Ні, мені!
-Я дам вам сто десять золотих!
-Сто двадцять!
-Сто п'ятдесят золотих, тільки віддайте мені його!
Кристали самі по собі були рідкісним явищем на континенті, і хоча це був тільки червоний кристал — для культиваторів третього рівня та нижче він дуже корисний. Отже, ціна поступово злетіла вгору — торги почалися.
Хоча за ринковою ціною цей шматок коштував би всього сотню золотих, в цьому випадку попит з’являвся і тепер пропозиція не задовольняла потреб. Отже, за кожен знайдений кристал ціни значно збільшувалися.
Су Ло злегка посміхнулася і тільки зібралась відповісти, як хтось голосно крикнув:
-Молодій господар нашої сім'ї дасть триста золотих за цей шматок кристалу! Тож, розрахуємось панове. Розходимося.
Су Ло підняла очі, щоб побачити, хто це там такий щедрий.
Попереду йшов весь розвідний молодий господар, дійсно прям юний - років сімнадцяти-восеманадцкі. На його красивому обличчі з розумними очима застигла маска пихатості. Загалом, Су Ло він не сподобався з першого погляду.
Слуга за юнаком був таким же зарозумілим і владним, можливо навіть більше, ніж його пан.
Згідно з цим дуетом гомон негайно вірш. Більше ніхто не викрикував ставки, дехто навіть змився по-тихому. Лю Ці теж мав деякі занепокоєні погляди на Су Ло.
Дівчина лише злегка усміхнулася і мигцем глянула на розрядженого молодого пана і коротко кинула:
- На жаль, я не продаю цей кристал.
- Не продаєш? Та ти хоч знаєш, ким є наш благородний молодий господар? - слуга від пихатості так задирав підборіддя, що ніби шию не потягнув.
Який-б там шишок не був цей молодий пан, йому треба знати, що не все в цьому житті можна отримати « за своїм бажанням ».
Су Ло трохи розгубилось, оглянувши весь ринок і лагідно усміхнулася:
-Осяжеться чутки про те, що в цьому місці панує свобода купувати і продавати — обман? Невже тут дійсно змушують людей купувати або продавати? Не очікувала, не чекала.