Глава 193
Улюбленим хобі Бієнн Юіна завжди були сутички з кронпринцем. А тут він ще й сам почав перший — гріх не скористатися з такої нагоди!
Кут рота Бієнн Юіна іскрувався в недбалій ухмилиці, в очах загорівся азартний голос, але голос був демонстрактивно байдужим, навіть ледачим:
-Розуміється, Його Високість наслідний принц не так багатослівен, як я, ні — він воліє робити всім пакощі сповідь, вірно? На вашому місці, якщо у вас коли-небудь народиться син, я б вкрай рекомендував уважно стежити за ним, а то мало що може статися ...
- Ви самі накликали свою смерть! - кронпринц і слова не встиг вставити, як втрутився імператорський охоронець і, обнаживши свій довгий клинок, рвався до Бієчен Юину.
Але він навіть не встиг до нього наблизитися, бо через спини президента Гільдії Наїні найманців з'явився чоловік у чорних одязі і кинувся навпочіпки нападнику. Його пальці були наче залізні тиски, які він стиснув на горлі імператорського охоронця.
За долю секунди тіло цього нетриманого індивіда обмилося і повалилося на землю. Його очі були закриті, наче він поринув у міцний сон, від якого неможливо прокинутися.
Людина в чорному нечутно усунулася за спину Бієнн Юіна, і ніби злилася з його тінню, ставши практично непомітним людським оком.
Ось так просто - був чоловік, і не стало. Його вбили, без вагання і сумнівів, як і треба!
Біечен Юін лише посміхався, щиро і доброзичливо. Його тіло виходило з аура такого задоволення життям і собою, наче цей бідолаха на землі зовсім не був мертвий, але просто спав.
А в Його Високість кронпринц був так злий, що, здавалося, ось-ось лусне. Однак, він також добре розумів марність свого гніву - навіть якщо на цього потвора впадуть усі тут присутні, їм все одно не запанувати з цією людиною-тенью. Бієнн Юїн, як і самі люди, розпрощаються з життям, бо він не відчуває мук сумління.
Су Цзянь поспішив якось згладити ситуацію. Він безупинно базікав про якусь нісенітницю, намагаючись відволікти кронпринца.
Су Ло ж тепер цікавила Бієнн Юіна. Було дуже цікаво, що ще збирається відчепити цей сонячний юник з душею диявола. Тепер вона навіть не сумнівалася в тому, що буде продовженням марлезонського балету.
- Шанований Біечен, якщо вже ми прийшли, можемо починати пошуки? - Змучено запитав Су Цзянь. Він був настільки втомлений, що вже так не хотів покінчити з усім цим.
Бієчен Юін ясне усміхнувся і, помахнувши рукавами, недбало сказав:
- Ну що Ви, це ж маєток Генерала Су, природно, все буде так, як скажіть ви. Навіщо вам питати цього пана?
Все, аут. Су Цзяня можна було виносити. Ні, ну що за людина! З яких це пір він згадав, що в цьому маєтокі він, власне, гість, а не господар? До цього моменту він, чомусь, напрочь ігноруючи цей факт!
Су Цзянь аж розфарбувався весь від люті, але все ж зміг вичавити з себе більш-менш нормальну посмішку:
- Ну, раз так, то давайте приступимо. - Чим раніше цей виродок Бієнн Юін відірве повій, тим спокійніше буде всім.
Отже, за командою Су Цзяня, невеликий підрозділ солдат заповнював весь цей вітхий дворик.
Пані Су непомітно розтягнула губи в усмішку для всіх. Так, сьогодні в неї був не найкращий день у житті — вона дуже настрашилася, але все це було ніщо порівняно з перспективою позбутися Су Ло раз і назавжди.
Близько 30 солдатів були вкинуті на пошуки. Вони розкопали все майно, трохи весь будинок по камінці не розібрали, однак...
Невдовзі всі солдати викидалися. На капітані Чжао лиця не було. У кілька кроків, він виявився перед світлим ликом Су Цзяня, але очима він зустрівся з Держою Су. Ледве помітно похитав головою.
Тепер і на Привиді Су обличчя не було.
Су Цзянь не помітив переглядки між капітаном і своєю дружиною. Крижаним голосом, він жорстко сказав:
- Ви щось знайшли?
Хоч би як хотів відповідати капітан Чжао, йому довелося негативно покачати головою:
- Докладаю Великому Генералу, в будинку не було знайдено жодної золотої монети.
-Тоді, може, ви знайшли якісь цінні скарби? - З надією вставила пані Су.
Глава 194
-Ні, нічого, - в душі, капітан Чжао навіть відчув жалість по відношенню до Су Ло. Якщо згрішити всі її мізерні пожитки, меблі та все майно у цьому домі — навіть десятки срібних монет. А вона все ж одна з дочок Великого Генерала... Так.
Миловидна особа пані Су відразу перетворилася на оскол мегери. Він мітнула згубний погляд на покоївку Цзянь Мей, яка боялася поворухнутися у неї за спиною. Від крижаного світла цих очей Ззянь Мей відразу ж злякалася і затряслася:
-Госпожа... - Поскарження простонала покоївка.
Вона лише хотіла пояснитися і якось виправдатись, але пані Су прошила крізь зуби: « Заткнися! »
Довкола було забагато цікавих вух. Усі присутні, в більшості випадків, були майстерними мистецтвами, так що — як ні понижуй голос Цзянь Мей, був великий шанс, що її все одно підслухають. Та ще й цей Бієнн Юін захитається по-близу, а він точно задумав щось погане щодо помості Су.
Покинувши погляд на Бієнн Юіна, вона раптом зустрілася з ним очима, в яких читалася відверта насмішка і ... Пані Су не повірила своїм відчуттям — передчуття? Чого?
Вперше в житті пані Су не могла поворухнутися від свого тіла страху. Він паралізував її ноги і тепер піднімався все вище, до самого серця.
Су Цзяню зараз теж було гой-як не солодко. Він відчував невимовне каяття, як він жалкував, що послухався цього хлопця Су Цзінґуя і пішов обшукувати подвір’я Су Ло!
Вони не знайшли нічого. Це було наче пощеплення Великому Генералу Су.
І все було б не так погано, якщо би це сталося будь-коли іншого дня, але сьогодні... тут був цей огидний тип, преподобний Бієнн Юїн, який за кожну дрібницю вчеплювався мертвою чергою і як ножем бився своїми насмішками Генерала Су. Бідолашні люди просто не мають надії.
Але, здається, небеса таки втрутилися.
Раптом між солдатами, які продовжували рвати по подвір’ї пролунав здивований вигук.
- Що сталося? - Су Цзянь більше не міг виносити голку у погляді Бієнн Юіна і майже бігти до джерела звуку.
-Спешу доповісти Генералу, здається, тут є щось незвичайне! - Відчитався круглий солдат і ткнув собі під ноги.
Су Цзянь втупився на землю, потім підняв очі і побачив величезне дерево Локус. Світло надії минув у його очах.
Близько ста років тому, під час кривавої війни та хаосу в столиці, їхній предок, старійшина Су, наказав закопати деяке золото у землі, так - на всяк випадок вирішив уникнути будь-яких несподіванок. Після закінчення війни та встановлення миру золото було викопано і повернене до скарбниці, але деякі схованки були пропущені.
Величезне дерево Локус? А чому б і ні! Може, там дійсно був закопаний скарб?
У Су Цзяняня прямо очі загорілися від збудження. Він махнув рукою і нетерпляче скерував:
-Копайте.
І група солдатів почала працювати лопатами. Через деякий час, той самий круглий солдат вигукнув:
-Тут щось є!
-Витягуй! Швидше, витягуй! - Прогремів Су Цзянь.
Однак у пані Су з’явилося погане передчуття. Вона не знала, чому, але їй здавалося, що станеться щось дуже погане.
За словами Цзянь Мей, Су Ло переносила до себе все золото до єдиної монети, отже там має бути пусто.
Пані Су спробувала якось зупинити свого чоловіка і, знизивши голос, сказала:
-Генерал, це... Мені здається, треба бути обережним і не діставати так швидко те, що там заховано...
Су Цзянь лише змахнув руками і відштовхнув свою дружину:
-Що може статися? Не зволікайте, люба.