Глава 26: Канун Галовіна (Часть II)
Спочатку він зайшов у Совінову вежу, щоб відправити листи в кілька магазинів зілля на Кос - переулці. Він запитав, чи є у них роги бікорна і шматочки шкіри буґсланга.
Це зайняло досить багато часу, і до того моменту, коли він поспішив назад у замок, вже починалося темніти.
Як тільки він вийшов у коридор перед Великим залом, він відчув солодкий, манить аромат смаженої гарбузи.
Джон інстинктивно вдихнув.
Усередині Великого залу було яскраво освітлено й прикрашене свічки та світлячі орнаменти. Літові миші пурхали вздовж стін і стелі, а ще більше кружляли над головою, як плавучі хмари. Величезні гарбузи були вирізані у вигляді ліхтарів, деякі з яких мали достатньо великі, щоб в них могли поміститися три особи.
Як і на початку семестру, чотири довгих столи були заповнені студентами з чотирьох будинків.
Ханна Ебботт із захопленням помахала йому рукою.
Він швидко підійшов і сів між нею та Ерні Макмілланом.
« Давно не бачилися, Джон! »
« Да, давно».
Коли вони обмінювалися вітаннями, перед ними раптово з’явилися тарілки доброї їжі.
« Я чув, професор Дамбльдор запросив скелетну групу, яка виступить пізніше!» — Ерні вклонився, гризаючи курячу ніжку, поки говорив.
Джон чистив картоплину, коли щось раптом промкнуло за його спиною, змусивши його здригнутися.
Це був рухомий скелет, настільки близький, що він міг ясно побачити його ребра і хребет. Він тримав бас-гітару в кістлявих руках, видав дивний сміх і попрямував до передньої частини залу.
"Ого..." У залі розступилися зітхання і крики.
Окрім баїста, там були барабанщик, гітарист, піаніст і соліст. Жодна з них не була живою істотою — усі вони були скелетами.
"Добро просимо!" Дамбльдор встав і першим зааплодував.
Наслідуючи його приклад, вчителі та учні приєдналися до оплесків.
Скелет-лідер групи театро вклонився у чотири сторони, після чого група заграла свою першу пісню.
« Хогвортс, Гоґвартс, Хоґвартс.
Навчи нас чогось, будь ласка.
Неважливо, що ми лисі старі...»
Дивовижно, що їхня перша пісня була піснею Хогвортса.
Весняний банкет тривав більше двох годин.
Остання пісня скелетної групи справила на нас незабутнє враження, і це принесло нам велике задоволення.
Ерні захоплено хвалився, що родина Макміллан дала двох міністрів магії. Ханна весь час тягнула Джона за рукав, намагаючись показати йому Гаррі Поттера з Гріффіндору. Але врешті-решт, їй це не вдалося - містер Поттер знову був відсутній на банківському рахунку. Але найбільше обурило те, що Закаріас голосно оголосив про намір професора Стебль призначити його шукачем Пуффендуя. Його голос, мабуть, був чутний від замку до хатини Хаґріда.
Проте Джон не здавався дуже вражений музикою. Спочатку він відчув непереборне бажання похвалитися, але швидко підвів цей імпульс.
Навіть Седрик Діггорі, видатний учень четвертого курсу, не застрахований від цього. Він був зайнятий тим, що вихвалявся, бо за ці роки йому таємно писали сорока шістьох дівчат.
Можливо, це був побічний ефект оклюменції?
На жаль, Джон не міг бути в цьому впевнений. Усі учні були поглинуті хвилюванням, і він ніде не бачив учителів.
Зрештою професор Дамбльдор змахнув палицею, і всі в залі повернулися до нормального стану. Скелетна група тихо пішла.
« Який чудовий вечір, чи не так?» — усміхнувся Дамбльдор. — Але тепер, я думаю, всім пора повертатися і відпочити!
Учні почали розходитися, багато з них виглядали почервоніли.
Пуфендуйці та Слізерінці попрямували в підвал, змішуючись у одну групу.
"Джон..." Асторія Грінграсс проникнула до нього.
"Що ти сказав, коли заграла музика?" Її обличчя було яскраво-червоним.
Джон помітив її сестру Дафну, яка стояла позаду неї. Вона кинула на нього погляд, а потім швидко пішла.
« Я... Я ..."Не встиг він придумати відповідь, як натовп раптово зупинилася перед ними.
Всі згрозилися на перехресті коридорів.
« Що відбувається? Відійдіть в сторону..." Префект Пуффендю Габріель Трумен і префект Слізерін Джемма Фарлі почали проштовхуватися вперед.
Джон спробував протиснутися і мигцем побачив щось світле на стіні.
Між двома вікнами, приблизно за 30 сантиметрів від підлоги, у мерехтливому світлі смолоскипів було видно слабке писання.
Букви були яскраво-червоними і виглядали зловісніше та моторошне. Оживлена болтівня стихла, і в коридорі запанувала тиша.
« Таємна кімната відкрита... Вороги спадкоємця, бережіться." Габріель, який стояв попереду, почав читати тихим голосом.
« Що це там висить? » — крикнув один з учнів, показуючи на темний силует під написом.
На підлозі була лужа води. Вгору ногами на свічнику над нею висіла кішка... місіс Норіс, кішка Філча.
Троє учнів були на самоті в коридорі, між натовпом і стіною.
"Гаррі..." — прошепотіла Ханна. — Рон, Гермиона... Що ви тут робите?
Це були троє учнів з Гріффіндору, які зазвичай не мали причин бути в цій частині замку за винятком уроків ізілля!
...
« Що тут відбувається? Що трапилося? підбіг до них.
Потім він побачив місіс Норіс. Він відсахнувся на кілька кроків, з жахом схопившись за обличчя.
« Моя кішка! Моя кішка! Що з нею сталося?» — закричав він.
У цей момент його випущені очі зупинилися на Гаррі.
« Поттер, ти!» — вигукнув він і його голос був повний борошна. - Це ти... Ти вбив мою кішку... Ти вбив її...
« Ні... Я не... Я не... Не кажи так...» - пролежав Гаррі Поттер, відступаючи назад.
Побачивши його перелякане обличчя, Джон подумав, що якби тут був справжній детектив, Гаррі, ймовірно, вже був би головним підозрюваним.
« Це ти...» — прошипів Філч. - Ти бачив той лист у моєму кабінеті. Ти знаєш, що я сквіб, тому ти ...
« Почекай, Аргенс! » — почувся глибокий і міцний голос з задньої частини натовпу.
Альбус Дамбльдор прибув разом з декількома іншими вчителями.
Учні швидко розступилися, щоб пропустити їх. Він пройшов повз Гаррі, Рона та Герміони і обережно зняв місіс Норріс з свічника.
Дамбльдор сказав: « Ходімо зі мною, Аргенсе. — А ви троє - пан Поттер, містер Уїзлі і міс Грейнджер.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya